Як я знатиму, що мене прощено?
Коли я служив президентом місії, місіонери часто ставили мені такі два запитання: (1) “Як я знатиму, що мені прощено мої гріхи?” і (2) “Якщо мене прощено, то чому ж я все ще маю відчуття провини?”
Коли мені ставили ті два запитання, то, як правило, я відповідав таким чином: “Якщо ви відчуваєте Духа—коли молитеся, читаєте Писання, навчаєте, свідчите чи в інших ситуаціях—то це і є свідченням того, що вас прощено або, іншими словами, відбувається процес очищення, бо Дух не може перебувати в нечистій скинії” (див. Aлма 7:21). У більшості випадків процес очищення вимагає часу, бо зміна нашого серця вимагає часу, але в цей період ми зможемо йти далі з упевненістю, що Бог схвалює наш поступ вперед, свідченням чого є присутність Його Духа.
Ілюстрації Скотта Сноу
Деякі люди більш вимогливі до себе, ніж Господь до них. Звичайно ж, ми повинні каятися, щоб бути гідними очищення і прощення, які здійснюються силою Спокути, але як тільки ми покаялися, то вже не вважаємося нечистими в Божому царстві. Немає позначки на правій щиколотці з написом “2008-й гріх” або коричневої плями за лівим вухом з написом “2010-та провина”. Господь проголосив про всеохоплюючу очищувальну силу Спокути, коли сказав: “Коли ваші гріхи будуть як кармазин,—стануть білі, мов сніг” (Iсая 1:18). Це і є диво Спокути Ісуса Христа.
Думаю, що бувають випадки, коли наші гріхи змито ще до того, як зникає відчуття провини. Чому так стається? Можливо, завдяки Божій милості пам’ять про ту провину є застереженням, духовним знаком “стоп”, який яскраво з’являється, коли перед нами виникає подібна спокуса: “Не йди тією дорогою. Ти знаєш, якого болю можеш зазнати”. Можливо, для людей, які перебувають у процесі покаяння, це є захистом, а не покаранням.
Чи зникне коли-небудь відчуття провини? Відповідь Господа щодо цього є абсолютно певною. Господь сказав, що для праведних настане час, коли “не буде вже … смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше вже минулося” (Об’явлення 21:4; курсив додано).
Я не знаю, чи ми забудемо наші гріхи, але настане час, коли тих, хто кається, вже не будуть тривожити їхні гріхи. Так сталося з Еношем, чия “провина була змита” (Енош 1:6), і наверненими ламанійцями, які свідчили, що Господь “зняв провину з наших сердець” (Алма 24:10), і з Алмою, який вигукнув: “Я не пам’ятав більше болю” (Алма 36:19; курсив додано). Немає сумніву, що всі вони пам’ятали свої гріхи, але якимось чином вони їх більше не тривожили. Безмежні сили Спокути чудесним чином зцілили кожну рану і заспокоїли совість “мир[ом] Божим, що вищий від усякого розуму” (Филип’янам 4:7).
На мій погляд, є дві умови, які звільнять нас від усієї вини й болю. Перша—це наша непохитна віра в Ісуса Христа і Його Спокуту. Коли Енош запитував, яким чином його провину було змито (див. Eнош 1:6–7), Господь відповів: “Через твою віру в Христа” (Енош 1:8). Відповідно, чим більше ми дізнаємося про Спокуту і виявляємо віру в Христову зцілюючу силу, тим більшою є наша здатність бути прощеними і прощати себе. Друга умова—розвивати такий характер, щоб “не ма[ти] бажання чинити зло, але постійно чинити добро” (Мосія 5:2). Коли так відбувається, ми вже не бачимо себе у своєму “тілесному стані” (Мосія 4:2), але бачимо себе духовно народженими синами і дочками Бога. Ми визнаємо, що відрізняємося від тієї особи, яка грішила. Скрудж, відомий персонаж з Різдвяної історії Чарльза Діккенса, настільки змінив своє життя, що міг по праву заявити: “Я вже не той чоловік, яким був”1.
Коли ми каємося, то стаємо іншими людьми, в порівнянні з тим, якими були. Усвідомлення нашої нової особистості в поєднанні з нашою вірою в Христову силу очищувати допомагає нам досягнути того моменту, коли ми можемо сказати, як казав Алма: “Я не пам’ятав більше болю; так, мене більше не мучила згадка про мої гріхи” (Алма 36:19). Відповідно, ми можемо втішатися істиною, що Бог в самому кінці судитиме нас за те, якими ми стали, а не за те, якими ми були.
Апостол Павло дав таку конструктивну пораду всім нам, хто грішив, але намагається покаятися. Він сказав, що ми повинні жити, “забуваючи те, що позаду, і спішачи до того, що попереду” (Филип’янам 3:13). Іншими словами, ми повинні залишити позаду минуле і рухатися вперед, покладаючись на Божу викупительну силу. Таке зусилля з нашого боку є виявом віри. Далі Павло радив: “Блаженний той, хто не осуджує самого себе” (Римлянам 14:22).
А тим часом, доки ту останню краплю провини не буде забрано, якщо ми відчуваємо Дух Господа, то можемо йти далі, маючи упевненість, що нас очищено або що процес очищення здійснює свої божественні дива у нашому житті. Обіцяння є незмінним—якщо ми докладаємо всіх зусиль, аби покаятися, то будемо очищені від наших гріхів і нашу провину зрештою буде змито, бо Спасителева Спокута зійшла не лише нижче наших гріхів, але і нижче нашої провини. Тоді ми матимемо досконалий мир із собою і з Богом.