У пошуках віри на кінцях землі
Місто Ушуайя, Аргентина, може й розташоване на краю землі, але для тих, хто прийняв тут євангелію, воно стало початком нового життя.
Маяк Les Éclaireurs височіє, як вартовий, на малесенкому острівці у холодних водах протоки Бігль. З французької мови Les Éclaireurs перекладається як “розвідник” або “освітлювач” і зі свого віддаленого поста він випромінює сполохи світла кожні 10 секунд.
За 5 морських миль (9 км) на північ знаходиться найпівденніше місто Аргентини, Ушуайя, розташоване в крайній точці архіпелагу Вогняна земля. За 90 миль (145 км) на південь знаходиться мис Горн, а далі—льоди Антарктиди.
Для тих, хто в цій місцевості, яку місцеві мешканці називають “краєм землі”, приєднався до Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, Les Éclaireurs служить символом відновленої євангелії. Подібно до маяка євангелія є дороговказом, що вивів їх з духовної темряви світу й привів до берегів віри й товаришування.
Я знайшов відповіді
Гільєрмо Хав’єр Лейва згадує біль, спричинений розлученням у 2007 році. Він мав знайти собі житло і вже не міг кожного вечора повертатися додому до свого маленького сина Хуліана. Він відчував порожнечу й самотність.
“Я був дуже нещасний,—розповідає він,—і в часи глибокого смутку звертався до Бога”.
Гільєрмо почав молитися, щоб отримати відповіді й допомогу. “Я сказав: “Батьку, я не гідний, щоб Ти увійшов у мій дім, але лише Твого слова буде достатньо, щоб зцілити мене”.
Відповідь на ту молитву невдовзі надійшла, коли двоє юнаків у білих сорочках і краватках зупинилися, щоб поговорити з ним, коли він грався зі своїм сином біля нового помешкання.
“Один з них привітався зі мною і запитав, чи я вірю,—згадує Гільєрмо.— Я сказав, що вірю, але не є найкращим християнином. Потім він запитав у мене, чи буду читати я книгу, яку він дасть мені. Я відповів, що буду”.
Коли Гільермо почав читати вірші з Алми 32, які підкреслили для нього місіонери, він сказав: “Я відразу ж відчув велику радість у своїй душі, якої вже давно не відчував. Та книга зворушила моє серце. Я не міг відірватися від книги”.
Гільєрмо вже не ходив до церкви, в яку ходив раніше, але сказав місіонерам, що зовсім не збирається знову христитися. Однак він радо з ними зустрічався і читав усі уривки з Книги Мормона, які вони його просили читати.
Читаючи, він відчував смуток разом з Нефієм, коли дізнався, як цей пророк сумував “через спокуси і гріхи, які так легко обплутують мене” (2 Нефій 4:18). “Я знав, що також грішу,—розповідає Гільєрмо,—і через це мені було погано на душі”.
Коли він читав, то відчував, що знаходить порятунок від темряви й розпачу і виходить до “світл[а] слави Бога” (Алма 19:6).
І коли він читав про завіт хрищення, який пояснювався біля вод Мормона, то зрозумів, як важливо отримати хрищення відповідним повноваженням священства. “Якщо я погодився, що насіння є добрим, то що я маю “проти того, щоб бути хрищеним в ім’я Господа”? (Мосія 18:10),—запитував він себе.
“Кожного разу, коли я читав, то відчував мир і знаходив відповіді,—розповідає Гільєрмо.— Я зрозумів, що Книга Мормона була словом Божим, про яке я просив у молитвах”.
Після хрищення, яке відбулося в березні 2009 року, Гільєрмо відчув духовне відродження і отримав оновлену надію на майбутнє. “Хрищення було шансом почати все спочатку,—каже Гільєрмо.— Я змінив своє життя. Зараз я дуже щасливий. Я знаю, що це істинна Церква Ісуса Христа і що Бог відповідає на молитви, бо Він відповів на мою найважливішу молитву, яку я коли-небудь промовляв”.
Нам потрібна Церква
Ще дитиною Аманда Робледо не могла знайти духовного втішення від фізичного болю, який вона переживала після смерті матері. А її чоловік Рікардо не міг знайти відповіді на гострі запитання стосовно релігії, які виникли після смерті брата.
Одне з тих запитань було таким: “Чи є на землі церква, яка дотримується вчень Ісуса Христа?” Пошуки такої церкви і відповідей на свої запитання зрештою підготували їх до прийняття відновленої євангелії.
Під час своїх досліджень подружжя відвідувало різні деномінації і досліджувало різні релігійні вірування. Вони шукали церкву, яка не лише відповідала б ученням Христа, але і зміцнила б їхню сім’ю.
“То був важкий час для нашої сім’ї,—пригадує Аманда, і ми знали, що нам потрібна церква, яка допоможе нам”.
На початку 1990-х років сім’я Робледо разом зі своїми чотирма дітьми переїхала з Мендоси, що на північному заході Аргентини, до Ушуайї. Коли через два роки вони познайомилися з Церквою, то відразу ж відчули, що і дух, і учення місіонерів повного дня є чимось особливим.
Аманда трохи знала про святих останніх днів. “І те, що я чула, не було хорошим”,—каже вона. Але і вона, і Рікардо, і діти сприймали те, чого їх навчали.
“Я відчувала Духа, коли місіонери нас навчали,—каже їхня донька Барбара, якій у той час було 11 років.— І мені подобалося, коли вони навчали, що ми можемо молитися всією сім’єю”.
За словами Рікардо, бесіди з місіонерами, читання Книги Мормона і відвідування церкви містили відповіді на всі запитання, які сім’я шукала: хрищення, доземне життя, божественність Христа, безсмертя людини, євангельські обряди, шлюб і вічна природа сім’ї.
Коли сім’я Робледо дізналася, що вони можуть бути разом навіки,—це стало вінцевим вченням відновленої євангелії.
“У ту ж мить я навернувся,—каже Рікардо, який охристився менше, ніж за три тижні після першої бесіди і зараз служить другим радником у президентстві округу.— Я так страждав, коли в 49 років втратив брата, але я зрозумів, що можу повернути його, виконавши для нього храмову роботу. Це запевнення принесло мені мир і щастя”.
Аманда, яка охристилася трохи пізніше з одним із синів, розповідає: “З дитинства у мене не було матері. Я завжди думала, що втратила її, і це завдавало мені сильного болю. Але коли місіонери розповіли нам, що сім’ї можуть бути разом навіки, це по-справжньому зворушило моє серце. Так чудово думати, що я знову побачу її”.
Після того як Рікардо і Аманда уклали шлюб на вічність у храмі в Буенос-Айресі, Аргентина, їхні діти були до них запечатані. Запечатування всією сім’єю, виконання обрядів за багатьох померлих родичів і служіння трьох їхніх дітей на місії повного дня принесли Рікардо й Аманді велику радість.
“Одне з найбільших благословень, яке ми отримали як члени Церкви,—каже Аманда,—це те, що наші діти слухаються Бога”.
Початок усього
Марселіно Тоссен вірив у Бога, читав Біблію і любив поговорити про релігію, тож коли одного теплого січневого дня 1992 року місіонери повного дня постукали у двері його квартири, він запросив їх увійти. Те рішення змінило його життя.
“Старійшина Занні і старійшина Холлз діяли за спонуканням від Духа,—згадує Марселіно.— Навіть до закінчення тієї першої бесіди старійшини сказали йому, що він охриститься у Церкві, і навіть назвали йому точну дату хрищення.
“Я не збираюся христитися,—почав заперечувати Марселіно.— Я лише хочу з вами поговорити”.
Місіонери дали йому Книгу Мормона і попросили прочитати кілька віршів і помолитися того ж вечора про послання, яке в них міститься. Він це зробив і нічого не відчув.
Однак під час наступних бесід старійшина Занні запитав його: “Чи дозволите ви, щоб ми помолилися, аби ви могли запитати Небесного Батька, чи те, чого ми вас навчаємо, є істиною?”
Марселіно сказав, що під час молитви його серце запалало. Нічого подібного раніше з ним не відбувалося. Він навіть не зміг закінчити своєї молитви і підвівся з колін.
Старійшина Занні запитав у Марселіно, чи той відчував щось під час молитви. Коли Марселіно відповів заперечно, місіонер сказав: “Я дуже сильно відчував Духа. Дивно, що ви нічого не відчували”.
Коли Марселіно зізнався у своїх почуттях, тоді старійшини прочитали уривок з Учення і Завітів і розповіли, що коли Господь хоче, аби ми дізналися про істинність чогось, Він пошле спокій або зробить так, що наше серце почне палати зсередини [див. УЗ 6:23; 9:8]. Той день став для Марселіно переломним моментом.
З того часу Дух працював з ним і свідчив про істину під час багатьох духовних переживань. “Я знову відчував те палання, коли був один у своїй квартирі,—розповідає Марселіно.— Коли я відкривав вікно, то бачив неподалік старійшин, які на розі навчали людей про Церкву. Я міг відчувати, коли вони були неподалік, і почав серйозно ставитися до того, чого вони мене навчали”.
Коли Марселіно почав ходити до церкви, його там тепло прийняли. Невдовзі, 22 квітня, він охристився—саме в той день, який назвали йому місіонери за три місяці до того. Сьогодні, після дев’яти років служіння президентом округу Ушуайя, він служить другим радником у президентстві Північної місії в Буенос-Айресі.
“Коли ми читаємо, що Господь “розсилатиме [Своє] слово до кінців землі” [УЗ 112:4], це про Ушуайю,—каже президент Тоссен.— Ушуайя є кінцем землі. Але для таких, як я, хто знайшов тут євангелію, воно є початком усього. Тут ви знайдете маяк на краю світу. Але саме тут я знайшов віру і маяк Господа”.