Мати віру, щоб перейти ріку вбрід
“Він простяг з висоти Свою руку, узяв Він мене, витяг мене з вод великих,— Він мене врятував від мого потужного ворога” (Псалми 17:17–18).
Рафаель Матео і його син Валінкон (якого називають Валлі) зупинилися похмурого грозового вечора, вдивляючись у бурхливі води ріки, що розлилася після дощу. Рафаель, перший радник у президентстві філії, і Валлі, президент кворуму старійшин, поверталися додому в неділю по завершенні усіх зборів у їхній каплиці в Сан-Хосе-де-Окоа в Домініканській Республіці.
Вони вже до нитки вимокли, бо їм довелося йти під зливою і перетинати Ріо–Окоа, яка вже розлилася і перетворилася на серйозну перешкоду між каплицею і їхнім домом. У засушливий сезон 6-кілометровий перехід—коли потрібно спуститися від каплиці, яка знаходиться на одній стороні долини, а потім піднятися на узвишшя другої сторони, де стоїть їхній дім,—займає годину. Але коли ріка розливається у сезон дощів, Рафаелю і його сім’ї доводиться йти в обхід 15 кілометрів, витрачаючи на це 3 години, щоб знайти місце, де вони можуть більш-менш безпечно перейти ріку вбрід.
Рафаель проходив цей шлях безліч разів. Він перетинав ріку щодня упродовж 12 років, щоб дістатися до роботи. Після того як через два місяці після хрищення його покликали президентом філії (в цьому покликанні він прослужив шість років), йому ще частіше доводилося долати цю відстань. Пізніше його покликали президентом кворуму старійшин. Потім знову до президентства філії.
Але від того, що він знав цю ріку, вона не ставала менш небезпечною, а стрімкий потік паводкових річок може бути таким самим смертельно небезпечним, як і потік великої ріки, в яку вони впадають. Нещодавно один із сусідів не встояв у бурхливій ріці і загинув у стрімкому потоці, що прокладав собі шлях у вузькому руслі.
Батько і син вагалися, стоячи на краю води. Потім Рафаель зробив перший крок. Ріка не була широкою, але оскільки в ній було багато води, вона стала надзвичайно глибокою. Холодний швидкий потік спочатку сягав його колін, потім пояса, а потім дійшов до грудей.
Рафаель зрозумів, що потрапив у небезпеку. Дно було ковзким і нерівним, а через сильний потік води було дуже важко втриматися на ногах. Діставшись середини, він докладав усіх зусиль, щоб встояти. Рафаель зрозумів, що не може рушити ні вперед, ні назад.
Саме в той момент, коли він подумав, що надто слабкий, аби продовжувати боротьбу з потоком води, брат Матео відчув поштовх ззаду, який спрямував його до протилежного берега. Лише діставшись берега, він усвідомив, що його рятівником був не Валлі, який і досі стояв з протилежного боку.
Він завдячує своїм спасінням силі Самого Спасителя, Який допоміг йому врятуватися у загрозливому вирі інших випробувань, як фізичних, так і духовних.
“Я багато разів кидався в ріку по груди у своєму служінні Господу,—каже брат Матео.—Але я у великому боргу перед Господом. Він дав мені не лише можливість служити Йому, але і витривалість”.
Як і цар Давид, брат Матео знає, що Спаситель “узяв… мене, витяг мене з вод великих,—він мене врятував від мого потужного ворога” (Псалми 17:17–18).
Це свідчення допомогло йому пройти крізь випробування, які є менш помітними, але такими ж реальними, як спроба перетнути річку вбрід того грозового вечора разом з Валлі.
Хоча подорож до храму коштує дорого, у 2001 році брат Матео запечатався зі своєю дружиною Альтаграсією і трьома дітьми. З того часу вони йдуть на жертви, щоб зекономити достатньо грошей і відвідувати храм принаймні двічі на рік.
Брат Матео вважає, що робота і жертви, як фізичні, так і духовні, варті зусиль.
“Це неважко, якщо ви знаєте свою ціль,—каже він.—Ми прагнемо чогось більш високого, ніж мирські речі”.
Ілюстровано Греггом Торкельсоном; фотографія Девіда Ньюмена