Зберігати віру в неспокійному світі

Єпископ Джеральд Коссе

Перший радник у Верховному єпископаті

Зображення

Старійшина Джеральд Коссе

Щоб зміцнити своє свідчення і захистити себе від помилки, ми повинні постійно живити і зміцнювати нашу віру.

Я народився у південно-західній Франції “від порядних батьків” (1 Нефій 1:1), які змалку допомагали мені розвивати віру в Ісуса Христа і свідчення про відновлену євангелію. З іншого боку, у школі багато моїх викладачів висловлювали сумніви стосовно будь-яких релігійних вірувань і навіть вороже до них ставилися. Часто я чув учення Коригора від тих, хто принижував мої вірування:

“Слухайте, це є безглузді традиції ваших батьків. Як ви знаєте про їхню достовірність?

…Слухайте, ви не можете знати про те, чого не бачите” (Aлма 30:14–15).

Коли мені було 17 років, я почав відвідувати в школі заняття з філософії. Одного дня вчитель сказав класу: “Звичайно ж, серед вас немає нікого, хто вірить у те, що Адам дійсно існував!” Потім він обвів кімнату поглядом інквізитора, готовий накинутися на будь-кого, хто насмілиться зізнатися у такому віруванні. Я заціпенів від страху! Однак моє бажання бути відданим своїй вірі було сильнішим. Я озирнувся і побачив, що був єдиним із 40 учнів, хто підняв руку. Учитель, не сподіваючись такого, змінив тему розмови.

Усі члени Церкви у певний час свого життя стикаються з ситуаціями, в яких щирість і сила їхнього свідчення піддається випробуванню. Подолання таких випробувань нашої віри допомагає залишатися стійкими у світі, що все глибше і глибше загрузає в тенетах плутанини. Ця плутанина спостерігається в потоках послань, що розливаються навколо. З появою Інтернету, наприклад, неперервна лавина суперечливих думок та інформації щодня вривається у наше життя. Такі суперечності можуть спантеличувати і сковувати.

Як ми можемо побачити різницю між істиною та помилкою? Як нам не стати такими, як ті, “кого утримують від істини, бо вони не знають, де знайти її”? (УЗ 123:12).

Лише від нас залежить, чи залишимося ми стійкими у своєму свідченні. Згадуючи минуле, я розумію, що успіх моєї особистої подорожі залежав від кількох простих речей, які допомагали залишатися на шляху. Ці принципи дозволили мені розвиватися духовно, незважаючи на “імлу темряви” (1 Нефій 12:17) і на пастки, що оточують всіх нас.

Постійно шукайте істину

Тим, хто заявляє “ви не можете знати” (Aлма 30:15), Господь відповів: “Просіть—і буде вам дано, шукайте—і знайдете, стукайте—і відчинять вам” (Maтвій 7:7). Яке чудове обіцяння!

Учні Христа голодують і прагнуть за духовним знанням кожного дня. Така особиста робота основується на навчанні, розмірковуванні й щоденній молитві. Вона допомагає нам наслідувати приклад Джозефа Сміта, який “дійшов такого висновку: або [він] му[сить] залишатися у темряві й збентеженні, або … звернутися до Бога” (Джозеф Сміт—Історія 1:13).

Вивчення слова Божого захищає нас від впливу хибних учень. Господь сказав: “Бо тому, хто сприймає, Я дам більше; а від тих, хто скаже: У нас є досить, від тих буде забрано навіть те, що в них є” (2 Нефій 28:30).

Не на всі запитання надходитиме відповідь

У наших пошуках істини у нас може виникати спокуса негайно отримати розуміння всього. Однак мудрість Божа настільки безмежна, що “неможливо, щоб людина розпізнала всі Його путі” (Кн. Якова 4:8). Ми повинні змиритися з тим, що якийсь час нам доведеться жити, не маючи відповідей на всі запитання. Як і Нефій, ми з вірою визнаємо, що Бог “любить Своїх дітей; проте [ми] не [зна]ємо значення усього цього” (1 Нефій 11:17).

Однак Господь дає нам знання, необхідне для нашого спасіння і піднесення. Він обіцяє, що “чого б ви не попросили в Батька в Моє ім’я, буде дано вам те, що є доцільним для вас” (УЗ 88:64). Ми отримуємо ці відповіді поступово, “рядок за рядком, приписання за приписанням, тут трохи і там трохи” (2 Нефій 28:30), у залежності від наших потреб і нашої здатності розуміти.

Ми самі маємо вирішувати, які питання є дійсно важливими для нашого вічного розвитку і які виникають лише з причини інтелектуальної допитливості, необхідності отримати доказ чи пояснюються бажанням потішити особисте “я”.

Шукайте свідчення Духа

Кожен з нас може переживати моменти особистої невпевненості. Ці сумніви навряд чи можна задовольнити пошуком раціональних пояснень. Наприклад, певні наукові чи археологічні відкриття можуть посилити свідчення про Писання, але духовне знання не можна довести логічними або матеріальними доказами.

Знання істини основується на свідченні Духа. Як сказав апостол Павло: “Не знає ніхто й речей Божих, окрім Духа Божого” (1 Коринтянам 2:11).

Ми маємо запевнення, що “Дух каже правду і не каже лжі” (Кн. Якова 4:13). Дух може мати навіть ще більший вплив на нас, ніж наші психологічні відчуття. Ісус відповів апостолу Петру, який щойно проголосив про свою віру: “Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець” (Матвій 16:17). Зрештою, скільки сучасників Христа не зрозуміли, Ким Він є, хоча й бачили Його на власні очі!

Досліджуйте слова пророків і апостолів

Я нещодавно мав розмову з одним із керівників іншої церкви. Бажаючи визначити, чи є ми християнською церквою, він запропонував організувати дебати між знавцями доктрини наших двох релігій.

Однак сила та істинність доктрини Христа основується не на дебатах знавців, а на священному свідченні Його обраних учнів. Пророк Джозеф Сміт проголосив: “Фундаментальними принципами нашої релігії є свідчення апостолів і пророків стосовно Ісуса Христа, що Він помер, був похований і піднявся на третій день, і вознісся на небеса”¹.

Упродовж довгих століть Відступництва світові не бракувало знавців, однак він утратив свідчення про Христа. Внаслідок цього людські пояснення витіснили силу божественного одкровення.

Коли ми занепокоєні, нашим першим бажанням повинно бути вивчення Писань і слів сучасних пророків. Їхні писання є маяком, який не може нас звести на манівці: “Отже, ми вивчаємо пророків, і маємо багато одкровень і дух пророцтва; і маючи всі ці свідчення, ми одержуємо надію, і наша віра стає непохитною” (Кн. Якова 4:6).

Підживлюйте вашу віру

Ми не отримаємо “доказів перед тим, як буде випробувано [нашу] віру” (Етер 12:6). Віра має силу відкривати знання про вічні істини. Наближаючись до своєї повноти, знання перетворюється на абсолютну і досконалу впевненість. Мороній написав про брата Яреда, що “завдяки знанням цього чоловіка його не можна було утримати від бачення поза завісою; … і вже не мав він віри, а він знав, не сумніваючись ні в чому” (Eтер 3:19).

Отже, щоб зміцнити своє свідчення і захиститися від помилки, ми повинні постійно живити і зміцнювати віру. Для початку нам необхідно мати чисте серце і велике смирення. Яків застерігав народ Нефія про гордовитість тих, хто, “коли вони освічені, … думають, що вони мудрі, і не прислухаються до порад Бога, бо вони відкидають їх геть, припускаючи, що вони знають самі” (2 Нефій 9:28).

Крім того, ми повинні постійно трудитися. Апостол Яків навчав, що “віра помогла … ділам, і вдосконалилась віра із діл” (Якова 2:22). Ми не можемо сподіватися на отримання особистого одкровення, якщо не будемо поводитися як вірні послідовники Христа. Якщо ми шануємо завіти, укладені з Богом, то маємо право на супровід Святого Духа, Який просвітлює наш розум і є причиною духовного злету.

Я свідчу про істинність цих принципів. Я знаю з власного досвіду, що коли ми застосовуємо їх у житті, вони захищають нас у неспокійному та заплутаному світі. Ці принципи містять чудове обіцяння: “І через вашу старанність, і вашу віру, і ваше терпіння з Словом у підживленні його, щоб воно могло пустити коріння у вас, дивіться, поступово ви зірвете плід його, який є найціннішим, … і ви будете бенкетувати цим плодом, аж поки не насититеся, щоб не бути голодним, і не бути спраглим” (Aлма 32:42).