Друг другові
Чи є там Бог?
З інтерв’ю, узятого Річардом М. Ромні.
Коли мені було п’ять років, моя сім’я поїхала з Тонга в Нову Зеландію, щоб запечататися у храмі. Спочатку ми пливли з Тонга до Фіджі. Члени Церкви, які їхали з нами, всю дорогу співали. Здійнявся шторм. Хвилі були більші за корабель, на якому ми пливли! Коли шторм посилився, ми співали гучніше. Нарешті шторм припинився.
Коли ми безпечно прибули на Фіджі, ми сіли на автобус, щоб доїхати до аеропорту. Потім ми сіли на літак до Нової Зеландії.
Приземлившись у Новій Зеландії, нам потрібно було ще дві години їхати автобусом. Був прохолодний майже безхмарний ранок. Усі в автобусі розмовляли. Все гуло! Потім здалеку ми побачили храм і раптом в автобусі стало зовсім тихо. Всі побігли в ту сторону автобуса, з якої було видно храм. Я подумав, що автобус перекинеться!
Тато підняв мене на руки, і у вікно автобуса я міг добре бачити храм. Храм ніби гойдався серед хмар. Це виглядало дивовижно.
Хоча це сталося багато років тому, я досі відчуваю той особливий дух. Ми знали, що бачили перед собою дім Бога. До цього ми бачили його лише на картинках. Ми були вражені. Я пам’ятаю, як подумав: “Чи є там Бог?” І одразу прийшла думка: “Це дім Бога”. Звичайно, Він там є. Ми можемо не побачити Його в храмі, але ми знаємо, що можемо відчувати там Його Дух.
Подорож до храму
Пройди лабіринтом, щоб допомогти сім’ї дістатися до храму!