Найкраще —попереду
З виступу на духовному вечорі в Університеті Бригама Янга, що проводився 13 січня, 2009 р. Повний текст виступу англійською мовою знаходиться на сайті http://speeches.byu.edu.
Дивіться вперед і пам’ятайте, що віра завжди спрямована в майбутнє.
Як правило, початок нового року—це час, коли ми переглядаємо своє життя й дивимося, у якому напрямку йдемо, взявши за точку відліку той рівень, якого вже досягли. Я не буду говорити про зобов’язання, які беруть люди з приходом нового року, але мені дійсно хотілося б поговорити про минуле і майбутнє з точки зору будь-яких перехідних періодів та змін у нашому житті, а таке трапляється мало не щодня.
Духовною темою цього обговорення я обрав вірш з Євангелії від Луки 17:32, де Спаситель застерігає: “Пам’ятай про Лотову дружину”. Що він мав на увазі, сказавши цю загадкову фразу? Щоб зрозуміти, нам потрібно зробити те, що Він пропонує. Пригадаймо, ким була Лотова дружина.
Звичайно ж, історія дійшла з часів Содома і Гомори, коли Господь, не маючи більше змоги терпіти те найгірше, що робили чоловіки і жінки, наказав Лотові та його сім’ї втікати, бо ті міста мали бути зруйновані. “Рятуй свою душу,—сказав Господь,—не оглядайся позад себе … Ховайся на гору, щоб тобі не загинути” (Буття 19:17; курсив додано).
Не можна сказати, щоб Лотова сім’я послухалася негайно і без сперечань, однак вони таки залишили місто майже вчасно. У Писаннях розповідається, що сталося на світанку після того, як вони втекли:
“Господь послав на Содом та Гоморру дощ із сірки й огню, від Господа з неба.
І поруйнував ті міста” (Буття 19:24–25).
Тема того, про що я хочу далі говорити, звучить у наступному вірші. Безсумнівно, що порада Господа—“не оглядайся позад себе”—чітко звучала у вухах Лотової дружини, але вона, як написано, “озирнулася” й перетворилася на соляний стовп (див. вірш 26).
Що ж такого неправильного зробила Лотова дружина? Будучи студентом історичного факультету, я думав про це і частково знайшов відповідь. Очевидно, її проблема полягала не в тому, що вона подивилася назад; в її серці було бажання повернутися назад. Схоже, що ще не залишивши меж міста, вона вже сумувала за тим, що Содом і Гоморра давали їй. Як казав старійшина Ніл A. Максвелл (1926–2004), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, такі люди знають, що повинні мати головне помешкання в Сіоні, але все ще сподіваються мати дачку у Вавилоні1.
Можливо, що Лотова дружина озиралася назад з почуттям образи на Господа за все те, що, за Його проханням, вона мала полишити. Ми напевно знаємо, що Ламан і Лемуїл обурилися, коли Легію і його сім’ї було наказано піти з Єрусалима. Отже, справа не в тому, що вона озирнулася. Вона озирнулася з тугою. Одним словом, її тяга до минулого переважила впевненість у майбутньому. Мабуть, частково у цьому й полягав її гріх.
Віра спрямовує до майбутнього
З початком нового року, коли ми намагаємося дати належну оцінку тому, що вже відбулося, я прошу вас не зациклюватися на минулих подіях, не тужити за вчорашнім днем, яким би хорошим він не був. На минулому слід навчатися, а не жити ним. Ми озираємося назад, щоб іскри радісних подій втішали нас, а не для того, щоб гребтися в попелі. І коли ми здобули необхідні знання і взяли з собою найкраще з того, що відбулося, тоді ми дивимося вперед і пам’ятаємо, що віра завжди спрямована в майбутнє. Віра завжди пов’язана з благословеннями, істинами та подіями, які ще принесуть результати в нашому житті.
Тож з точки зору теології можна сказати, що Лотова дружина не мала віри. Вона сумнівалася в тому, що Господь може дати їй щось краще, ніж вона вже мала. Мабуть, вона вважала, що в майбутньому вже не буде нічого настільки хорошого, як те, що вона залишила позаду.
Велике бажання повернутися у світ, в якому вже неможливо жити зараз, постійне невдоволення теперішніми обставинами і лише песимістичне бачення майбутнього, а також небажання жити “тут”, “зараз” і “завтра” через те, що ми загрузли в тенетах “там”, “тоді” й “учора” —таким є гріх Лотової дружини.
Після того як Павло проаналізував своє привілейоване і сповнене подій життя в молоді роки—права, отримані з народження, освіта і становище в юдейський общині—він каже филип’янам, що вважає все це за “сміття” в порівнянні з наверненням до християнства. Він каже, я перефразовую: “Я перестав вихвалятися “минулими золотими днями” і зараз із нетерпінням дивлюся в майбутнє, “чи не досягну я того, чим і Христос досягнув був мене” (див. Филип’янам 3:7–12). А потім читаємо ці вірші:
“Тільки забуваючи те, що позаду, і спішачи до того, що попереду,
я женусь до мети за нагородою високого поклику Божого в Христі Ісусі” (Филип’янам 3:13–14).
Це повна протилежність Лотовій дружині. Тут ми не бачимо жодного погляду назад, на Содом і Гоморру. Павло знає, що лише там, у майбутньому, там—попереду, нас чекають небеса, де ми отримаємо “нагороду високого поклику Божого в Христі Ісусі”.
Простіть і забудьте
У багатьох з нас є те, що не дає нам забути попередні невдачі в житті—чи то власні помилки, чи помилки інших людей. Це недобре. Це не по-християнськи. Це повністю суперечить грандіозності й величі Спокути Ісуса Христа. Неспроможність забути колишні помилки—це найгірший спосіб загрузнути в минулому, з якого нас покликано вирватися й віддалитися від нього.
Якось мені розповіли про одного юнака, який упродовж багатьох років був мішенню для глузувань у своїй школі. Були в нього якісь слабкості, й однолітки постійно насміхалися над ним. Потім його життя змінилося. Він пішов у армію. Там йому поталанило, він здобув освіту й зовсім забув про своє минуле. А понад усе, як це буває з багатьма військовослужбовцями, він відкрив для себе красу і велич Церкви, став у ній активним і здобув щастя.
Пізніше, коли минули роки, він повернувся в місто своєї юності. Більшість його однолітків переїхали, але не всі. Мабуть, хоча він і повернувся досить успішною людиною, яка досить сильно змінилася, однак стереотипом мислення у тій місцевості не змінився. Для людей з його міста він так і залишився “отим хлопцем”—пам’ятаєте, у якого була ота проблема, він так вирізнявся з-поміж усіх, бо трохи був дивакуватий і робив оте й оте. І хіба то не було смішно?
Схожі на Павлові, поступові зусилля, яких докладав той чоловік, щоб залишити минуле позаду й здобути нагороду, яку Бог приготував для нього, почали слабшати, поки він не помер майже в такому ж стані, в якому жив у юності. Він пройшов повний круг: знову став неактивним, нещасним ще й до того ж мішенню для нових глузувань. Однак у нього був у житті той яскравий, прекрасний етап, коли він зміг піднятися над минулим і дійсно побачити, ким він є і ким міг стати. Дуже погано й дуже сумно, що він знову опинився в оточенні людей, подібних до Лотових дружин, тих, хто вважали, що його минуле більш цікаве за його майбутнє. Вони спромоглися відібрати в нього те, чим наділив його Христос. І він помер у смутку, хоча важко його в цьому звинувачувати.
Те ж саме спостерігається у шлюбах та інших стосунках. Мені важко сказати, скільки до мене приходило подружніх пар, які в моменти образи чи сильних переживань заглиблювалися все далі й далі в минуле, щоб знайти більшого каменя й жбурнути його у вікно свого шлюбу, завдаючи сильного болю. Коли все закінчилося й нічого не змінити, коли відбувся процес повного покаяння, коли життя пішло далі, як і має бути, і з того часу відбулося багато інших чудових подій—буде неправильно повертатися назад і роз’ятрювати старі рани, заради зцілення яких помер Сам Син Божий.
Дайте людям покаятися. Дайте їм зростати. Вірте, що люди можуть змінюватися і ставати кращими. Чи це і є віра? Так! Чи це і є надія? Так! Чи це і є милосердя? Так! Понад усе це є милосердям, чистою любов’ю Христа. Якщо ви щось поховали в минулому, нехай воно там і залишається. Не повертайтеся назад з відерцем і лопаткою, щоб відкопувати образи, збурювати їх, а потім кидати у когось зі словами: “Слухай! А ти пам’ятаєш оце?” Шльоп!
І знаєте що? Найвірогідніше це повернеться до вас бридкими рештками, викопаними з вашого сміттєзвалища у вигляді такої відповіді: “Так, я пам’ятаю це. А ти пам’ятаєш оце?” Шльоп.
І невдовзі після цієї лайки всі залишаються брудними, заплямованими багном, нещасними, ображеними, у той час як наш Небесний Батько благає про те, щоб ми були чистими, добрими, щасливими і зціленими.
Таке чіпляння за минуле, у тому числі й за минулі помилки—це неправильно! Це не відповідає євангелії Ісуса Христа. Певним чином, це навіть гірше за те, що зробила Лотова дружина, оскільки вона знищила лише себе. У випадках, коли йдеться про шлюб і сім’ю, приходи і філії, помешкання і сусідів, ми можемо знищити багатьох інших.
Можливо, на початку цього нового року найбільша вимога, яку ми можемо ставити перед собою,—це зробити те, що, за словами Господа, Він робить Сам: “Ось, хто покаявся у своїх гріхах, того прощено, і Я, Господь, не пам’ятаю їх більше” (УЗ 58:42).
Звичайно, найголовнішою умовою є те, що покаяння має бути щирим, але коли воно відбулося і докладаються зусилля до подальшого розвитку, на нас лежить більший гріх, якщо ми постійно пам’ятаємо, нагадуємо і докоряємо людині за її помилки. А цією людиною можемо бути і ми самі. З самим собою нам може бути дуже важко—набагато важче, ніж з іншими!
А тепер, як і анті-нефій-легії з Книги Мормона, закопаймо свою зброю війни й залишмо її в землі (див. Алма 24). Простіть і зробіть те, що іноді важче, ніж простити: забудьте. А коли воно знову пригадається, знову забудьте.
Найкраще—попереду
Ви можете пам’ятати лише настільки, наскільки необхідно, щоб уникнути повторення помилки, а решту викиньте на сміття, як казав Павло филип’янам. Облиште руйнівну поведінку і продовжуйте доти, доки краса Христової Спокути не відкриє для вас яскраве майбутнє, а також яскраве майбутнє для вашої сім’ї, друзів та сусідів. Богу байдуже, де ви були, але Йому не байдуже, де ви зараз і куди з Його допомогою хочете потрапити. Це те, чого Лотова дружина не зрозуміла, так само, як Ламан і Лемуїл і багато інших персонажів з Писань.
Це важливе питання, над яким слід замислитися на початку року—а кожен день має бути початком нового року і початком нового життя. Таким є диво віри, покаяння і чудової євангелії Ісуса Христа.
Поет Роберт Браунінг писав:
Зростай разом зі мною!
Найкраще—в майбутті,
Кінець життя є наслідком його початку:
Його рукою створене воно.
Це Він сказав: “Усе створив Я,
У молодості видно лиш частину; довірся Богові—побач усе, не бійся!”2
Дехто з вас може думати: “Чи є у мене майбуття? Що принесе мені новий рік, новий семестр, нова навчальна дисципліна чи нове побачення, нова робота чи новий дім? Чи буду я в безпеці? Чи буде життя стабільним? Чи можу я довіряти Господу й майбуттю? Чи, може, краще дивитися назад, повертатися назад, залишатися в минулому?”
Усіх, хто думає так, у якому б віці вони не були, я закликаю: “Згадайте про Лотову дружину”. Віра дивиться в майбуття. Віра основується на минулому, але ніколи не прагне в ньому залишатися. Віра покладається на те, що Бог приготував щось величне для кожного з нас і що Христос дійсно є “Первосвященик[ом] майбутнього доброго” (Євреям 9:11).
Тримайтеся за свої мрії, якими б далекими й недосяжними вони не здавалися. Живіть, щоб бачити чудеса покаяння і прощення, довіри й божественної любові, які змінюватимуть ваше життя сьогодні, завтра і завжди. Це те новорічне зобов’язання, якого я прошу вас дотримуватися.
Павло навчав: “Тільки забуваючи те, що позаду, і спішачи до того, що попереду, я женусь до мети за нагородою високого поклику Божого в Ісусі Христі”.
Фотоілюстрації Метью Рійєра
Ілюстрація Пола Менна