Лише в цифровому форматі: дорослій молоді
Небезпека маленьких відхилень
Духовна недбалість може повільно звести нас зі шляху завітів.
Якось пізно ввечері я їхала додому на автобусі. Я була стомлена, але водій автобуса був дуже уважним. Потім я помітила, наскільки небезпечними були деякі дороги. Там не було узбіччя, лише протилежна смуга з одного боку і величезне урвище з іншого. Будь-яке відхилення від дороги могло спричинити серйозну аварію із зустрічним транспортом або трагічне падіння в урвище.
Я помітила, що водій ніколи не з’їжджав за смугу шосе і не відхилявся з дороги жодного разу, аби уникнути потенційної небезпеки з обох сторін. Я почала думати про те, наскільки наше життя схоже на цю ситуацію.
Іноді спокуси можуть оточити нас з усіх боків, коли ми подорожуємо у нашому житті шляхом завітів і рухаємося до нашого вічного місця призначення. І так само, як водієві автобуса потрібно було залишатися у своїй смузі, щоб безпечно дістатися до місця нашого призначення, нам потрібно залишатися в євангельській смузі, яка захистить нас від духовної трагедії у нашій подорожі.
Сестра Ребекка Л. Крейвен, колишній другий радник у генеральному президентстві Товариства молодих жінок, навчала: “Ми… рухаємося шляхом — стежкою завітів, які ми уклали, коли охристилися як члени Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Хоча періодично ми можемо стикатися з перешкодами, ця стежка, якщо ми її міцно тримаємося, допоможе нам рухатися до нашого вічного призначення й отримати нагороду”1.
Ризик стати недбалими або легковажними
Дехто помилково вважає, що невеликі відхилення від шляху завітів не є великою проблемою і не ведуть до значних наслідків. Однак, це не так. Саме у це Сатана хоче, щоб ми вірили: якщо ми переступимо лінію і вийдемо назустріч небезпеці (лише один раз), це не зашкодить нам.
Однак, президент Дітер Ф. Ухтдорф, коли він був другим радником у Першому Президентстві, попереджав: “Протягом багатьох років служіння Господу і під час численних співбесід, я зрозумів, що різниця між щастям і горем окремих людей, шлюбів і сімей нерідко зводиться до помилки лише в декілька градусів”2.
Звичайно, завдяки нашому Спасителю Ісусу Христу ми завжди можемо звернутися до Нього, покаятися і скоригувати курс, коли робимо помилки — адже всі ми недосконалі. Але прагнення стояти на святих місцях означає, що ми цінуємо цей дар покаяння і вчимося на своїх помилках. Якщо ми не запрошуємо постійно Духа в наше життя, то через відволікання і голоси світу ми ризикуємо стати недбалими або легковажними у нашому учнівстві і зробити маленькі відхилення від шляху завітів.
Сестра Крейвен поділилася своєю думкою про це, коли сказала:
“Світ перевантажений відволіканнями, які можуть ввести в оману навіть вибраних… Якщо ми не будемо цілковито старанними в житті за нашими завітами, наші недбалі зусилля зрештою можуть привести нас на заборонені шляхи або в середовище тих, хто вже ввійшов до великої і просторої будівлі…
Ми можемо виправдовувати усе, що завгодно, але факт залишається фактом: не існує правильного способу робити щось неправильне!”3
Залишатися з Христом
Водій автобуса, в якому я їхала, знав, що відхилення від своєї смуги руху може мати небезпечні наслідки, і тому він не відхилявся від свого шляху. Те саме ставлення до спокус і відволікань світу може допомогти нам уникати ситуацій, які можуть наражати нас або інших на духовну небезпеку.
У Старому Завіті народ Ізраїля присягнувся робити все, що наказав Господь, після того, як був врятований від фараонового війська (див. Вихід 24:3, 7). На жаль, після того, як Мойсей пішов на гору, щоб отримати Десять заповідей, ізраїльтяни швидко забули Господа і почали поклонятися золотому тельцю, якого вони зробили (див. Вихід 32:7–8).
Подібно до народу Ізраїля, відхилення від шляху завітів може статися дуже швидко, якщо ми не будемо обережними. Важливо запитати себе, наскільки ми готові виконувати те, про що просив Ісус Христос. Можливо, це стосується і того, чи знаходимо ми час для Нього і Небесного Батька кожен день. Або переглянути, яких звичок або речей, що нас відволікають ми могли б позбутися. Перевірка себе і того, наскільки ми віддані і готові залишатися на шляху завітів, може допомогти нам залишатися непохитними.
Іноді, як і Нефій, ми не завжди розуміємо, чому Небесний Батько просить нас робити все, що вимагає від нас (див. 1 Нефій 11:17). Однак ми можемо довіряти, що Він любить нас і хоче, щоб ми залишалися на шляху завітів, щоб ми могли повернутися до Нього. Він знає кінець від початку, а це означає, що ми можемо виявляти віру і довіряти, що Він знає, що для нас є найкращим, навіть коли ми стикаємося зі спокусами.
Якщо ми показуємо Небесному Батькові й Ісусу Христу своє зобов’язання, дотримуючись Їхніх заповідей, слідуючи за пророками, довіряючи Їм і запрошуючи Духа в наше життя кожного дня, то зможемо впевнено і безпечно продовжувати йти шляхом завітів до нашого вічного місця призначення.