Служіння в Церкві
Послужити одній людині
Коли я почав навчатися в коледжі, то швидко познайомився з двома іншими першокурсниками: один з них до цього жив на ранчо, а інший—на фермі. Разом ми утворювали неперевершене тріо: два сільські хлопці з заходу Сполучених Штатів і один міський стиляга зі східного узбережжя, який дуже швидко розмовляв. Коли ми закінчили коледж, вони повернулися додому—один на ранчо, інший на ферму,—а я поринув у світ бізнесу.
Життя йшло вперед, але ми підтримували зв’язок за допомогою різдвяних листівок та нерегулярних телефонних дзвінків. Коли мені було вже років 35, я двічі служив вожатим загону скаутів. Пізніше, коли я уже по другому колу відслужив помічником провідника ясельної групи, двоє моїх друзів служили в єпископатах. З плином часу я потрапив у небезпечну ситуацію, порівнюючи свої покликання з покликаннями друзів, і почав відчувати себе непотрібним і позбавленим уваги.
Коли мені було років 45, я не знаходив собі місця кілька днів, якщо інших людей покликали провідниками. Кожного разу, коли у приході чи в колі когось покликали провідником, Сатана нашіптував мені, що я не є гідним або що мені бракує віри, необхідної для такого покликання. Розумом я міг подолати такі думки, звертаючись до молитви та вивчення Писань, але моя самооцінка все ще страждала. Я ніколи не думав, що в 50 років буду “просто старійшиною” і судитиму молодіжні баскетбольні ігри, в той час, як мої друзі служитимуть у президентстві колів.
Потім стався випадок, який змінив моє розуміння євангелії. Якось у неділю я допомагав своїй дружині в класі Початкового товариства, в якому було багато непосидючих семирічних дітей. Коли почався спільний захід Початкового товариства, я помітив, що одна дівчинка сидить, зщулившись, на своєму стільці, і, по всьому видно, не дуже добре себе почуває. Дух прошепотів, що її потрібно втішити, тож я сів біля неї і тихенько запитав, що її хвилює. Вона не відповіла, але, здавалося, що її дійсно щось непокоїло, тож я тихенько почав їй наспівувати.
У Початковому товаристві вивчали нову пісню, і коли ми заспівали “Я серцем слухаю Його, Спасителя мого”1, я почав відчувати надзвичайне світло і тепле відчуття в моїй душі. Я відчув, як мене огорнули руки любові. Я зрозумів, що Небесний Батько почув молитву цієї маленької дівчинки, і що я був там, щоб утішити так, як Він хотів її втішити. Моє духовне розуміння відкрилося, і я отримав особисте свідчення про любов нашого Спасителя до цієї дівчинки, до кожної Його дитини і до мене. Я знав, що Він довіряє мені служити тому, хто в нужді, і я був там, де Він цього хотів. Я зрозумів, що ми—Його руки, коли служимо конкретній людині.
Я радію кожній нагоді служити і намагаюся завжди бути гідним, щоб відчувати спонукання Духа й бути там, де маю бути за волею Небесного Батька, коли комусь із Його дітей потрібне служіння.