“Що означає і не означає пробачити”, Ліягона, жовт. 2023.
Що означає і не означає пробачити
Пробачити себе та інших — це божественний дар, який приносить внутрішній мир і наближає до Спасителя.
Як психотерапевт я намагаюся допомагати багатьом людям, які шукають виходу зі складних життєвих обставин і ситуацій, зокрема пов’язаних з прощенням. Ці люди хочуть, щоб їх пробачили інші люди, суспільство, закон або вони самі. Але, на жаль, прощення здається недосяжним, і часом пошуки його викликають стрес, тривогу і, можливо, навіть паніку. Чому?
Тому що насправді дуже важко пробачити себе та інших. Часто це призводить до фрустрації, внаслідок чого важко чути голос Святого Духа, оскільки ми перебуваємо в полоні тривожних думок. Дух “торкається настільки лагідно, що якщо ми чимось зайняті, то можемо його зовсім і не відчути”1.
Вивчення і обдумування Писань та вчень пророків останніх днів відкриють вам, як ви можете пізнати і відчути суть прощення, а також чим воно не є. Як тільки ви засвоїте ці поняття, то почнете усвідомлювати, як, відпускаючи образи, ви можете зцілювати глибокі рани і наповнювати миром своє серце, в якому точиться війна2.
Президент Джеймс Е. Фауст (1920–2007), який служив другим радником у Першому Президентстві, сказав: “Якщо ми зможемо в своєму серці знайти прощення для тих, хто завдав нам болю і страждань, то піднімемося на вищий рівень самоповаги й благополуччя”3.
Джозеф Сміт і Уільям В. Фелпс, художник Роберт Андерсон Мак-Кей
Прощати тим, хто завдав нам шкоди
На початку існування Церкви Уільям В. Фелпс був надійною підтримкою для Джозефа Сміта. Він був одним з перших святих останніх днів, кого було направлено до округи Джексон, шт. Міссурі, де Господь покликав його бути радником у президентстві.
Однак, коли брат Фелпс почав сходити на манівці, його поведінка була настільки невідповідною, що Господь через одкровення сказав Джозефу Сміту, що брата Фелпса буде “усунуто з” його посади, якщо він не покається4. Він не покаявся і 10 березня 1838 року його було відлучено від Церкви.
Хоча Уільяма повторно охристили, напруженість у його стосунках з Церквою та її провідниками тривала. У жовтні 1838 року він свідчив проти пророка та інших провідників Церкви. Це призвело до ув’язнення Джозефа Сміта у листопаді 1838 року.
Наступні п’ять місяців пророк перебував у двох в’язницях у Міссурі, зокрема у тюрмі Ліберті.
У 1840 році Уільям В. Фелпс відчув глибоку переміну в серці і написав пророкові, благаючи, щоб той його простив. Лист, який Джозеф написав у відповідь, закінчувався такими рядками:
“Приходь, дорогий друже, бо війну скінчено,
Бо колишні друзі зрештою стають друзями знову”5.
Джозеф щиро пробачив брата Фелпса і був радий його поверненню до повної активності в Церкві.
Через чотири роки, коли брат Фелпс дізнався про те, що Джозефа і Гайрума вбили погромники, він був глибоко вражений. Прощення, яке дарував братові Фелпсу Джозеф, можливо, надихнуло його написати прекрасні й зворушливі слова до гімну “Слава людині, що чула Єгову!”6
Чим прощення не є
Аби краще зрозуміти, що означає пробачити інших, буде корисно зрозуміти, чим прощення не є.
По-перше, по завершенні процесу прощення вам не обов’язково довіряти тому, кого ви пробачили. Наприклад, скажімо, у вас була пара чудових кросівок, які викликали у мене таку заздрість, що я їх у вас украв. Невдовзі я відчув вину за вчинену крадіжку, тож повернув кросівки і попросив пробачення. Ви мене пробачили, і я пішов своєю дорогою. Однак уявімо, що я підійшов до вас пізніше і запитав, чи не позичите ви мені ці кросівки? Вагаючись, ви кажете, що пробачили мене, але пройде певний час, поки ви відчуєте, що знову можете мені довіряти. Часто необхідний час, аби відбулося зцілення і поновилася довіра.
По-друге, вам не потрібно захищати неналежну поведінку людини життєвими обставинами. Звертаючись до прикладу вкрадених кросівок, важливо, щоб я не сказав: “Та нічого, що ти вкрав кросівки. Я знаю, що в тебе важкі часи”. Виправдання неналежної поведінки дозволяє кривднику уникати відповідальності за дії, які, в першу чергу, вимагають прощення.
По-третє, прощення не означає, що інша людина визначає ваші відчуття. Прощення означає усвідомлення того, що ви визначаєте, що ви відчуваєте, справляючись зі своїми думками і будучи істинним учнем Христа. Якщо знову повернутися до прикладу з вкраденими кросівками, то після того, як ви скажете мені, що пробачаєте, але відчуваєте образу кожного разу, коли мене бачите, вам, вочевидь, необхідно відчути глибше прощення.
По-четверте, прощення не вимагає встановлення тісних стосунків з прощеною людиною. Прощення — це внутрішній процес, під час якого необхідно позбутися образи. Це не обов’язково вимагає, щоб ви піднімали прощену людину на рівень близького друга або товариша. Буде краще, якщо ви на відстані любитимете певних людей, які зустрілися на вашому життєвому шляху7.
По-п’яте, прощення не вимагає, щоб прощена людина вибачалася. Це відповідальність тієї людини. Президент Фауст навчав: “Більшості з нас потрібен час, щоб подолати біль і втрату. Ми можемо знайти силу-силенну причин відкласти прощення. Однією з них є очікування, коли кривдники покаються перед тим, як ми пробачимо їх. Однак таке зволікання змушує нас відмовлятися від миру і радості, які могли би бути нашими. Постійне обговорювання давніх образ є безглуздим і не приносить щастя”8.
Прощати собі
Здатність прощати інших приводиться в дію нашою здатністю прощати себе. Але для деяких людей простити себе — це проблема. Якщо вони продовжують карати себе негативними думками про гріхи, в яких вони вже покаялися, то, не бажаючи того, заважають силі Спасителевої Спокути очистити їх від негативних наслідків самопокарання.
Старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав: “У багатьох з нас є те, що не дає нам забути попередні невдачі в житті — чи то власні помилки, чи помилки інших людей. Це недобре. Це не по-християнськи. Це повністю суперечить грандіозності й величі Спокути Ісуса Христа. Неспроможність забути колишні помилки — це найгірший спосіб загрузнути в минулому, з якого нас покликано вирватися й віддалитися від нього”9.
Або, як сказано в одному поширеному висловлюванні: “Коли диявол нагадує вам про ваше минуле, просто нагадайте йому про його майбутнє!”
У моїй лікарській практиці пацієнти часто запитують: “Але що ж мені робити, аби пробачити себе?”
По-перше, ми повинні прийняти ту істину, що Господь Ісус Христос уже відстраждав за наші гріхи. З Aлма 7:13 ми дізнаємося: “Син Бога страждатиме в плоті, щоб Він міг узяти на Себе гріхи Свого народу, щоб Він міг викреслити їхні провини згідно з силою Його визволення”. Карати себе — це малоефективна і навіть деструктивна справа!
По-друге, ми не повинні просто вірити в Спасителя, але й вірити Йому. Іншими словами, ми можемо щиро вірити Йому, коли Він казав:
“Знай, Я, Бог, вистраждав це за всіх, щоб їм не страждати, якщо покаються;
Але якщо вони не покаються, вони повинні страждати саме так, як Я” (Учення і Завіти 19:16–17).
Спаситель напучував нас прощати (див. Учення і Завіти 64:9), тож не прощаючи себе або інших, ми можемо помилково вважати, що наші страждання можуть певним чином викупити нас краще, ніж Господні страждання. Таке гордовите поняття загрожує тим, що ми можемо піддатися супротивнику замість того, щоб довіритися цілющій силі Спасителевої Спокути.
Нам не слід сподіватися, що ми забудемо те, що зробили не так, але ми можемо з часом забути про біль образи й самопокарання. Ми дізнаємося з Алма 36:19, що Алма молодший зміг подолати своє минуле: “Я не памʼятав більше болю; так, мене більше не мучила згадка про мої гріхи”.
Спроможність пробачити — божественний дар, і його цінність безмежна. Нагородою за нього є внутрішній мир, який зрештою наближає нас до Спасителя.
Автор живе в шт. Юта, США.