Наші домівки, наші сім’ї
Як ми дізналися про щастя
Під час “перестройки” життя було надзвичайно важким, і наша сім’я розпадалася. Тоді ми й зустріли місіонерів і поступово почали процес відновлення.
Я завжди вважала нашу сім’ю міцною. Наші троє хлопчиків і двоє дівчаток були звичайними дітьми, і у нас з ними були звичайні проблеми. Іноді, коли вони робили щось не так, я сердилася. Потім я казала собі: “Навіщо я на них розізлилася?”
Я не знала тоді, що в Росії починалася перестройка—період політичних та економічних змін. Я не знала, що з магазинних полиць зникнуть товари, що впродовж місяців, а потім і років, нам не будуть платити зароблені гроші. Жити стало дуже важко. У нас почалися негаразди, і ми з чоловіком були на межі розлучення. Потім почалося засилля наркотиків, і один з моїх синів почав їх вживати. Здавалося, що сонце більше не світило в наші вікна. Я не знала, кому молитися, але все-таки просила у Бога допомоги. Ми докладали всіх зусиль, і потроху почали вилазити з цієї трясовини.
Влітку 1998 року нас знайшли місіонери. Наше життя змінилося на 180 градусів, коли ми почали рухатися в новому напрямку. Через п’ять років ми поїхали до храму і запечатали сім’ю на вічність.
Коли наш середній син служив на місії повного дня в Чеській Республіці, у кожному листі він нам писав: “Залишайтеся непохитними і вірними. Разом ми найщасливіша сім’я”. Навіть мої друзі казали мені, що я, мабуть, найщасливіша жінка у світі, бо в мене так багато дітей та онуків і я знаю, що ніколи не буду самотня.
Озираючись назад, я усвідомлюю, що як і люди, які слухали царя Веніямина, ми всією сім’єю пережили могутню зміну в серці, коли стали дітьми Христа (див. Moсія 5:7). У мені відбулася величезна зміна. Коли я думала про смерть до того, як стала святою останніх днів, моє серце і душа наповнювалися неймовірним сумом. Я з усіх сил намагалася відганяти ті думки. А зараз у моїй душі панує спокій.
Я дізналася, що щастя приходить різними шляхами. Його можна знайти, коли вирує найлютіша буря чи коли земля потерпає від спеки. Воно також у теплих променях сонця, що пробилися крізь проливний дощ. Воно—у першому зеленому весняному листочку, що визирає з бруньки на тополі. Воно—у маленькій білій пелюсточці, яка розкривається на яблуневій гілочці. Воно—у темряві нічного неба з тисячами мерехтливих зірок. Воно—у ніжному погляді близької людини. Воно—у сяючих очах на сімейних фотографіях.
Щастя також приходить до мене, коли я роблю щось хороше для інших. Воно зігріває мою душу лагідним полум’ям, коли я молюся Небесному Батькові. Іноді, коли я думаю, що мені хочеться чогось більшого, я згадую, що мені потрібно навчитися цінувати те, що я маю—Сам Господь дав усе це мені.
Зліва: фотографію люб’язно надано сім’єю Шмакових; справа: фотоілюстрація Стіва Бандерсона