Ти не постилася
Кетті Констант, Гваделупа
У 1998 році я була щасливою молодою матір’ю. Але одного дня я запанікувала, коли почула звуки посвистування, що виникали під час дихання у мого шестимісячного сина, і він нічого не міг ковтати. Лікар відразу ж виявив у нього капілярний бронхіт—набрякання найменших протоків для повітря у легенях, спричинених вірусною інфекцією. Він приписав ліки і фізіотерапію.
Поїздки до фізіотерапевта були випробуванням як для сина, так і для мене. Син важко переносив будь-які переїзди, а я непокоїлася, що терапія викликає у нього біль. Однак, коли терапевт пояснив мені переваги терапії, це додало мені впевненості.
Незважаючи на ліки і терапію стан мого сина не покращувався. Він мало їв, а посвистування не припинялися. Лікар прописав ще 5 сеансів фізіотерапії до тих 10, які ми вже пройшли.
Коли я очікувала під час 13-го сеансу, то прочитала статтю в приймальні лікаря під назвою “Капілярний бронхіт убиває”. Коли я читала, то зрозуміла що мій син може померти. Моє серце обірвалося. У кінці сеансу терапевт сказав мені, що стан сина не покращився. Я не знаю, як безпечно дісталася додому, бо ледве могла бачити крізь сльози.
Я зателефонувала чоловіку, а потім почала молитися. Я сказала Небесному Батькові, що якщо Він хоче взяти мого сина, то Він має мені дати сили знести це.
Після молитви я запитала себе, що ми ще можемо зробити, крім молитов і благословень священства, які наш син уже отримав. Я поглянула на книжкову полицю і побачила журнал Ліягона (L’Étoile, як він називався у той час). Я навмання відкрила його в пошуках допомоги і знайшла статтю під назвою “Я постилася за свою дитину”. Потім я чітко почула голос, який сказав: “Ти не постилася за свою дитину”.
Дійсно ні. Тож я негайно почала поститися за сина. Наступного дня під час сеансу терапії я все ще постилася. Оглянувши сина, терапевт дуже здивувався.
“Пані,—сказав він мені,—ваш син здоровий. Я не можу зрозуміти, але йому більше не потрібні сеанси”.
Я не могла стримати сліз радості. Повернувшись додому, я стала на коліна й подякувала Богові за Його милість і любов. Я подзвонила чоловікові і розповіла хорошу новину. Потім я спокійно закінчила піст, не сумніваючись, що то було втручання Господа.
Мій син одужав завдяки вірі, молитві, благословенням священства і посту. Я не сумніваюся, що Небесний Батько любить мене і Він також любить мого сина. Я впевнена, що Він і надалі допомагатиме нам долати труднощі.