“Чи розмова і прогулянка може “зараховуватися” як служіння?”, Ліягона, жовт. 2023.
Зберігати віру в похилому віці
Чи розмова і прогулянка може “зараховуватися” як служіння?
Вияв турботи важливий для Господа і для кожного з нас.
В дитинстві я любив зі своїм братом ходити до бабусі. Вона жила від нас на відстані 15-хвилинної прогулянки, тож ми часто до неї навідувалися. Дуже часто, коли ми приходили до неї, вона розмовляла по телефону. Майже кожного дня їй дзвонила сусідка, щоб просто поговорити. Ми ніколи не могли зрозуміти, чому бабуся витрачає стільки часу на телефонні розмови з сусідкою. Тож ми запропонували бабусі сказати сусідці, що вона зайнята. Бабуся закінчувала розмову, усміхалася, а потім приділяла свою увагу нам.
Минуло шістдесят чи більше років, і я зрозумів, що бабусю не дратували часті дзвінки сусідки. Радше ці дві вдови підтримували одна одну — разом розмовляли, оскільки в інших людей не було стільки ж часу або їм не було цікаво поговорити.
Служіння — це вияв учнівства
Прагнучи стати більше схожими на нашого Спасителя, ми знаходимо можливості послужити, незалежно від того “кому” або “коли”. Зверніть увагу, як Спаситель приділяє час, щоб навчати Никодима — фарисея, — який прийшов уночі, щоб поставити Йому запитання (див. Іван 3). Подібним чином Ісус виявляв любов і співчуття, коли навчав самарянку біля криниці (див. Іван 4).
Однак що робити, коли ми робимо щось хороше, і в цей час комусь іншому потрібна наша допомога? Спаситель і в цьому є для нас прикладом. Коли жінка, хвора на кровотечу, доторкнулася до Ісуса, Він ішов служити іншій людині. Ісус зупинився і послужив їй, перш ніж іти до дівчинки, яка помирала (див. Матвій 9:20–25). Приклад Ісуса показує, що навіть перепони відкривають хороші можливості для служіння.
Сестра Джин Б. Бінгем, колишня генеральна президентка Товариства допомоги, підвела чудовий підсумок того, як ми можемо служити одне одному в час наближення Другого пришестя: “Який кращий є спосіб підготуватися, щоб зустріти Його, ніж намагатися ставати такими, як Він, з любовʼю служачи одне одному! Як навчав Ісус Христос Своїх послідовників на початку цього розподілу: “Якщо ти любиш Мене, ти будеш служити Мені” [Учення і Завіти 42:29]. Наше служіння іншим — це вияв учнівства, а також нашої вдячності і любові до Бога та Його Сина, Ісуса Христа1.
Фотографія брата Рігбі і брата Брекена надана з люб’язного дозволу автора
Де ми знаходимо можливості послужити?
Часто подібне до Христового служіння здійснюється за допомогою незначних щоденних щирих вчинків2.
Моєму сусіду Маррінеру Рігбі 95 років. Кілька років тому він був на паркувальному майданчику, коли неуважний водій здавав задом і наїхав на нього, зламавши йому ліву ногу. Через шість тижнів реабілітації брат Рігбі міг знову ходити за допомогою ходунка. Кожного дня він проходив трохи більше, ніж півтора кілометри. Одного разу, пішовши іншим маршрутом, він проходив повз дім 84-річного Рона Брекена, члена свого приходу, який має 4 стадію раку кісток. Оскільки ніхто з них не мав призначення в служінні підопічним, вони вирішили служити один одному, прогулюючись по своєму району.
Вони розмовляли про все: віру, фінанси, сім’ї, плани на майбутнє. Так-так, про плани на майбутнє. Вони реально оцінювали свій фізичний стан, однак мотивували один одного ставити цілі на майбутнє. І знову таки, більше значення мало не те, про що вони говорили, а те, що вони разом. Вони приділяли час один одному.
Служіння — це розповідати і слухати, ходити й говорити, планувати і нагадувати. Іноді нас непокоїть, що саме “зараховується” як служіння. Однак щирий вияв турботи зараховується Господом і кожним з нас. Усі це можуть робити — і тоді стаються зміни, яких очікує Христос!
Автор живе в шт. Юта, США.