Ніколи не забувай, що ти мормон
“Кожного разу, коли ми піддаємося спокусі або робимо менше, ніж маємо робити, це означає, що насправді ми забуваємо про свою матір,”—проголосив Президент Томас С. Монсон. Він додав: “Людина відвертається від зла і стає кращою, коли пам’ятає про свою матір”.1
Виступ Президента Монсона настільки зміцнив мене, що коли я вперше прочитав ці слова, вони змусили мене пригадати мою матір і мудру пораду, почуту від неї багато років тому невдовзі після того, як я приєднався до Церкви.
Моя мати ходила до іншої християнської Церкви, але по-доброму ставилася до місіонерів, які навчали мене євангелії. Як тільки я прийняв рішення стати святим останніх днів, вона завжди мене підтримувала.
Все у моєму новому житті члена Церкви йшло добре, поки мене не запросили на святкування Дня журналіста в країні, де я живу—у Перу. На вечірці, де я був, усі розмовляли і вітали одне одного. Потім почалися тости. Інтенсивність святкування зростала, а разом з нею і спокуса випити разом з друзями.
Ті зміни, які відбуваються з наверненими до Церкви, часто означають, що, прийнявши євангелію, їм слід знайти нових друзів. За деяких обставин, як я про це дізнався, старі друзі можуть стати знаряддям у руках супротивника, щоб спокушати вас порушити заповіді та зійти на старі шляхи.
Коли мої співробітники запропонували мені бокал пива, я прийняв його, випив, а потім ще і ще раз. У кінці вечірки моя совість засуджувала мене. Я піддався спокусі. Що скаже моя мати?
Коли я повернувся додому, то тихенько увійшов і відразу ж ліг спати. Моя мати нічого не сказала, але я відчував сором і вирішив більше не ходити до церкви. За тиждень, коли ми сиділи за столом і обідали, вона пильно подивилася мені у вічі й сказала: “Синку, ніколи не забувай, що ти—мормон”.
Їдучи на велосипеді на роботу чи з роботи, я мав проїздити повз церковний дім зборів. Кожного разу мені докоряла совість. Одного вечора я зрозумів, що більше не можу жити з цим почуттям провини. Я залишив велосипед прямо перед входом в офіс президента філії, увійшов і попросив поговорити зі мною.
Я розповів президенту філії про те, що зробив, і попросив прощення. Після цього він дав мені кілька порад. З того часу й надалі я ніколи не порушував Слова мудрості.
Моя мати померла понад 20 років тому, але я завжди намагався пам’ятати те, що вона радила мені ніколи не забувати: я—член Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів.