Не сидіти до опівночі
Коли настав час випускних екзаменів у коледжі, я зрозуміла, що євангельські принципи благословили не лише моє духовне, але й мирське життя.
Незважаючи на мій юний вік, більшість моїх покликань у Церкві були пов’язані з навчанням дітей у Початковому товаристві. Це вплинуло на моє рішення здобути ступінь у галузі початкової освіти. Але вибір спеціальності—це не єдиний спосіб, у який Церква вплинула на мою освіту. Я зрозуміла це, коли готувалася до випускних іспитів.
Останнім завданням було написання роботи, яку я мала усно захищати перед комісією з трьох осіб. До комісії входили і викладачі, які мене навчали.
Ретельно закінчивши написання роботи, я провела вечір перед усним екзаменом із сім’єю свого хлопця. Коли я йшла додому, його мама сказала, що все буде добре і процитувала вірш із Писань: “Якщо ви будете готові, ви не злякаєтеся” (УЗ 38:30).
Нарешті настав той день. У пам’яті промайнуло багато подій. Я згадала, як вирішила поїхати з рідного міста, щоб здобути подальшу освіту, пригадалися всі жертви, на які довелося піти моїй сім’ї, щоб сплатити за навчання. Я не могла їх підвести. Я мала успішно скласти останній іспит.
Мої одногрупники також прийшли здавати екзамен. Усіх нас непокоїло те, які питання поставить комісія, але я відчувала впевненість, бо молилася про допомогу і знала, що Богу відомо, скільки зусиль я доклала до планування, проведення дослідження і написання роботи.
Настала моя черга. Я пояснила суть свого дослідження комісії та почала відповідати на запитання. Після кількох запитань по темі роботи один із членів комісії запитав: “Скільки вам довелося працювати над цією роботою?”
“Багато,—відповіла я.— Я присвятила їй усю себе, бо хотіла, щоб у ній було щось нове”.
“Сиділи до опівночі?”
“Ні, як правило, я не засиджуюся допізна, виконуючи домашнє завдання,—відповіла я.— Я таким чином планую, щоб устигнути виконати всю роботу упродовж дня”.
На обличчях членів комісії було неприкрите здивування. Та ж сама особа зазначила: “Дивно, що ви не навчаєтеся до пізнього вечора. Нам відомо, що ваші одногрупники саме так і роблять, а дехто сидить усю ніч”.
Інший член комісії сказав: “Хочу вам дещо розповісти про цю студентку. У неї є час для всього. Я кажу це, бо знаю її. У неї є час не лише для навчання, друзів, сім’ї, але навіть на відвідування церкви”.
“Дійсно?—сказав із здивуванням інший член комісії.— До якої ж церкви ви ходите?”
“Я—член Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів”.
“О, я знаю цю церкву”,—сказав один з викладачів.
“Нас навчають, що треба рано лягати спати, щоб бути бадьорими наступного дня”.
Я відчувала спокій і впевненість, розмовляючи про євангелію, хоча була здивована, що мене розпитують про релігію на екзамені з фаху.
“Ваша робота була написана з великим натхненням. Вона бездоганна. Я думаю, що цьому сприяли звички, прищеплені вашою церквою”.
“Так,—відповіла я.— Мене навчали у церкві, як навчати дітей, і це дуже допомогло мені у здобутті ступеня”.
“Ви відчуваєте себе у своїй справі, як риба в воді,—сказав один з членів комісії.— Ми сподіваємося, що ви й надалі будете ходити до своєї церкви, бо розвинули в ній багато цінних якостей”.
Невдовзі мене попросили вийти з кімнати, щоб комісія могла прийняти рішення. За дві хвилини мене знову покликали.
“Нам було неважко дійти згоди. З огляду на вашу взірцеву поведінку, відмінні оцінки й роботу, яку ви захищали сьогодні, ми одноголосно прийняли рішення: ви заслуговуєте на диплом з відзнакою. Вітаємо!”
Коли я повідомила про це моїй сім’ї, вони плакали від радості.
Я свідчу, що коли Небесний Батько заповідав “відход[ити] до сну рано щоб [нам] не бути втомленими; устав[ати] рано, щоб [наше] тіло та розум могли бути сповненими енергії” (УЗ 88:124), Він робив це для того, щоб благословити нас. Я вдячна Йому, що євангелія приносить нам щастя в усіх сферах життя.
Фотоілюстрація Крістіни Сміт