Голос Доброго Пастиря
Мені 70 років і майже все своє життя я провела на ранчо у штаті Монтана. Тому мені дуже близька притча про доброго пастиря, що міститься в Євангелії від Івана 10:1–18, бо все описане в ній знайоме мені з власного досвіду. Наступні події яскраво ілюструють цю притчу.
У біблійні часи кожен пастух кликав свою отару і таким чином вилучав її з-поміж багатьох інших, які збиралися разом на ночівлю (див. вв. 3–4). Так само роблю і я. Коли мені треба перевести овець у інше місце, я просто кличу їх, і вони йдуть за мною.
Кілька років тому моя енергійна 96-річна сусідка Еліс, яка також мала отару, захворіла в період окочування, тому я запропонувала їй почергувати з її вівцями вночі. Коли я увійшла до кошари першої ночі “чергування”, майже 100 овечок, що належали Еліс, мирно спали, вмостившись на ніч. Однак з моєю появою вони відразу ж відчули появу чужої людини. Налякані вівці, шукаючи безпеки, збились гуртом у дальньому кутку кошари (див. в. 5).
Так продовжувалося кілька ночей. Як би тихо я не заходила, вівці стривожено втікали від мене. Я ніжно розмовляла з новонародженими ягнятами і вівцями, доглядаючи за ними. На п’яту ніч вони вже не лякалися, коли я була з ними. Вони впізнавали мій голос і довіряли мені.
Минув якийсь час і я сказала Еліс, що погодую з пляшечки десь із десяток ягнят. (Деяких ягнят доводиться годувати з пляшечки, якщо їхня мати загинула або в неї недостатньо молока). Я покликала ягнят так, як це робить Еліс: “Підходьте, бе-бе! Підходьте, бе-бе!” Я сподівалася, що ягнята поспіхом підбіжать до мене, як вони завжди підбігали до неї. Але жодне з ягнят навіть не поглянуло на мене. Потім Еліс вийшла з кухні і покликала їх. Почувши її голос, тварини відразу ж кинулися до неї за молоком.
Еліс прийшла в мою кошару і, імітуючи мій голос, покликала: “Ходіть сюди, малята! Ходіть сюди, малята!” Жодної реакції. Але коли я покликала їх такими ж словами, мої вівці негайно оточили мене. Хоча ми кликали овець однаковими словами, вони не реагували на незнайомий голос. Вони дослухалися лише до голосу їхнього справжнього пастуха (див. в. 4).
У Євангелії від Івана 10 подана різниця між пастирем і наймитом. Пастир—це той, кому вівці належать. Він турботливо піклується про їхню безпеку. На противагу, наймит—це той, хто “не вівчар”, і “не дбає” про вівці (в. 13). Притча також навчає, що у той час як наймит утікає і залишає овець (див. в 12), пастир добровільно віддає своє життя за вівці (див. в. 11). І це стосується нашого Доброго Пастиря—нашого Спасителя, Ісуса Христа, хто через любов віддав за нас Своє життя (див. вв. 15, 17–18).
Цей досвід став підтвердженням важливого послання, що міститься у цій притчі: бажання особисто пізнати нашого Доброго Пастиря і здатність впізнати Його голос не дадуть нам піти за наймитом. Вірно прислухаючись до голосу нашого Доброго Пастиря—і ні до якого іншого,—ми безпечно дістанемося вічного життя.
Господь—то мій Пастир, художник Саймон Дьюї, з люб’язного дозволу Altus Fine Art, Американ-Форк, штат Юта.