Старійшина Д. Тодд Крістофферсон: Підготовлений до служіння Господу
У підліткові роки Тодд Крістофферсон жив у Сомерсеті, шт. Нью-Джерсі. Протягом двох років влітку він брав участь у спектаклі “Пагорб Кумора”, що відбувався поблизу Пальміри, шт. Нью-Йорк. У перший рік участі в спектаклі юний Тодд згадав слова колишнього єпископа. Той заохочував молодь приходу завжди невпинно шукати Господа, допоки “у [їхніх] серцях не запалає свідчення про євангелію”.
Тодд серйозно поставився до слів свого провідника священства і час від часу молився, щоб здобути свідчення. Але в Пальмірі, колисці Відновлення, він вирішив, що саме у той час і у тому місці він мав отримати тверде підтвердження.
“Одного разу після вистави я пішов до Священного гаю один,—згадує він.—То був чудовий літній вечір. Я зняв взуття, увійшов у гай і почав молитися. Я молився дуже старанно упродовж години або й більше—але нічого не сталося”.
Через якийсь час юнак перестав молитися й пішов з гаю. Ним оволоділо розчарування. Що ж він зробив не так? Чому Небесний Батько не відповів на його молитву?
Дуже швидко минули два тижні участі у виставах, і Тодд повернувся до Нью-Джерсі. Десь за місяць, читаючи Книгу Мормона у себе вдома, у спальні, він отримав відповідь.
“Я навіть не просив, але свідчення прийшло, —пригадує він.—То були не слова. Але я отримав дуже сильне духовне підтвердження— таке, що не залишає жодних сумнівів—про Книгу Мормона і про Джозефа Сміта.
Озираючись назад, я зрозумів, що ми не можемо диктувати Богові, коли, де і як Він промовлятиме до нас. Нам лише потрібно бути відкритими для отримання того, що Він пропонує, коли Він пропонує. А це відбувається згідно з Його волею.
Я радий, що Небесний Батько не відповів мені того вечора в Пальмірі. Я міг би подумати, що для отримання свідчення або відповіді на молитву слід бути у певному місці. Але вам не потрібно вирушати до Пальміри, щоб дізнатися, що Джозеф Сміт був пророком або що Книга Мормона—істинна. Вам не слід їхати до Єрусалима, щоб дізнатися, що Ісус є Христос. Якщо Небесний Батько знайшов мене у Сомерсеті, шт. Нью-Джерсі, то Він може відповідати на молитви кожної людини по всьому світу. Він знає кожного з нас особисто і може дати відповідь незалежно від того, де ми знаходимося і за яких обставин”.
Здобувши те свідчення, що “палало” у Його серці, Тодд Крістофферсон був готовий до життя, сповненого служінням у Господньому царстві.
Ідилічне дитинство
Девід Тодд Крістофферсон народився 24 січня 1945 року в Амерікан-Форк, шт. Юта, в сім’ї Пола Вікері і Джен Свенсон Крістофферсон. Наприкінці Другої світової війни його батько перебував у Китаї, служачи у Збройних силах США. Тому близько півтора року Тодд з матір’ю жив разом з батьками сестри Крістофферсон—Хелджем і Аденою Свенсон. Це започаткувало близькі стосунки між Тоддом і його дідусем та бабусею. Вони мали великий вплив на все його життя.
Тодд разом з молодшими братами зростав у Плезент-Гроув і в Ліндоні, шт. Юта. Як вони кажуть, їхнє дитинство було “ідилічним” і “благотворним”. Хлопчикам ніхто не заважав гратися, робити винаходи і навчатися.
“Наше сімейне життя було дуже спокійне і щасливе,—згадує старійшина Крістофферсон.—Батько і мама навчали нас власним прикладом і показували, як жити за євангельським взірцем”.
У свою чергу, батьки запам’ятали Тодда слухняним і веселим сином. “Тодд був хорошим хлопчиком і завжди знав, чого хоче в житті,—каже батько.—Він благотворно впливав на своїх братів”.
Батьки також згадують, що він був завжди готовий допомагати, як тільки в цьому виникала потреба. Коли Тодду було 13 років, мама захворіла на рак і лікування вимагало проведення складної операції. Батько старійшини Крістофферсона, який був з дружиною у лікарні, дізнався, що Тодд зібрав своїх братів, щоб молитися за маму.
Операція пройшла успішно, але вона обмежила здатність сестри Крістофферсон виконувати деяку звичну хатню роботу. Тодд знав, як мама любить домашній хліб і як важко буде їй і надалі робити його. Він попросив бабусю навчити його пекти хліб і робив це постійно для всієї сім’ї, поки через кілька років не поїхав до коледжу.
Новий дім, новий досвід
Коли Тодду було 15 років, його батько, ветеринар, перейшов на нову роботу у Нью-Брунсвіку, шт. Нью-Джерсі. Коли сім’я перебиралася з Ліндона, шт. Юта, там жило дуже мало людей, тому переїзд до більш густонаселеного місця у Нью-Джерсі був хвилюючою зміною в житті Крістофферсонів. Однак наступні кілька років, відзначених переїздом на нові місця і знайомством з новими людьми і можливостями, залишать глибокий слід у житті Тодда.
Тодд, будучи єдиним членом Церкви у своєму класі, отримував задоволення від дружби і спілкування з людьми різних культур і релігійних поглядів. Він збереже цю здатність упродовж усього життя. Тодд побачив, що багато його друзів так само гаряче відстоювали свої вірування, як і він свої. Це змусило його глибоко замислитися і щиро молитися про те, що він знав. “Я почав розуміти, що Церква була не просто хорошою,—каже він.—Вона була життєво важливою. Я почав цінувати те, що маю”.
Грег Крістофферсон, один з братів старійшини Крістофферсона, з яким він жив у одній кімнаті понад 16 років, пригадує: “У своїй поведінці Тодд завжди був високодуховним і показував гарний приклад”. Грег зазначає, що за кілька років після того як брат закінчив середню школу, один з його відомих однокласників молився разом з дружиною, щоб знати, як виховувати дітей. Коли до них у двері постукали місіонери-святі останніх днів, той чоловік згадав, яким хорошим і благородним був Тодд, один зі святих останніх днів, якого він знав. Завдяки спогадам той чоловік запросив місіонерів і разом із сім’єю приєднався до Церкви.
Зростаюче свідчення юного Тодда—зміцнене досвідом після вистави “Пагорб Кумора”—продовжувало гартуватися завдяки силі й підтримці групи молодих святих останніх днів з приходу Нью-Брунсвік у колі Нью-Джерсі. Про цю групу молодих людей старійшина Крістофферсон каже: “У нас було спільне життя по середах і неділях”.
“Церква була центром нашого сімейного життя,—пригадує старійшина Крістофферсон.—Вона об’єднувала нашу сім’ю і зближувала з членами приходу”.
Місія в Аргентині
По закінченні середньої школи ім. Франкліна в Сомерсеті старійшина Крістофферсон вступив до Університету Бригама Янга, де провчився рік, а потім, у вересні 1964 року поїхав служити у Північну Аргентинську місію. Цю подію він вважає важливою віхою у своєму житті. Любов до людей і культури Латинської Америки посіла важливе місце у його житті.
Під час місії старійшина Крістофферсон навчався від “двох видатних президентів місії”: президента Рональда В. Стоуна і президента Річарда Г. Скотта, з яким він зараз служить у Кворумі Дванадцятьох Апостолів. Старійшина Крістофферсон з глибоким захопленням і вдячністю згадує вплив обох президентів і їхніх дружин.
Старійшина Скотт запам’ятав старійшину Крістофферсона як “видатного місіонера, відданість і здібності якого свідчили про те, що його життя буде надзвичайно важливим”. Старійшина Скотт зазначає, що молодий старійшина був дуже дисциплінованим, слухняним і працьовитим. Він виявляв “лагідність духа, і це було благословенням для всіх його напарників та викликало любов усіх зацікавлених і навернених”.
Старійшина Скотт пригадує один випадок, коли побачив, як старійшина Крістофферсон під час велосипедної аварії упав, порвавши костюм і поранивши руки. Але це не злякало його. “Він струсив пил, сів на велосипед і поїхав на зустріч разом зі своїм напарником”,—каже старійшина Скотт.
Університет і шлюб
Повернувшись у грудні 1996 року з Аргентини, старійшина Крістофферсон знову пішов навчатися до УБЯ, де вивчав англійську мову, брав участь у студентській раді та займався різними видами спорту у залі.
Після місії, під кінець першого семестру, його увагу привернула симпатична дівчина, яку він бачив у студмістечку. Хоча вони тоді й не познайомилися, він запам’ятав її обличчя і знайшов її у щорічній книзі студмістечка, виданій за кілька місяців по тому.
Тією студенткою була Кеті Джейкоб, приваблива комунікабельна дівчина, яка жила в Юті й Каліфорнії. Настала осінь, і, повернувшись на навчання, Тодд, за допомогою спільного друга, запросив Кеті на побачення.
Упродовж наступних кількох місяців вони зрозуміли, що мають багато спільного. Їхня любов зростала і міцнішала, і навесні, 28 травня 1968 року, вони уклали шлюб у Солт-Лейкському храмі.
“Коли ми одружувалися, я знав, що Кеті хороша і чудова,—каже старійшина Крістофферсон.—Але я не знав справжньої глибини її характеру, якостей, мудрості і доброти. З плином часу я був приємно вражений тим, наскільки кращою вона є, ніж я собі уявляв”.
Донька Крістофферсонів, Брін Нафер, також відзначає доброту своєї матері. Вона каже: “Де б ми не жили, люди любили її. Вона неймовірно винахідлива. Вона—справжня. І така весела!”
Видатна кар’єра в юриспруденції
І старійшина, і сестра Крістофферсон закінчили УБЯ в 1969 році. Старійшина Крістофферсон продовжив навчання в Університеті Дюка, щоб здобути ступінь з юриспруденції. По закінченні навчання в 1972 році він почав працювати помічником федерального судді Джона Дж. Сірика, судді, який пізніше головував на Уотергейтському процесі. Журнал Time назвав суддю Сірика Людиною року, а Уотергейтську справу “найгіршим політичним скандалом за всю історію Сполучених Штатів”. Скандал і судові процеси, пов’язані з ним, були головною темою новин у США упродовж 1973 і 1974 років.
Старійшина Крістофферсон планував працювати помічником лише рік, а потім перейти до відомої юридичної фірми у Вашингтоні, округа Колумбія, яка запросила його на роботу. Старійшина Ральф В. Харді, який зараз служить територіальним сімдесятником, усе життя працював у цій фірмі і згадує, що у ті важкі часи Уотергейтської справи суддя Сірик зателефонував партнеру-менеджеру тієї фірми і сказав: “Я не можу відпустити Тодда. Він дуже цінний працівник. Він—єдина людина, з якою я можу розмовляти”. Після того Тодд допомагав судді Сірику упродовж усього Уотергейтського процесу.
Старійшина Харді згадує, що через багато років, у 1992-му, юрист, який не був членом Церкви, зайшов до його кабінету і сказав: “Я прийшов з найбільш натхненної поховальної служби за все своє життя”. Та служба проводилася на честь судді Сірика, сім’я якого запросила старійшину Крістофферсона виступити на похованні. Старійшина Крістофферсон навчав плану спасіння.
Попрацювавши помічником судді, старійшина Крістофферсон відслужив дійсну службу у Збройних силах США після чого вісім років був у запасі. Він завершив службу в чині капітана запасу.
Упродовж наступних 30-ти років старійшина Крістофферсон досягнув великих вершин у юридичній кар’єрі. Спочатку він працював у юридичній фірмі Dow Lohnes PLLC, потім юристконсультом фірми в системі охорони здоров’я та у кількох банківських установах. Він був помічником головного консультанта NationsBank Corp. (зараз Bank of America) у той час, коли його покликали служити сімдесятником. Через роботу сім’я жила в різних містах: у Вашингтоні, округа Колумбія; Нешвіллі, шт. Теннесі; Хердоні, шт. Вірджинія, і в Шарлотті, шт. Північна Кароліна. Старійшина Крістофферсон каже, що за всі ці роки, поки його сім’я жила на сході Сполучених Штатів, їм найбільше подобалося “спілкування з хорошими людьми різного соціального рівня і різних вірувань”. Він брав участь не лише у церковному служінні, яке включало його покликання президентом місії колу, єпископом, президентом колу і регіональним представником. Він також служив у кількох міжрелігійних та громадських організаціях.
Сімейні спогади
У Крістофферсонів п’ятеро дітей: Тодд, Брінн, Пітер, Раян і Майкл. У них також вісім онуків. Діти Крістофферсонів згадують, що їхні дитячі роки були наповнені любов’ю і турботою. Батьки особливу увагу приділяли навчанню євангельських принципів. Діти згадують, що в сім’ї була рівновага між сімейними розвагами й індивідуальним навчанням.
Пітер пригадує, як був новим напарником батька з домашнього вчителювання, коли той переживав особливо напружений період свого життя. Старійшина Крістофферсон працював юристконсультом і служив президентом колу. Але він знаходив час, щоб навчати дітей. “Мене надихала батькова відданість. Він був прекрасним домашнім учителем, хоча й мав обмаль часу,—пригадує Пітер.—Одна з сестер, яку ми відвідували, була прикута до ліжка. Батько з ніжністю дбав про неї і завжди переймався тим, щоб вона отримувала причастя і всі її потреби задовольнялися”.
Брін також пам’ятає турботливість свого батька. Лише за два дні після від’їзду з дому на навчання в Університет Бригама Янга вона отримала від нього квіти, які він надіслав у гуртожиток. У записці було сказано: “Бажаю вдалого семестру”.
“Хоча сподівання батька були великими, він ніколи не читав нам нотацій. Він був дуже люблячим і поблажливим,—каже вона.—Він був дуже щасливим і хотів, щоб і ми були щасливими”.
Служіння сімдесятником
3 квітня 1993 року старійшину Крістофферсона було підтримано членом Першого кворуму сімдесятників. Для виконання першого доручення він разом із сім’єю переїхав до Мехіко, де служив президентом Південної Мексиканської території.
15 серпня 1998 року старійшину Крістофферсона було покликано членом президентства сімдесятників, де він служив до свого покликання у Кворум Дванадцятьох Апостолів. Серед його обов’язків було служіння виконавчим директором Відділу сімейної та церковної історії та нагляд за Північноамериканською Південно-східною територією. Пізніше він наглядав за Північноамериканською північно-східною та Північноамериканською західною територіями. Його посади дали йому можливість зустрічатися зі святими останніх днів по всьому світу.
Я вдячний, що разом зі старійшиною Крістофферсоном працював у кворумі сімдесятників і в президентстві сімдесятників. Він дуже здібний, налаштований на спонукання Духа. Його люблять і шанують члени кворумів сімдесятників. Усі знають його велике почуття гумору. Працювати з ним—це радість.
Покликання до Кворуму Дванадцятьох Апостолів
Старійшина Крістофферсон каже, що коли отримав своє нове покликання від Президента Томаса С. Монсона, то спочатку подумав: “Це неможливо”.
“Апостоли—це люди, якими я захоплювався, яких наслідував і слухався все своє життя. Мені здавалося, що я не можу бути одним з них,—каже він.—Коли я подумав про відповідальність, то був приголомшений. Але упродовж останніх 15 років у мене були чудові наставники у Кворумі сімдесятників і у Кворумі дванадцятьох”.
Він відразу ж наголошує, на Кого нам слід покладатися—на те саме Джерело, до Якого він звертався за відповіддю, коли підлітком прагнув зміцнити свідчення. “Я дуже вірю в силу молитви,—каже він.—Ми завжди можемо звернутися до молитви. Іноді це все, що нам залишається, але цього завжди достатньо для вирішення проблеми.
У всіх випробуваннях, у часи змін, у будь-якій нужді ми можемо звернутися в молитві до Небесного Батька. Я довіряв Йому і не був обманутий. Не сумнівайтеся, що Його обіцяння досі дієві. Я знаю, що Він надасть мені допомогу, необхідну також і для виконання цього покликання”.