Що означає Спокута для вас?
З виступу на жіночій конференції Університету Бригама Янга 5 травня 2006 р.
Спокута стосується кожного особисто і неймовірним чином пристосована до наших індивідуальних обставин і ситуацій.
Пророк Джозеф Сміт навчав: “Фундаментальними принципами нашої релігії є свідчення апостолів і пророків про Ісуса Христа, що Він помер, був похований і піднявся на третій день і вознісся на небеса. А все інше, що стосується нашої релігії, є лише додатком до цього”.1
Ці основоположні принципи ґрунтуються на Спокуті Ісуса Христа. Англійською мовою слово Atonement (Спокута) “означає поєднання тих, кого було розділено, і має на увазі примирення людини з Богом. Гріх є причиною відділення, тому й мета спокути—виправити або подолати наслідки гріха”.2 Я впевнений, що можна віддалитися від Бога не лише через гріх. Існує багато інших причин.
Небезпека віддалитися від Небесного Батька і Спасителя є великою і постійною. На щастя, Спокута передбачає будь-які можливі ситуації. Ось чому Яків, брат Нефія, описав Спокуту як “нескінченну” (2 Нефій 9:7), маючи на увазі, що вона не має меж чи встановлених границь. Ось чому Спокута є такою грандіозною і життєво необхідною. Тож не дивно, що ми повинні не лише бути вдячними за цей незрівнянний дар, але й чітко розуміти його.
Ісус Христос був єдиним, хто міг здійснити величну Спокуту, оскільки Він був єдиною досконалою людиною і Єдинонародженим Сином Бога Батька. Він отримав повноваження на здійснення цієї важливої роботи від Батька ще до того, як світ було створено. Його досконале земне життя, позбавлене гріха, пролиття власної крові, страждання в Саду й на хресті, добровільна смерть і Воскресіння Його тіла з могили уможливили повну Спокуту для людей всіх поколінь і всіх часів.
Завдяки Спокуті, Воскресіння є реальністю для кожного. Однак, з огляду на наші особисті провини й гріхи, Спокута висуває певні вимоги, серед яких віра в Господа Ісуса Христа, покаяння, послух законам і обрядам євангелії.
Безсмертя й вічне життя
Мабуть, найбільш цитованим віршем на зборах і в друкованих роботах є цей чудовий вірш з книги Мойсея, який і пояснює, і коротко підсумовує: “Бо ось, це є Моя робота і Моя слава—здійснювати безсмертя і життя вічне людини” (Мойсей 1:39).
Завдяки Воскресінню всі ми отримаємо безсмертя. Завдяки Спокуті лише той, хто має достатню віру в Господа Ісуса Христа, щоб узяти на себе Його ім’я, хто кається і живе відповідно до Його євангелії, хто дотримується укладених з Ним і з Небесним Батьком завітів і хто проходить спасительні обряди, що урочисто здійснюються у священних місцях, зможе здобути вічне життя і мати в ньому радість.
Я не можу назвати жодної людини, яка б мала сильну віру в Ісуса Христа й дуже б непокоїлася про Воскресіння. Так, усі ми маємо запитання стосовно певних подробиць цього процесу, але в той же час розуміємо, що головне обіцяння є всеохоплюючим і певним.
Оскільки вічне життя доступне за певних умов і вимагає зусиль і поступливості, більшості з нас час від часу, можливо, регулярно, а то навіть і постійно, доводиться вирішувати таке питання: як втілювати в реальність свої знання про те, як нам слід жити? Старійшина Девід А. Беднар, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, ставив таке запитання: “Невже ми помилково віримо в те, що повинні пройти шлях від хорошого до кращого і стати святими, покладаючись лише на власні сили, незламну рішучість, силу волі й дисципліну?”3
Якби наше спасіння залежало лише від наших зусиль, то ми б опинилися в дуже скрутній ситуації, оскільки всі ми недосконалі й нездатні постійно відповідати всім вимогам повною мірою. Як же ми тоді отримаємо необхідну допомогу і підтримку? Нефій пояснив взаємозв’язок між благодаттю та нашими зусиллями. Він свідчив: “Бо ми знаємо, що це благодаттю ми спасенні після всього, що ми можемо зробити” (2 Нефій 25:23).
Путівник по Писаннях нагадує, що благодать —це божественний механізм або метод, що надає силу або допомогу через милість і любов Ісуса Христа, які доступні нам завдяки Його Спокуті.4 Отже, силою благодаті Христа ми воскреснемо, і саме Його благодать, любов і Спокута допомагають нам виконувати добрі справи і розвиватися, що було б неможливо, якби нам доводилося покладатися лише на власні здібності й сили.
Спокута приносить щастя
Нефій мав багато рис, які викликають моє захоплення, але понад усе—його ставлення до життя, яке не було легким, особливо в порівнянні з тим комфортом, до якого ми звикли в наш час. Упродовж багатьох років, перш ніж дістатися обіцяної землі, Нефій жив із сім’єю в пустині. Їм довелося пережити голод, спрагу й небезпеку. Нефію довелося вирішувати серйозні сімейні проблеми, причиною яких були Ламан і Лемуїл. Зрештою Нефій разом зі своїми послідовниками відділився від прибічників Ламана і Лемуїла.
І після всіх цих бід і труднощів Нефій міг сказати: “І сталося так, що жили ми щасливо” (2 Нефій 5:27).
Він розумів, що існує спосіб життя, який неминуче веде до щастя, незважаючи на всі труднощі, випробування і розчарування, знайомі всім нам. Нефій міг зосередитися на великій картині плану, призначеного Богом для нього та його народу, і не занепадав духом через невдачі або чітке усвідомлення того, що життя є несправедливим. І воно таки несправедливе, але разом зі своїм народом Нефій, попри все, був щасливим. У них було розуміння, що Спокута відбудеться, вони не сумнівалися, що вона поширюватиметься і на них.
Нефій ставив собі важливі запитання, які ми можемо поставити й собі, розмірковуючи над місцем Христової спокути в нашому житті:
“Тож чому, якщо я побачив таке величне, якщо Господь у Своїй поблажливості до дітей людських огортає людей такою милістю, чому ж повинно моє серце плакати, і моя душа повільно вмирати в долині печалі, і моє тіло марніти, і моя сила слабшати, через страждання мої?
І чому я повинен піддаватися гріхові через мою плоть? Так, чому я повинен піддаватися спокусам, щоб тільки зло саме посіло в моєму серці, щоб зруйнувати мій спокій і змучити мою душу? Чому я лютую на мого ворога?” (2 Нефій 4:26–27)
Виливши муку своєї душі, Нефій сам відповідає на своє ж запитання. Він знає, яким має бути підхід до цієї проблеми: “Прокинься, душе моя! Не схиляйся більше під гріхом. Радуйся, о серце моє, і не впускай більше ворога душі моєї. … О Господи, я довірився тобі, і довірятимусь тобі навіки” (2 Нефій 4:28, 34).
Чи означає це, що у Нефія більше не виникало труднощів? Чи означає це, що він повною мірою розумів, що з ним відбувалося? Пригадайте відповідь, дану ним ангелові за кілька років до того, коли він ставив важливі запитання стосовно Спокути Христа, що мала статися в майбутньому: “Я знаю, що [Бог] любить Своїх дітей; проте я не знаю значення усього цього” (1 Нефій 11:17).
Ми також не можемо і не будемо знати значення усього, але ми можемо й повинні знати, що Господь любить Своїх дітей і що у своєму житті, особливо в скрутні моменти, ми можемо повною мірою насолоджуватися плодами Христової благодаті та Спокути. Подібним же чином ми знаємо і повинні пам’ятати, як безглуздо й небезпечно впускати у своє серце Сатану.
Навіть коли ми повністю розуміємо й зобов’язуємося не впускати у своє серце і в життя будь-яке зло або Сатану, нам все одно це не вдається, бо ми “тілесні” чоловіки і жінки (див. Moсія 3:19). Отже, ми повинні бути вдячними за принцип покаяння і застосовувати його. Хоча ми часто говоримо про покаяння як про подію, і хоча іноді так і буває, для більшості з нас це постійний процес, що триває все життя.
Звичайно ж, іноді ми грішимо або через те, що не робимо того, що маємо робити, або через те, що робимо те, чого не слід робити. У такому випадку ми можемо розпочати процес покаяння негайно. Є такі погані вчинки й помилки, від яких ми можемо відмовитися зараз же й ніколи до них не повертатися. Ми можемо, наприклад, бути платниками повної десятини до кінця свого життя, якщо цього не робили раніше. Але інші сторони нашого життя потребують постійного вдосконалення й неперервної уваги, наприклад: духовність, милосердя, вияв чуйності, увага до членів сім’ї, турбота про ближніх, розуміння Писань, відвідування храму і якість особистих молитов.
Ми можемо бути вдячними, що Спаситель, розуміючи нас краще, ніж ми самих себе, запровадив причастя, даючи нам змогу регулярно поновлювати свої завіти, причащаючись священними символами і беручи зобов’язання взяти на себе Його святе ім’я, завжди пам’ятати Його і дотримуватися Його заповідей. Якщо ми наслідуємо цей взірець, то можемо “жи[ти] щасливо”, наше покаяння і вчинки будуть щирішими, зросте здатність розуміти й цінувати Спокуту.
Покаяння і послух
За кілька тижнів до організації Церкви у 1830 році, пророк Джозеф Сміт отримав величне одкровення, що поглиблює наше розуміння Спокути, бо через нього говорив і навчав Сам Спаситель. Він називав Себе “Викупителем світу” (УЗ 19:1), визнавав, що виконував волю Батька і сказав: “Я наказую тобі покаятися і виконувати заповіді, які ти отримав” (УЗ 19:13).
Цей простий взірець покаяння і послуху дійсно є основою щасливого життя. Ми знаємо, що саме це нам і слід робити, хоча інколи ми забуваємо навіщо. Господь нагадує нам про це наступними словами того ж одкровення:
“Бо знай, Я, Бог, вистраждав це за всіх, щоб їм не страждати, якщо покаються;
Але якщо вони не покаються, вони повинні страждати саме так, як Я;
Таким стражданням, яке примусило Мене, Самого Бога, найвеличнішого з усіх, тремтіти від болю і кровоточити кожною порою, та страждати і тілом, і духом—і Я хотів, щоб Я міг не пити з цієї гіркої чаші і відсахнутися—
Проте слава нехай буде Батькові, і Я скуштував і закінчив Свої приготування для дітей людських” (УЗ 19:16–19).
Який надзвичайний урок. Я впевнений, що жоден з нас не може уявити значення й сили болю, знесеного Господом під час здійснення величної Спокути. Я не впевнений, що навіть Джозеф у той час повністю усвідомлював страждання, які довелося знести Спасителю, хоча пророк здобув більшу вдячність і розуміння внаслідок особистих випробувань і мук у наступні роки. Замисліться над поясненнями Самого Ісуса, коли Він давав Джозефу пораду і втіху в похмурі часи його ув’язнення в Ліберті. Господь тоді просто сказав: “Син людини спустився нижче всього цього. Хіба ти вищий за Нього?” (УЗ 122:8).
Це запитання, звернене до Джозефа, адресується кожному з нас у часи надзвичайних труднощів і випробувань. Жоден з нас не повинен навіть сумніватися у правильності відповіді.
Дійсно важливо пам’ятати, що Ісус перетерпів те, що Він перетерпів, не тому, що не міг уникнути цього, але тому, що Він любить нас. Ісус також любить і шанує Свого Батька так глибоко й віддано, що нам важко уявити. Якщо ми, у свою чергу, хочемо шанувати й любити Ісуса, то повинні завжди пам’ятати, що все, зроблене Ним для нас, було зроблено з однією метою: аби ми могли не страждати до такої міри, якої вимагає від нас справедливість.
Бичування, знущання, жорстокість, цвяхи і неймовірні переживання та страждання—все разом завдало йому болісних мук, яких не зміг би знести ніхто, не маючи Його сили і Його рішучості залишатися на шляху і витерпіти все, що було Йому відміряно.
Всеосяжність Спокути
Розмірковуючи про всеосяжність Спокути і готовність Викупителя страждати за всі наші гріхи, ми з вдячністю маємо визнати, що спокутна жертва вміщає у себе набагато більше! Поміркуйте над цими словами Алми, зверненими до вірного народу Гедеона майже за сто років до здійснення Спокути:
“І [Ісус] піде, зносячи муки, і страждання, і спокуси всякого роду; і це для того, щоб слово могло виповнитися, яке каже, що Він візьме на Себе муки і хвороби Свого народу.
І Він прийме смерть, щоб скинути пута смерті, які зв’язують Його народ; і Він візьме на Себе їхні недуги, щоб Його нутро сповнилося милості, будучи у плоті, щоб Він міг знати, будучи у плоті, як допомогти Своєму народові в його недугах.
Тож Дух знає все; проте Син Бога страждатиме в плоті, щоб Він міг узяти на Себе гріхи Свого народу, щоб Він міг викреслити їхні провини згідно з силою Його визволення; і ось знайте, це є свідчення, яке в мені” (Aлма 7:11–13).
Подумайте про повноту і всеосяжність засобу від болю, горя, спокус, хвороб, гріхів, розчарувань і провин. Чи можете ви собі уявити будь-яку альтернативу Спокуті Ісуса? Додайте до цього незрівнянне Воскресіння і ми почнемо розуміти достатньо для того, щоб заспівати: “О, як осягнути Ісусові милості!”5
Що означає Спокута для вас і для мене? Вона означає все. Як пояснював Яків, ми можемо “примир[итися] з [Батьком] через спокутування Христа, Його Єдинонародженого Сина” (Кн. Якова 4:11). Це означає, що ми можемо каятися, досягати гармонії з Ним, бути прийнятими Ним і уникати помилок чи непорозумінь, які заперечують милості Христа і зводять нанівець Його спокуту і силу Його викуплення (див. Moроній 8:20).
Ми можемо уникнути нешанобливого і зневажливого ставлення до Спасителевої Спокути, якщо прислухаємося до поради Геламана, яка є актуальною в наш час так само, як і у роки, що безпосередньо передували приходу Господа на землю: “О пам’ятайте ж, пам’ятайте, сини мої, … що немає ніякого іншого шляху, ані засобу, з допомогою якого людина може бути спасенною, як тільки через викуплюючу кров Ісуса Христа, Який прийде; авжеж, пам’ятайте, що Він прийде, щоб спокутувати світ” (Геламан 5:9).
Його Спокута дійсно поширюється на весь світ і на всіх людей від початку до кінця. Однак ніколи не забуваймо, що, незважаючи на її всеосяжність і повноту, вона є суто особистою і винятково пристосована і спрямована до наших індивідуальних обставин. Батько і Син знають кожного з нас краще, ніж ми знаємо себе, і підготували для нас Спокуту, щоб вона повною мірою відповідала нашим потребам, труднощам і можливостям.
Дяка Богові за дар Його Сина, і дяка Спасителеві за Його Спокуту. Вона—істинна, вона діє і приведе нас туди, де нам потрібно бути і де ми хочемо бути.
Зліва: Молитва в Гефсиманії, художник Дел Парсон
Остання вечеря, художник Саймон Дьюї, з люб’язного дозволу Altus Fine Art, Амерікан-Форк, штат Юта.
Фотоілюстрація Френка Гелмріха