Кому ми можемо допомогти?
Автор живе в шт. Юта, США.
Ця історія сталася в Окленді, Нова Зеландія.
Сім’я Тадіани поділилася врожаєм зі свого саду. А тепер чим іще вони могли поділитися?
“Просувайтеся вперед, … маючи любов до Бога і до всіх людей” (2 Нефій 31:20).
“Готові зрізати банани?”—запитав тато. Тадіана спостерігала разом зі своїми сестрою і братом, Алісією і Каві. Тато ножем зрізав цілий пучок бананів.
Цьогорічний врожай був дуже гарним! Але багато інших справ ішли не так добре. Через коронавірус у Новій Зеландії був карантин. Тадіана не могла бачитися з друзями і ходити до школи. Але вона була щаслива, що так багато часу могла проводити зі своєю сім’єю.
Каві широко розплющив очі, дивлячись на всі ті фрукти. “Нам ніколи не з’їсти їх самим!”—сказав він.
Мама кивнула головою. “Я впевнена, що сестра Бенкс не відмовилася б від них. Після смерті чоловіка вона не могла працювати у своєму саду”.
“Я знаю, що сестрі Фінау також самотньо,—сказала Тадіана.—Я можу віднести їй трохи бананів!”
“Кому ще?”—запитав тато. Вони всі сіли на траву. І склали список людей, кому може знадобитися невеличка допомога.
Наступного дня вони наповнили торбини срібним буряком (мангольдом), бататом (солодкою картоплею) і бананами. Мама з татом їздили по сусідах. Біля кожного будинку з їхнього списку вони залишали торбину.
Тадіана визирнула у вікно машини і побачила, як сестра Бенкс відчиняє двері. Сестра Бенкс повільно перебирала ціпком, йдучи до торбини. Вона так широко усміхнулася, що Тадіана змогла це побачити навіть здалеку, коли вони вже від’їжджали.
Тадіану сповнили теплі, радісні відчуття. Але при цьому їй стало трохи сумно. Вона могла перебувати під час карантину зі своєю сім’єю. А от сестра Бенкс жила самотньо. Вона, мабуть, тижнями ні з ким не розмовляла!
“Мені здається, ми можемо ще дещо зробити для наших сусідів,—сказала Тадіана.—Чому б нам не запросити їх на відеоконференцію, коли ми будемо ввечері вивчати Писання сім’єю?”
“Чудова ідея”,—сказав тато.
Коли вони приїхали додому, Тадіана зателефонувала сестрі Бенкс. “Вітаю, сестро Бенкс! Наша сім’я буде сьогодні ввечері вивчати Писання. Ви б хотіли приєднатися до нас через відеозв’язок?”
“Із задоволенням!”—сказала сестра Бенкс. Після цього дзвінка Тадіана передала телефон Алісії. Вони по черзі телефонували людям з приходу і запрошували їх.
Того вечора Тадіана схвильовано чекала біля комп’ютера. Чи люди під’єднаються? Згодом один за одним обличчя їхніх сусідів з’являлися на екрані комп’ютера. Декому з них було важко розібратися в технологіях, тож мама їм допомогла.
Одна жінка показала тарілку саморобних цукерок (пористих ірисок). “Я знаю, що ніхто з вас не може їх спробувати,—сказала вона.—Але я з такою радістю чекала цього вечора, що приготувала особливий десерт! Можливо, ви можете спробувати відчути цей запах через екран!”
Усі сміялися і розповідали про те, як проводять свої дні. Багато хто з людей переживали нелегкі часи, але завдяки можливості поспілкуватися одне з одним кожен став щасливішим.
Коли вони поспілкувалися, Тадіана прочитала уривок з Писань, 2 Нефій 31:20: “Просува[йтеся] вперед з непохитною вірою в Христа, маючи справжню яскравість надії, і любов до Бога і до всіх людей”.
Вони провели коротенький урок і по черзі читали Писання. Потім Каві помолився.
“Не забудьте приєднатися наступного тижня!”— сказала Тадіана. Люди один за одним махали рукою на прощання і виходили з відеоконференції.
Коли вийшла остання людина, мама й тато зібрали сім’ю, щоб обійнятися всім разом. Тадіана раділа, що вона та її сім’я могли допомагати своїм сусідам. Вони всі разом просувалися вперед.
Ілюстрації Ліз Бріззі