Люби свого ближнього
Милосердя — це якість Христа. Воно викликається любов’ю до людей і не знає меж.
Цього ранку я запрошую вас приєднатися до моєї подорожі Африкою. Ви не побачите левів, зебр чи слонів, але, вірогідно, під кінець подорожі ви побачите, як тисячі членів Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів реагують на другу велику заповідь — “люби[ти] свого ближнього” (Maрк 12:31).
Уявіть на мить червоний ґрунт Африки у сільській місцевості. Ви бачите пересохлу і неродючу землю й розумієте, що протягом багатьох років вона недоотримувала дощу. Худоба, яка зрідка трапляється вам на шляху, має більше кісток, ніж плоті, і пастух-карамоджонгець, у сандалях і з накидкою на плечах, жене її у сподіванні знайти рослинність і воду.
Йдучи нерівною кам’янистою дорогою, ви бачите кілька груп красивих дітей і цікавитесь, чому вони не у школі. Діти усміхаються і махають вам, а ви махаєте їм у відповідь з усмішкою і сльозами на очах. Дев’яносто два відсотка наймолодших дітей, яких ви бачите на цьому шляху, живуть впроголодь, і ваше серце стискається від болю.
Попереду ви бачите, як матір несе на голові, обережно балансуючи, дев’ятнадцятилітрову посудину з водою, а іншу несе в руці. Вона належить до тієї половини домогосподарств цієї території, де щодня жінки, молоді і літні, йдуть понад 30 хвилин в один бік, до джерела води для своєї сім’ї. Вас накриває хвиля смутку.
Минають дві години, і ви прибуваєте до віддаленої, покритої тінню галявини. Місце для зборів — це не зала і навіть не намет, але ділянка під кількома великими деревами, які захищають від палючого сонця. Ви бачите, що у цьому місці немає водопостачання, електрики, змивних туалетів. Ви озираєтеся навколо і розумієте, що ви серед людей, які люблять Бога, і одразу ж відчуваєте до них Божу любов. Вони зібралися, щоб отримати допомогу і надію, а ви приїхали, аби цим поділитися.
Такий шлях ми подолали з сестрою Ардерн у супроводі сестри Камілл Джонсон, нашої генеральної президентки Товариства допомоги, та її чоловіка, Дага, і сестри Шерон Юбенк, директорки Служби гуманітарної допомоги, у нашій подорожі до Уганди, країни з 47 мільйонним населенням у Центральноафриканській території Церкви. Того дня у тіні дерев ми були свідками втілення громадського проєкту з охорони здоров’я, спільно профінансованого Гуманітарною службою Церкви, UNICEF і міністерством охорони здоров’я уряду Уганди. Ці довірені організації ретельно відбиралися з метою забезпечення обачливого використання коштів гуманітарного фонду, пожертвуваних членами Церкви.
Як би жахливо не було бачити дітей з ознаками недоїдання і наслідків туберкульозу, малярії і постійної діареї, кожен з нас відчув зростання надії на краще майбутнє тих, кого ми зустріли.
Джерелом тієї надії частково була доброта членів Церкви з усього світу, які присвячують свій час і кошти гуманітарній діяльності Церкви. Коли я побачив, як допомагали хворим і стражденним і піднімали їх, я в подяці схилив свою голову. У той момент я краще зрозумів, що мав на увазі Цар царів, коли сказав:
“Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам…
Бо Я голодував був — і ви нагодували Мене, прагнув — і ви напоїли Мене, мандрівником Я був — і Мене прийняли ви” (Maтвій 25:34–35).
Наш Спаситель просить нас: “Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі” (Матвій 5:16; див. також вірші 14–15). У тому далекому куточку світу ваші добрі справи освітили життя і полегшили тягарі людей у жахливій нужді, і Бога було прославлено.
У той спекотний і курний день я бажав, щоб ви почули їхні молитви щирої подяки Богу. Вони б хотіли, щоб я висловив вам їхню подяку їхньою рідною мовою карамоджонг: “Алакара”. Дякую!
Наша подорож нагадала мені притчу про доброго самарянина, чия подорож вела його курною дорогою, що не дуже відрізнялася від описаної мною, з Єрусалима до Єрихона. Цей самарянин, який комусь послужив, навчає нас, що означає “любити свого ближнього”.
Він побачив “од[ного] чоловіка… [який] попався розбійникам, що обдерли його, і завдали йому рани, та й утекли, покинувши ледве живого його” (Лука 10:30). Самарянин, побачивши його, “змилосердився” над ним (Лука 10:33).
Милосердя — це якість Христа. Воно виникає з любові до людей і не знає меж. Ісус, Спаситель світу, є втіленням милосердя. Коли ми читаємо, що “закапали сльози Ісусові” (Іван 11:35), ми, як Марія і Марфа, стаємо свідками Його милосердя, яке змусило Його спочатку в дусі розжалобитися та й зворушитися (див. Іван 11:33). У Книзі Мормона міститься приклад того, як Спаситель виявив співчуття. Ісус явився перед натовпом і сказав:
“Чи маєте ви кривих, або сліпих, або кульгавих… або глухих, або яких інших стражденних? Приведіть їх сюди, і Я зцілю їх, бо Я маю співчуття до вас…
І Він зцілив кожного” (3 Нефій 17:7, 9).
Як би ми з вами не старалися зробити все, ми не зможемо зцілити кожного, але кожен з нас може бути людиною, яка спричинить позитивні зміни в чиємусь житті. Лише один хлопчина, ще дитина, дав п’ять хлібин і дві рибини, якими нагодували п’ять тисяч. Ми можемо запитувати про наш внесок, як запитав учень Андрій про хліб і рибу: “Що то на безліч таку”? (Іван 6:9.) Я запевняю вас, що достатньо дати або зробити те, що ви можете, і потім дозволити Ісусу Христу звеличити ваші зусилля.
Стосовно цього старійшина Джеффрі Р. Холланд запропонував нам “багаті ми чи бідні… “робити, що можемо”, коли в інших є нужда”. Потім він свідчив, як свідчу і я, що Бог “допоможе вам і скерує вас, як учнів, у ваших милосердних діях” (“Хіба всі ми не є жебраками?”, Ліягона, лист. 2014, с. 41).
У тій далекій землі, у той незабутній день я був там і зараз є тут свідком милосердя як багатих так і бідних членів Церкви, милосердя, здатного торкатися душі і змінювати життя.
У продовженні притчі про доброго самарянина той “обв’язав [чоловікові] рани… та й клопотався про нього” (Лука 10:34). Завдяки гуманітарній роботі нашої Церкви ми швидко реагуємо на стихійні лиха і “обв’язуємо” все глибші рани світу: хвороби, голод, недоїдання, вимушені переміщення і часто невидимі рани зневіри, розчарування і відчаю.
Самарянин потім “вийняв… два динарії, та й дав їх господареві й проказав: Заопікуйся ним” (Лука 10:35). Ми, як церква, із вдячністю співпрацюємо з іншими “господарями”, тобто такими організаціями, як Католицька служба допомоги, UNICEF і Червоний Хрест/Червоний Півмісяць, які допомагають нам у наших гуманітарних проєктах. Ми так само вдячні за ваші “два динарії” або два євро, два песо чи два шиллінга, що полегшують тягарі, які змушені нести надто багато людей по всьому світу. Вірогідно, ви не знатимете людей, які отримали користь від вашого часу, доларів і центів, але милосердя не вимагає, щоб ми знали їх. Нам потрібно лише любити їх.
Дякуємо, Президенте Расселе М. Нельсоне, про нагадування нам, що “якщо ми любимо Бога всім своїм серцем, Він повертає наше серце до благополуччя інших” (“Друга велика заповідь”, Ліягона, лист. 2019, с. 97). Я свідчу, що кожен з нас матиме більше радості, спокою, смирення і любові, якщо ми відгукнемося на заклик Президента Нельсона повернути наші серця до благополуччя інших і на прохання Джозефа Сміта “годувати голодних, одягати роздягнених, допомагати вдові, осушати сльозу сироти [і] втішати стражденних, чи у цій Церкві, чи в якійсь іншій, чи навіть якщо вони не належать до жодної іншої церкви, де б [ми їх не знайшли]” (“Editor’s Reply to a Letter from Richard Savary”, Times and Seasons, Mar. 15, 1842, 732).
Кілька місяців тому ми знайшли голодних і стражденних на сухих, курних рівнинах і побачили їхні очі, сповнені благання про допомогу. Ми теж по-своєму в дусі розжалобилися і зворушилися (див. Іван 11:33), але ці почуття пом’якшилися, коли ми побачили милосердя членів Церкви в дії, коли голодні були нагодовані, вдови забезпечені, стражденні утішені, а їхні сльози висушені.
Турбуймося ж завжди про благополуччя інших, і словом і ділом виявляймо, що ми “бажає[мо] нести тягарі один одного” (Moсія 18:8), “перев’яз[увати] зламаних серцем” (Учення і Завіти 138:42) і дотримуватися другої великої заповіді Христа “люби[ти] свого ближнього” (Maрк 12:31). В ім’я Ісуса Христа, амінь.