Піднято на хресті
Щоб бути послідовником Ісуса Христа, людина іноді має нести тягар і йти туди, де вимагається жертвувати і де не уникнути страждань.
Багато років тому, коли я навчався в аспірантурі, після дискусії на тему “Історія релігій в Америці” інший аспірант запитав у мене: “Чому святі останніх днів не визнали хрест, який інші християни використовують як символ їхньої віри?”
Оскільки такі запитання про хрест часто є запитанням про нашу відданість Христу, я відразу сказав йому, що Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів вважає спокутну жертву Ісуса Христа найважливішим фактом, основою всіх основ, головною доктриною і безмежним виявленням божественної любові у величному плані Бога для спасіння Його дітей1 . Я пояснив, що спасительна благодать, виявлена у цій дії, була необхідною для всього людства, від Адама і Єви й до кінця світу, і надана йому повсюдно як дар2 . Я процитував слова пророка Джозефа Сміта, який сказав: “Усе …, що стосується нашої релігії, є лише додатком” до Спокути Ісуса Христа3.
Потім я прочитав йому те, що написав Нефій за 600 років до народження Ісуса: “І … ангел … звернувся до мене, кажучи: Дивись! І я подивився і побачив Агнця Божого, … [Якого] було піднято на хресті і вбито за гріхи світу”4.
Старанно прагнучи “виявляти любов, ділитися і запрошувати”, я завзято продовжував читати! Воскреслий Христос сказав нефійцям у Новому Світі: “Мій Батько послав Мене, щоб Мене було піднято на хресті …, щоб Я міг привести всіх людей до Себе, … І з цієї причини Мене було піднято”5.
Я вже збирався процитувати слова апостола Павла, коли помітив, як очі мого друга почали скляніти. Він швидко подивився на свій наручний годинник, і це, очевидно, нагадало йому, що він повинен бути десь, будь-де, і він помчав на свою вигадану зустріч. Так закінчилася наша розмова.
Цього ранку, майже через 50 років після тієї події, я рішуче налаштований завершити це пояснення, навіть якщо кожен, абсолютно кожен з вас, почне поглядати на свій наручний годинник. Намагаючись пояснити, чому ми загалом не використовуємо символ хреста, я хотів би абсолютно щиро висловити нашу глибоку повагу до тих людей, хто використовує цей символ і чиє життя сповнене вірою й присвячене служінню Богові. Ми дуже шанобливо ставимося до них.
Одна з причин того, чому ми не робимо наголос на хресті як символі, пов’язана з ученнями, які містяться у Біблії. Оскільки у Римський імперії розп’яття було одним з найбільш болісних видів страти, багато тогочасних послідовників Ісуса вирішили не робити наголос на цьому жорстокому знарядді страждання. Значення смерті Христа було, безперечно, важливим для їхньої віри, але упродовж майже 300 років вони, як правило, намагалися показати свою приналежність до євангелії іншим чином6.
У четвертому і п’ятому століттях хрест було запроваджено як символ християнства в цілому, але наші вчення не є вченнями “християнства в цілому”. Ми не католики і не протестанти, ми—відновлена Церква, відновлена новозавітна Церква. Отже, її було засновано і наділено владою ще до часів появи соборів, символів віри та іконографії7. У цьому сенсі відсутність символу, який лише згодом став використовуватися повсюдно, є ще одним доказом того, що Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів—це відновлене істинне християнство, таке, яким воно було від початку.
Ще однією причиною того, чому ми не використовуємо хрести в якості символу, є наголос, який ми робимо на довершеному чуді місії Христа—Його славетному Воскресінні, а також Його жертовному стражданні та смерті. Щоб привернути увагу до зв’язку між цими подіями, я розповім про два витвори мистецтва8, якими прикрашено кімнату, де Перше Президентство і Кворум Дванадцятьох Апостолів кожного четверга проводять свої священні щотижневі храмові збори у Солт-Лейк-Сіті. Ці зображення постійно нагадують нам про ціну, яку було сплачено, і про перемогу, яку було виборено Тим, Чиїми слугами ми є.
Більш публічним символом подвійного тріумфу Христа є використання нами цього маленького зображення статуї воскреслого Христа скульптора Торвальдсена, на якому Христос у славі виходить з гробниці і на якому все ще можна побачити рани від Його розп’яття9.
І насамкінець ми пригадуємо те, чого колись навчав Президент Гордон Б. Хінклі: “Життя наших людей повинно [бути] … символом нашої [віри]”10. Ці міркування—особливо останнє—є нагадуванням для мене про те, що може бути найважливішою згадкою про хрест, серед усіх, які є у Писаннях. Вона жодним чином не пов’язана з кулонами чи ювелірними виробами, зі шпилями чи вказівними стовпами. Вона, скоріше, пов’язана з непохитною цілісністю і міцним моральним стрижнем, наявність яких християни мають продемонструвати у відгук на заклик Ісуса до кожного з Його учнів. У кожній країні, в усі часи, Він казав нам усім: “Коли хоче хто йти вслід за Мною,—хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною”11.
Тут говориться про хрести, які ми несемо, а не про хрести, які вдягають на себе. Щоб бути послідовником Ісуса Христа, людина іноді має нести тягар—свій власний або чийсь—і йти туди, де вимагається жертвувати і де не уникнути страждань. Справжній християнин не може наслідувати Учителя лише в тому, з чим сам погоджується. Ні. Ми йдемо за Ним усюди, в тому числі, якщо потрібно, на арени, наповнені сльозами й тривогою, де іноді ми можемо стояти дуже й дуже самотньо.
Я знайомий з людьми, як у Церкві, так і поза нею, які саме з такою відданістю наслідують Христа. Я знайомий з дітьми, які мають тяжкі фізичні вади, і я знайомий з батьками, які піклуються про них. Я бачу, як усі вони іноді працюють до повного виснаження, шукаючи зміцнення, безпеки і трохи радості, які не приходять у жодний інший спосіб. Я знайомий з багатьма неодруженими дорослими, які прагнуть мати люблячого супутника чи супутницю, прекрасний шлюб і повний дім своїх власних дітей, і заслуговують на це. Не може бути більш праведного бажання, але минають роки, а таке щастя так і не приходить. Я знайомий з людьми, які страждають на різні психічні хвороби, які благають про допомогу, коли моляться і дуже прагнуть дістатися обіцяної землі, якою є стан емоційної рівноваги, і докладають великих зусиль для цього. Я знайомий з тими, хто живе у виснажливій бідності, але, попри розпач, просить лише про можливість зробити кращим життя своїх близьких та інших нужденних серед оточуючих. Я знайомий з багатьма людьми, які стикаються з тяжкими випробуваннями, пов’язаними з ідентичністю, статтю і сексуальністю. Я ридаю через труднощі, які спіткали їх, і я ридаю з ними, знаючи, наскільки значущими будуть наслідки їхнього вибору.
Це лише кілька з дуже багатьох скрутних обставин, з якими ми можемо стикнутися у житті. Вони є серйозним нагадуванням про те, що учнівство має свою ціну. Цар Давид так сказав Аравні, який намагався дати йому безкоштовно і волів, і дрова, щоб той вчинив цілопалення: “Ні,—бо тільки куплю від тебе за ціну, … [бо я] не принесу дармо цілопалень Господеві, Богові моєму”12. Тому, так само, кажемо й усі ми.
Коли ми беремо свої хрести і йдемо за Ним, буде справжньою трагедією, якщо через тягар власних труднощів, ми не станемо з більшим співчуттям і більшою увагою ставитися до інших людей, які несуть свої тягарі. Один з найбільш приголомшливих парадоксів Розп’яття полягає в тому, що руки Спасителя були широко простерті, а потім прибиті цвяхами у такому положенні, ненавмисно, але точно зображуючи, що кожного чоловіка, кожну жінку і кожну дитину з усього людства Він не лише вітає, але й запрошує до Своїх викупительних обійм, що ведуть до піднесення13.
Подібно до того, як після болісного Розп’яття настало славетне Воскресіння, так і благословення всілякого роду проливаються на тих, хто готовий, як сказав пророк Яків у Книзі Мормона, “повіри[т]и в Христа, і диви[т]ися на Його смерть, і перестражда[т]и Його хрест”. Іноді ці благословення приходять раніше, а іноді вони приходять пізніше, але чудовим завершенням нашої особистої via dolorosa14 є обіцяння від Самого Господаря, що вони приходять і прийдуть. Щоб отримати такі благословення, наслідуймо Його—завжди, без нерішучості, не тікаючи, ніколи не відмовляючись від завдання, ні тоді, коли наші хрести можуть бути важкими, і не тоді, коли, на якийсь час, дорога може ставати дедалі похмурішою. Я висловлюю вам глибоку особисту вдячність за вашу стійкість, вашу відданість і вашу любов. Сьогодні я приношу апостольське свідчення про Того, Кого було “піднято”15, і про вічні благословення, які Він дарує тим, кого “піднято” з Ним, про Самого Господа Ісуса Христа, амінь.