Пройти ще одну милю
Іноді невелике зусилля приносить великі результати.
Коли Стейну Артуру Андерсену було років 15, він був неактивним у Церкві, як і вся його сім’я. Кілька разів їм доводилося переїздити у різні регіони Норвегії. Цього разу вони жили у Ставангері, четвертому за розміром місті країни. Воно знаходиться на південно-західному узбережжі. Стейн кілька разів приходив до церкви у Ставангері й познайомився з молодими святими останніх днів, які жили в його районі. Один юнак на ім’я Тор Лассе Б’єрга особливо вразив Стейна.
Стейн познайомився з Тором Лассе під час одного з нечастих відвідувань церкви. “Він був трохи старшим і справив на мене сильне враження,—розповідав Стейн.— Я відчував щось добре, коли він був поруч, і вважав його чудовим хлопцем”. Якби Тор Лассе не справив на Стейна такого враження, хлопець, мабуть не захотів би прийняти запрошення, з яким Тор спеціально прийшов у дім Стейна.
Те запрошення було пов’язане із запровадженням у середині 1970-х років семінарської програми у Норвегії, і Тора Лассе покликали бути першим учителем семінарії. Оскільки йому було лише 18 у той час, Тор Лассе трохи хвилювався, беручи на себе таку велику відповідальність. “Я багато молився про це”,—згадує він. В одному Тор був упевнений: у своєму бажанні залучити малоактивну молодь. Тор Лассе каже: “Я відразу ж відчув, що маю відвідати Стейна Артура”.
“Мабуть, у списку було багато імен”,— каже Стейн. Але для Тора Лассе Стейн не був просто іменем зі списку. Тор Лассе не забув, яке враження на нього справили розум і спокійний та рішучий характер Стейна. Тому Тор Лассе вирішив особисто прийти до Стейна і запросити його до участі в новій семінарській програмі.
Тор Лассе заздалегідь зателефонував і поговорив з батьками Стейна, щоб пересвідчитися, що хлопець буде вдома, коли він прийде. Щоб дістатися до місця, де жив Стейн, Тор Лассе мав хвилин 35 їхати автобусом до порома, потім 45 хвилин їхати поромом і, нарешті, йти пішки ще 30 хвилин. “Я завжди пам’ятаю про це,—каже Стейн.— Насправді Тор Лассе пройшов ще одну милю”.
Обидва чоловіки все ще пам’ятають той дух, який вони відчули під час зустрічі майже 35 років тому. Сидячи у вітальні, Стейн подумав про всі свої заняття. “Я багато часу приділяв футболу, скаутській програмі, грав на трубі і ще робив багато всього іншого. Я був дуже зайнятий.
Тор Лассе звернувся до мене, розповідаючи про семінарію, і сказав: “Cтейн Артур, ти запишешся до програми семінарії і вивчатимеш з нами Писання?” Я сидів біля каміну і відповів ствердно. За логікою речей я мав відмовити йому, бо у мене не було часу. Однак я погодився. І з цього все почалося”.
“Все” означало вставати кожного ранку і вдома самостійно вивчати Писання й уроки семінарії. Потім невеличка група з 4–5 студентів щотижня зустрічалася разом. “Поступово я почав відчувати Духа, коли читав Писання вранці. А вставати доводилося дуже рано,—розповідає Стейн.— Через якийсь час я відчував, що без ранкового навчання день не був би повноцінним. Я почав здобувати свідчення, навіть не усвідомлюючи цього”.
Стейн пояснює, що через якийсь час зрозумів, що то були за почуття: “Вони були хорошими, бо я навчався і відчував Духа. Я відчував, що чинив правильно. І я знав, що саме на цій основі хочу будувати своє життя”.
Але чому Стейн погодився, хоча був такий зайнятий? “Думаю, то був вплив Святого Духа,—каже він.— Мабуть, якимось чином я був підготовлений. Тому, коли Тор Лассе прийшов з вірою, він пройшов ще одну милю, і я був готовий отримати його запрошення. Саме так діє Господь”.
Десь за рік або трохи більше Тор Лассе вирішив поїхати на місію. Його покликали служити в Норвегії. У той же час Стейн невпинно зміцнював своє свідчення про євангелію. “Коли Тор повернувся з місії, я серйозно замислився над тим, щоб також служити на місії,—розповідає Стейн.— Я дійшов висновку, що мені слід це зробити, бо я хотів служити Господу і вважав, що, не поїхавши, буду шкодувати про це до кінця життя”.
Стейн згадує, як після розмови з провідником священства про поїздку на місію йому здавалося, що він іде додому ледь торкаючись землі ногами. Перед від’їздом на місію, яку він також відслужив у Норвегії, під час молодіжної конференції, що відбулася в Осло, юнак познайомився зі своєю майбутньою дружиною Хільде. Вони листувалися під час місії, а після повернення додому одружилися. Зараз у них четверо дітей: два сини, які вже уклали шлюби у храмі, і дві молодші дочки, які ще живуть з батьками й активно відвідують семінарію.
“Того вечора, коли Тор Лассе прийшов у наш дім, моє життя кардинально змінилося”,—каже Стейн. Той візит був початком шляху, на якому юнак зустрів свою дружину, відслужив місію і започаткував сім’ю, твердо стоячи на євангельському ґрунті. “Я був президентом філії, президентом округу, єпископом—і все це завдяки тому, що Тор Лассе прийшов у наш дім і я почав виконувати програму семінарії”. Все це завдяки тому, що Тор з готовністю пройшов ще одну милю.
Ілюстрації Грегга Торкельсона
Фотографія Пола Ванденберге
Іда Андерсен (справа) разом із сестрою Ане і батьками—Хільдою і Стейном.