Недільна меланхолія
Автор живе в штаті Юта, США.
Я знала, що мені треба любити Суботній день, але не знала, як.
Фотоілюстрація Девіда Стокера
У Писаннях сказано, що Суботній день—святий, радісний, приємний день, день відпочинку, день святкування1. Але кілька років тому, коли я була ще підлітком, мені здавалося, що неділя нещасливий день. Замість спокою я відчувала стрес. Замість радості я відчувала сум. А замість надії мене охоплювало відчуття провини. У мене був типовий випадок недільної меланхолії.
Кожного ранку в неділю, після того як я непристойно довго ховалася під ковдрою, я все–таки погоджувалася з тим фактом, що це неділя й треба одягатися в церкву. У церкві я аналізувала свій минулий тиждень. Під час причастя я підсумовувала всі свої невдачі, і мені ніколи не вдавалося закінчити це раніше, ніж підведеться перший промовець. Решту часу в церкві я боролася зі сльозами, оскільки відчуття вини посилювалося, бо на нього накладалося жалкування через те, що в церкві я така нещасна.
Друга половина дня була майже такою самою. Я почувалася винною за те, що раніше приймала неправильні рішення, була в стресі, думаючи про майбутні рішення, й сумувала через таку ситуацію. Оскільки не було ні школи, ні позакласних занять, на які я могла відволікатися, я просто проводила час, занурюючись в негатив.
Після того як я послухала, прочитала, а потім перечитала виступ Президента Нельсона на жовтневій генеральній конференції 2015 року про те, як Суботній день може бути приємністю, я молилася, щоб замість страждань, які мучили мене зараз, я могла відчувати спокій і любов до Суботнього дня2. І відповідь прийшла.
Зосередьтеся на Небесному Батькові та Ісусі Христі
Я відчула спонукання зосереджуватися не на моїх проблемах, а на стосунках з Небесним Батьком і Спасителем. Замість того щоб розмірковувати про свої недоліки, я приділила час роздумам про те, як залучити Бога у своє життя.
Коли з’являлися негативні думки, я повторювала собі те, що знала про Бога та Ісуса Христа і у що вірила: я Боже дитя. Він любить мене. Ісус Христос—мій Брат, і Він мене викупив. Вони хочуть, щоб я була щаслива і повернулася до Них. Суботній день—це дар від Бога.
Я почала виявляти віру в це свідчення.
Активно приймайте причастя
Зміна акцентів спонукала мене також по новому подивитися на причастя. Так довго я ставилася до причастя як до часу самоїдства. Але мета не в цьому. Причастя є священним обрядом, щоб поновити наші завіти. Це можливість стати чистими знову завдяки викупительній жертві Ісуса Христа. З вірою та покаянням у серці, зосередившись на обряді й на завіті, я зрозуміла, що причастя приносить мир, якщо я приймаю дар прощення, дотримуюся своїх завітів і отримую Господнього Духа (див. УЗ 20:77, 79).
Думки про Христову Спокуту під час причастя нагадали мені про ще один дар. Я не лише могла отримати прощення, але і отримати зцілення завдяки тому, що Спаситель узяв на Себе мої болі та недуги (див. Aлма 7:11–12). Завдяки Його Спокуті й причастю я могла здобути мир і силу в Суботній день—або в будь-який інший день,—замість стресу і смутку.
Я знайшла той мир. Мій Спаситель поруч зі мною в неділю й завжди!
Розвивайте терпеливість
Це не сталося за один тиждень. То була боротьба, і вона тривала певний час. “А коли сподіваємось, чого не бачимо, то очікуємо того з терпеливістю” (Римлянам 8:25). Я й досі працюю над тим, на чому треба зосередитися, і молюся, щоб відчувати любов до Суботнього дня.
З часом я дійсно знайшла мир і задоволення у той святий день, але я не можу зупинитися на досягнутому, бо знову сповзу в недільну меланхолію. Кожного тижня необхідно зосереджуватися на Спасителі й на меті Суботнього дня, але я знаю, що обіцяння миру й радості є певним.