Ми можемо пережити важкі події завдяки Йому
Ми зростаємо у своєму учнівстві, коли у важкі часи виявляємо віру в Господа.
Спаситель під час Свого земного служіння помітив сліпого чоловіка. Учні Ісуса запитали: “Учителю, хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився?”
Тверда, сповнена любові та щира відповідь Спасителя запевняє нас, що Він пам’ятає про наші труднощі: “Не згрішив ані він, ні батьки його, а щоб діла Божі зʼявились на ньому”1.
Хоча деякі випробування можуть бути результатом свідомого непослуху, ми знаємо, що багато життєвих випробувань приходять через інші причини. Чим би не були викликані наші випробування, вони можуть стати прекрасною можливістю для зростання.
Життєві негаразди не оминули і нашу сімʼю. Підростаючи, я був у захваті від багатодітних сімей. Мені дуже подобалися такі сім’ї, особливо коли в підлітковому віці я знайшов Церкву завдяки своєму дядьку по материнській лінії, Сарфо, та його дружини в Такораді, Гана.
Коли ми з Ханною одружилися, то хотіли, аби сповнилися наші патріарші благословення, у яких вказувалося, що ми будемо благословенні багатьма дітьми. Однак перед народженням нашого третього хлопчика з медичного висновку стало ясно, що Ханна не зможе народити ще одну дитину. Хоч народження Кеннета супроводжувалося загрозою життю як для нього, так і для його матері, на щастя, пологи пройшли благополучно і його мати одужала. Він зміг повністю брати участь у нашому сімейному житті, включно з відвідуванням Церкви, щоденними сімейними молитвами, вивченням Писань, домашніми вечорами та корисними розважальними заходами.
Хоча нам довелося змінити свої очікування щодо великої сім’ї, ми з радістю втілювали на практиці вчення з документа “Сім’я: Проголошення світові” з нашими трьома улюбленими дітьми. Дотримання цих вчень додавало більшого значення моїй зростаючій вірі.
У Проголошенні зазначається: “Шлюб між чоловіком і жінкою є невід’ємною частиною Його вічного плану. Діти мають право народжуватися в лоні шлюбу і виховуватися батьком і матір’ю, які з цілковитою вірністю шанують шлюбні обітниці”.2 Застосовуючи ці принципи на практиці, ми отримували благословення.
Однак одного вихідного дня—я в той період служив президентом колу—до нас прийшло, можливо, найгірше випробування, з яким можуть зіткнутися батьки. Наша сім’я повернулася з церковного заходу і зібралася на обід. Потім наші троє хлопчиків пішли гратися на подвір’я.
Моя дружина неодноразово відчувала спонукання, що може статися щось погане. Коли ми мили посуд, вона попросила мене перевірити, як там діти. Я відчував, що вони у безпеці, оскільки ми чули їхні радісні вигуки під час гри.
Коли зрештою ми обоє пішли перевірити, як там наші сини, то, на наш жах, знайшли маленького 18-місячного Кеннета безпорадним у бадді з водою, залишеним без уваги його братами. Ми терміново доставили його до лікарні, але всі спроби реанімувати його виявилися марними.
Ми були спустошені тим, що не матимемо можливості виховувати нашу дорогоцінну дитину протягом цього земного життя. Хоча ми знали, що Кеннет буде частиною нашої сім’ї у вічності, я почав запитувати, чому Бог дозволив, аби зі мною трапилася ця трагедія в той час, як я робив все можливе, щоб звеличувати своє покликання. Я ж щойно повернувся додому після виконання одного зі своїх обов’язків у служінні святим. Чому ж Бог не міг зважити на моє служіння і врятувати нашого сина та нашу сімʼю від цієї трагедії? Чим більше я думав про це, тим більшу гіркоту відчував.
Моя дружина ніколи не звинувачувала мене за те, що я не відреагував на її спонукання, але я отримав урок, який змінив моє життя, і я визначив два правила, які ніколи не порушував.
Правило 1: Прислухайтеся до спонукань своєї дружини і звертайте на них увагу.
Правило 2: Якщо ви з будь-якої причини не впевнені в тому, що слід зробити, зверніться до 1 правила.
Хоча цей досвід був гнітючим і ми продовжуємо горювати, наш непосильний тягар зрештою було полегшено.3 Ми з дружиною засвоїли певні уроки з нашої втрати. Ми почали відчувати себе обʼєднаними і пов’язаними одне з одним нашими храмовими завітами; ми знаємо, що можемо вважати Кеннета своїм в прийдешньому світі, тому що він народився в завіті. Ми також отримали необхідний досвід, щоб служити іншим і співпереживати з ними їхній біль. Я свідчу, що наша гіркота з тих пір поступово зникла, оскільки ми виявляли віру в Господа. Нам і досі важко, але разом з апостолом Павлом ми дізналися, що “все мож[емо] в Тім, Хто [нас] підкріпляє,—в Ісусі Христі”, якщо зосереджуємося на Ньому4.
Президент Рассел М. Нельсон навчав: “Коли наше життя зосереджене на Божому плані спасіння … та на Ісусі Христі і Його євангелії, ми можемо відчувати радість незалежно від того, що відбувається—або не відбувається—у нашому житті”. Далі він сказав: “Радість приходить від Нього і завдяки Йому”5.
Ми можемо мати гарний настрій і бути сповненими спокоєм, коли нам важко. Любов, яку ми відчуваємо завдяки Спасителю і Його Спокуті, стає для нас потужним джерелом у часи випробувань. “Завдяки Спокуті Ісуса Христа все несправедливе [і важке] в житті може бути виправлено”6. Він наказав: “Страждання зазнаєте в світі,—але будьте відважні: Я світ переміг!”7 Він може допомогти нам витримати будь-які біль, хворобу та випробування, з якими ми стикаємося у смертному житті.
У Писаннях ми знаходимо багато історій про великих і шляхетних провідників, зокрема Єремію, Йова, Джозефа Сміта і Нефія, які потерпали від труднощів та випробувань земного життя. Вони були смертними, які навчилися слухатися Господа навіть у важких обставинах8.
У найважчі дні у тюрмі в Ліберті пророк Джозеф Сміт вигукнув: “О Боже, де Ти? І де те шатро, що покриває Твоє сховище?”9 Господь навчав Джозефа достойно терпіти до кінця10 і обіцяв, що якщо йому вдасться, то все це додасть йому досвіду і буде йому на благо11.
Розмірковуючи над власним досвідом, я розумію, що засвоїв деякі зі своїх найкращих уроків у найважчі години мого життя, години, коли мене вибивало із зони комфорту. Труднощі, з якими я зіштовхнувся в юності, дізнаючись про Церкву завдяки семінарії, як нещодавно навернений і як місіонер повного дня, та проблеми, які постали переді мною під час навчання, коли я намагався звеличувати свої покликання та виховувати дітей, підготували мене до майбутнього. Що з більшою готовністю й вірою в Господа я реагую на важкі обставини, тим більше зростаю в своєму учнівстві.
Все те важке, що відбувається у нашому житті, не повинно бути несподіванкою, якщо ми ступили на тісну і вузьку путь12. Ісус Христос “навчився послуху з того, що вистраждав був”13. Коли ми йдемо за Ним, особливо у важкі для нас часи, то можемо зростати, щоб стати більш схожими на Нього.
Один із завітів, які ми укладаємо з Господом в храмі,—це жити за законом жертви. Жертвування завжди було частиною євангелії Ісуса Христа. Воно є нагадуванням про велику спокутну жертву Ісуса Христа за всіх, хто жив або житиме на землі.
Я знаю, що Господь завжди благословляє нас в той чи інший спосіб, коли ми маємо праведні бажання. Пам’ятаєте, що мені було обіцяно в моєму патріаршому благословенні багато дітей? Це благословення здійснилося. Ми з дружиною служили з кількома сотнями місіонерів з більш як 25 країн у місії Кейп-Кост в Гані. Вони стали настільки ж дорогими для нас, немов би буквально є нашими рідними дітьми.
Я свідчу, що ми зростаємо у своєму учнівстві, коли у важкі часи виявляємо віру в Господа. Якщо ми це робимо, Він милосердно зміцнить нас і допоможе нести наші тягарі. В ім’я Ісуса Христа, амінь.