Подвійне благословення
Моє життя назавжди змінилося, коли ми з чоловіком пішли до лікаря, щоб дізнатися про стать і розвиток нашої майбутньої дитини. Я заплакала від радості, коли нам сказали, що буде двійня. Але сльози радості перетворилися на сльози розпачу, коли лікар пояснила, що через певні ускладнення існує мала ймовірність того, що немовлята зможуть народитися. Лікар запропонувала перервати вагітність. Вона сказала, що у протилежному випадку існує великий ризик, тому на певному етапі мене доведеться госпіталізувати.
Незважаючи на небезпеку, ми вирішили продовжувати виношування дітей.
По дорозі додому я усвідомила складність ситуації. Я не знала, як зможу залишити чоловіка та наших трьох дітей і довго знаходитися в лікарні. Було нестерпно думати, що, найвірогідніше, наші немовлята народяться передчасно і, можливо, не виживуть. Я не була впевнена, що зможу знести це випробування.
Лише після того як чоловік і його батько дали мені благословення, я відчула спокій. Я зрозуміла: що б не трапилося, зі мною і моєю сім’єю все буде гаразд. Я відчула любов Спасителя і знала, що Він буде з нами і в радості, і в смутку.
Через якийсь час я попрощалася із сім’єю і лягла в лікарню на невизначений час. Серцебиття немовлят було під постійним спостереженням, щоб знати, що з ними все гаразд. Мені було важко спостерігати, як частота їхнього серцебиття падає, і я не знала, чи зможуть вони протриматися до наміченого терміну—34 тижні. У 25 з половиною тижнів серцебиття одного з немовлят уповільнилося до критичного рівня, серце майже зупинилося. Лікарі вирішили, що якщо його серце не почне битися нормально, за кілька хвилин доведеться вдатися до штучних пологів за допомогою кесаревого розтину. Я запанікувала, коли почула, що медсестра телефонує моєму чоловікові і каже, що мене готують до операції, а бригада педіатрів-неонатологів також напоготові.
Я знала, що потребую допомоги від Небесного Батька, аби пережити це випробування. Про себе я молилася, благаючи, щоб немовляті стало краще і щоб у обох близнюків ще був такий необхідний час внутрішньоутробного розвитку. У молитві я також просила втіхи. І знову я відчула спокій, як і тоді, коли отримувала благословення священства. Я не знала, житимуть чи помруть наші немовлята, але я знала, що коли звернуся до Господа, Він допоможе мені нести тягарі. Невдовзі серцебиття немовляти знову нормалізувалося, і операція не була потрібна.
Я залишалася в лікарні ще упродовж наступних двох місяців, і ще багато разів ми хвилювалися через нестабільне серцебиття немовлят. Але, на щастя, серцебиття жодного з малюків не падало до того критичного рівня. Наші сини Джон і Джейкоб народилися у 33 тижні. Їхні пуповини були перекручені 8 вузлами, а шия Джона, того сина, серцебиття якого так сильно уповільнювалося, була двічі обвита пуповиною. Наші близнюки знаходилися у відділенні інтенсивної терапії, щоб температура їхніх тіл і дихання прийшли в норму. Незважаючи на потенційні проблеми, пов’язані з передчасним народженням, Джон і Джейкоб змогли повернутися додому усього через 19 днів.
Наші близнюки вже почали ходити, і вони не мають жодних негативних наслідків передчасного народження. Я вдячна, що те, що почалося, як випробування, закінчилося одним з найбільших благословень у моєму житті. Я отримала двох здорових синів і зміцнила свідчення про силу благословення священства і молитви. Я така вдячна, що могла відчувати спокій і любов завдяки знанню про те, що Господу відома моя ситуація. Тоді я зрозуміла, що з Господньою допомогою ми матимемо силу долати свої випробування.