Я досі чую пісню тата
Лія дуже сумувала за татом.
“І Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре (Об’явлення 21:4).
Зайшовши у свою кімнату, Лія відразу кинула на підлогу свою шкільну сумку. Вона залізла на ліжко і притиснула подушку до живота. Вона не могла повірити, що Ешлі сказала про її тата.
Тато Лії помер, вчинивши самогубство, кілька місяців тому. Вона дуже за ним сумувала. Вона сумувала за його фірмовими фрикадельками. Вона сумувала за тим, якою щасливою він робив маму. І вона сумувала за тим, як він грав на гітарі.
Іноді, коли Лії ставало сумно, вона слухала його музику. А ще вона писала йому листи. Вона зберігала їх у коробці у своїй шафі. У тій самій коробці вона зберігала татові окуляри, стару бейсбольну кепку та його інші улюблені речі. Це допомагало їй його згадувати.
Але зараз Лії не хотілося слухати музику або писати листи. Їй було сумно, але вона також гнівалася. Вона ще сильніше стиснула подушку і почала плакати.
Мама легенько постукала у двері. “У тебе все гаразд?”— запитала мама.
Лія шморгнула носом і сіла. Мама сіла на ліжко поруч з нею.
“Ешлі сказала щось образливе,—промовила Лія,— про тата”. Сльози все ще котилися з очей Лії. “Вона сказала, що він не може піти на небеса через те, як він помер”.
“О, моя дівчинко!—сказала мама, пригорнувши до себе Лію.— Це не так”. Вона витерла кілька Ліїних сліз. “Коли твій тато помер, його мозок був хворим. Небесний Батько розуміє, що тато відчував і чому він страждав”.
“Він був хорошою людиною,—сказала Лія.— Небесний Батько любить його і допомагає йому, правда?”
“Тато був прекрасною людиною, Ліє. Він тебе дуже любив”. Мама витерла вже свою сльозу. “І Небесний Батько дійсно любить його. Я це знаю”.
“Але як ти це знаєш?”— запитала Лія.
“Тому що я іноді про це молюся,—відповіла мама.— І незважаючи на біль через те, що я дуже за ним сумую, я також відчуваю хвилини спокою”.
Лія кивнула.
“Мені шкода, що Ешлі тобі таке сказала,—промовила мама.— Я знаю, що Ешлі—одна з твоїх найкращих подруг і тобі було дуже боляче таке почути”.
“Так”. Якусь мить Лія мовчала. Потім вона запитала: “Чи можемо ми помолитися разом?”
“Звичайно”.
Мама і Лія стали навколішки. Потім Лія почала молитися. “Небесний Батьку, я дуже сумую за своїм татом. Чи все з ним гаразд? Будь ласка, допоможи мені заспокоїтися. В ім’я Ісуса Христа, амінь”.
Лія розпростерла руки і ще раз обійняла маму. Їй стало трішечки краще. Їй все ще було дуже сумно, але вона більше не хвилювалася за тата. Вона знала, що Небесний Батько любив його і вона знала, що Він любив також і її.
“Дякую, мамо!” Лія глибоко вдихнула. “Можеш допомогти мені поговорити з Ешлі?”
“Прекрасна ідея,—сказала мама.— Не думаю, що вона хотіла образити твої почуття, але буде добре, якщо вона знатиме, чому сказані нею слова завдали болю. Я зателефоную її мамі і запропоную прийти до нас завтра, щоб поговорити”.
“Гаразд,—сказала Лія,— а зараз, я думаю, мені буде добре побути на самоті”.
Мама кивнула. “Кажи, якщо тобі щось буде потрібно”.
Лія ввімкнула татову музику. Вона заплющила очі і слухала його гру на гітарі. Потім вона дістала аркуш паперу і почала писати йому листа.