Разом відстоювати справу Христа
Ця стаття є скороченим варіантом виступу, адресованого групі провідників християнських Церков США, який прозвучав 10 березня 2011 року в Солт-Лейк-Сіті.
Безсумнівно, що люди доброї волі, які люблять Бога і взяли на себе ім’я Христа, здатні знайти спосіб, щоб разом відстоювати справу Христа і протистояти силам гріха.
Друзі, ви знаєте те, що знаю я: у сучасному світі є так багато гріха, а моральний занепад загрожує всім—особливо молоді. І, як здається, ситуація погіршується з кожним днем. Ми з вами однаково занепокоєні поширенням порнографії й бідності, грубим поводженням і абортами, статевими збоченнями (як гетеросексуальними, так і гомосексуальними), насиллям, грубістю, жорстокістю і спокусами—усе це поруч—на відстані мобільного телефону вашої дочки чи iPad вашого сина.
Безсумнівно, що люди доброї волі, які люблять Бога і взяли на себе ім’я Христа, здатні знайти спосіб, щоб разом відстоювати справу Христа і протистояти силам гріха. У цій справі ми маємо повне право виявляти відвагу і віру, бо “коли за нас Бог, то хто проти нас?” (Римлянам 8:31).
Маючи таку впевненість, ви служите і проповідуєте, навчаєте і трудитеся. Я також. І роблячи так, я впевнений, що ми можемо довіряти й наступному віршу з Послання до римлян: “Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас,—як же не дав би Він нам із Ним і всього?” Я дійсно вірю, що коли ми по всьому світу будемо більше докладати зусиль, щоб не відділяти одне одного від “любови Христової”, ми будемо “перемаг[ати] Тим, Хто нас полюбив” (Римлянам 8:32, 35, 37).
Теологічний діалог
Євангельські християни і святі останніх днів не завжди мали порозуміння між собою. З часів початку 19-го століття, коли юний Джозеф Сміт бачив божественне видіння і сміливо розповів про нього, наше спілкування важко було назвати приязним.
І хоч як не дивно—але я все-таки вважаю це спланованим Богом ходом подій у ці неспокійні часи—дослідники релігії та церковні провідники святих останніх днів і євангельських християн з кінця 1990-х років почали зближатися, налагоджуючи відкритий конструктивний теологічний діалог. Це були чесні зусилля зрозуміти інших і знайти порозуміння з їхнього боку; спроби розвіяти міфи й хибні тлумачення з обох боків; праця любові, в якій спонуканням і рушійною силою для учасників служила спокійна сила, глибша й суттєвіша за типовий міжрелігійний обмін думками.
Перший з тих офіційних діалогів відбувся навесні 2000 року в Університеті Бригама Янга. Коли діалог почав оформлюватися, стало очевидним, що учасники шукають певну парадигму, модель і зразок. Що це має бути: конфронтація, суперечка, дебати? Чи має в них бути переможець і той, хто програв? Наскільки відкрито і щиро все має бути? Дехто зі святих останніх днів ставив перед собою запитання: “Чи ті “інші хлопці” вбачають у цих розмовах наші “намагання” знайти собі місце в команді християн?” “А може це велика спроба “підправити” мормонізм, зробити його більш традиційно християнським, більш прийнятним для скептично налаштованих спостерігачів?”
У свою чергу євангельські християни ставили собі запитання: “А ті “інші хлопці” дійсно так думають, чи це просто ще одна форма їхнього місіонерського проповідування?” “Чи може бути людина новозавітним християнином і все ж не приймати пізніші постулати, прийняті більшістю традиційних християн? Питання, яке постійно поставало з обох сторін, звучало так: “Наскільки Божа благодать може компенсувати “погану теологію?” Невдовзі ці питання почали обговорюватися під час діалогу і поступово напруженість спадала.
Початкова офіційно-формальна атмосфера поступилася місцем більш приязним стосункам, істинному братерству й сестринству, де по-доброму висловлюється непогодження, з повагою ставляться до протилежної точки зору, відчувають відповідальність за те, щоб по-справжньому зрозуміти (не обов’язково погоджуватися) представників інших віросповідань—відповідальність достовірно представити свої вчення і практики, і так само точно зрозуміти вчення і практики інших. Діалоги почали проходити в атмосфері “поваги до поглядів опонента”1.
Розуміючи, що святі останніх днів мають досить відмінну ієрархічну й організаційну структуру в порівнянні з великою кількістю євангельських християн, ніхто з офіційних представників Церкви не брав участі в цих розмовах і ніколи не виносив на обговорення богословські питання. Як і ви, ми не маємо жодного бажання іти на компроміс у доктринальних питаннях, які відрізняють нашу віру від інших, чи відмовлятися від вірувань, завдяки яким ми є тими, ким є. Однак нам дуже не хочеться, щоб нас неправильно розуміли чи звинувачували у віруваннях, які ми не сповідуємо, чи заперечували нашу відданість Христу і Його євангелії, вже не кажучи про те, щоб у процесі цього нас звинувачували в усіх можливих гріхах.
Більше того, ми завжди шукаємо спільні інтереси і спільних партнерів для здійснення реального служіння. Ми з радістю об’єднаємося з нашими друзями-євангелістами у таких справах, які поєднують усіх християн і ставлять за мету зміцнювати сім’ю та шлюб, звертатися з вимогою зробити засоби масової інформації більш моральними, надавати гуманітарну допомогу під час стихійних лих, надавати постійну допомогу бідним і гарантувати свободу релігії, яка дасть всім нам можливість висловлюватися на теми християнської свідомості, обговорюючи соціальні питання нашого часу. Стосовно останнього, я сподіваюся, що ніколи не настане день, коли вам, або мені, або іншому відповідальному священнослужителю в цій країні буде заборонено проповідувати з кафедри вчення, яке кожен з нас вважає істинним. Але у світлі останніх громадсько-політичних подій та існуючих юридичних проблем, що витікають з них, особливо стосовно святості шлюбу, той день може настати, якщо тільки ми не будемо діяти рішуче, аби відвернути його2.
Чим гучнішим і згуртованішим буде голос християн, тим більшою є ймовірність того, що ми будемо мати перевагу в цих питаннях. У зв’язку з цим ми повинні пам’ятати застереження Спасителя стосовно “царств[а], само[го] проти себе поділен[ого]”—таке царство не вистоїть проти більш згуртованого ворога, який часто ставить перед собою неправедні цілі (див. Лука 11:17).
Христос, Якому ми поклоняємося
Пам’ятаючи про цю історію і бажаючи, щоб ми не мали суперечностей там, де нам їх не потрібно мати, я бажаю свідчити вам, мої друзі, про Христа, Якого ми поважаємо і Якому ми поклоняємося в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Ми віримо в історичного Ісуса, який ходив курними дорогами Святої землі і проголошував, що Він є Тим Самим Богом, саме божественним Єговою Старого Завіту. Ми проголошуємо, що Він повною мірою є Богом у Його божественності й повною мірою є людиною у Його смертному перебуванні на землі; Син, Який був Богом, і Бог, Який був Сином; що Він є, кажучи словами Книги Мормона, “Бог Вічний” (титульна сторінка Книги Мормона).
Ми свідчимо, що Він має єдність з Батьком і Святим Духом—усі Троє є одним: одним у дусі, одним у силі, одним у меті, одним у голосі, одним у славі, одним у волі, одним у доброті й одним у благодаті—одним в усіх можливих формах і гранях єдності за винятком Свого окремого фізичного втілення (див. 3 Нефій 11:36). Ми свідчимо, що Христос народився від божественного Батька і матері-діви, що, починаючи з 12 років і далі Він виконував роботу Свого істинного Батька, що виконуючи її, Він прожив досконале безгрішне життя, таким чином показавши взірець усім, хто приходить до Нього за спасінням.
Ми свідчимо про кожну проповідь, яку Він виголосив, кожну молитву, яку Він промовив, кожне диво, яке Він прикликав з небес, і викуплення, яке Він здійснив. Стосовно останнього ми свідчимо, що, виконуючи божественний план нашого спасіння, Він узяв на Себе всі гріхи, болі і хвороби світу, страждаючи за які, Він кровоточив кожною порою у Гефсиманії, і помер на хресті Череповища, ставши вікарною жертвою за гріхи і грішників, включаючи кожного з нас.
На початку Книги Мормона нефійський пророк “бачив, що [Ісуса] було піднято на хресті і вбито за гріхи світу” (1 Нефій 11:33). Пізніше той самий Господь казав: “Ось, Я дав вам Свою євангелію, і такою є євангелія, яку Я дав вам,—що Я прийшов у світ виконати волю Мого Батька, тому що Мій Батько послав Мене. І Мій Батько послав Мене, щоб Мене було піднято на хресті” (3 Нефій 27:13–14; див. також УЗ 76:40–42). Дійсно, це духовний дар—“знати, що Ісус Христос є Син Бога і що Його було розіп’ято за гріхи світу” (УЗ 46:13).
Ми проголошуємо, що через три дні після Розп’яття Він піднявся з могили у славетному безсмерті, первісток Воскресіння, таким чином розірвавши фізичні пута смерті і духовні пута пекла, забезпечивши безсмертне майбутнє як для тіла, так і для духа; майбутнє, яке може стати реальністю у своїй повній славі й величі лише для тих, хто приймає Його і Його ім’я як єдине “під небом, … Ймення, дан[е] людям, що ним би спастися ми мали”. Ніде і ніколи “нема ні в кім іншім спасіння” (Дії 4:12).
Ми проголошуємо, що Він знову прийде на землю, цього разу в силі, величі й славі, щоб царювати як Цар над царями і Господь над панами. Це є Христос, кого ми уславляємо, чиїй благодаті довіряємо повністю й однозначно і хто є Пастир і Опікун наших душ (див. 1 Петра 2:25).
Якось Джозефа Сміта запитали: “Якими є основоположні принципи вашої релігії?” Він відповів: “Фундаментальними принципами нашої релігії є свідчення апостолів і пророків стосовно Ісуса Христа, що Він помер, був похований і піднявся на третій день, і вознісся на небеса. А все інше, що стосується нашої релігії, є лише додатком до цього”3.
Як правило, святих останніх днів знають, як людей працьовитих, добросовісних у роботі. Для нас робота праведності, те, що ми можемо назвати “відданим учнівством”, є безпомилковим мірилом істинності нашої віри. Ми віримо разом з Яковом, братом Ісуса, що справжня віра завжди виявляється у відданості (див. Якова 2). Ми навчаємо, що пуритани були ближчими до істини, ніж вони уявляли, коли очікували “побожно[ї] ход[и]” (УЗ 20:69) від тих, хто увійшов у завіт.
Спасіння і вічне життя доступне всім (див. 2 Нефій 2:4); дійсно, вони є найбільшими з усіх дарів Бога (див. УЗ 6:13; 14:7). Однак ми навчаємо, що людина має підготуватися до отримання тих дарів, проголошуючи і виявляючи “вір[у] в Господа Ісуса Христа” (Уложення віри 1:4), довіряючи і покладаючись на “діяння, і милість, і благодать Святого Месії” (2 Нефій 2:8; див. також 2 Нефій 31:19; Moроній 6:4). Для нас плід тієї віри включає покаяння, прийняття євангельських завітів і обрядів (у тому числі хрищення), і вдячне серце, яке спонукає нас зректися всієї безбожності, “взяти щоденно свого хреста” (Лука 9:23), і дотримуватися Його заповідей—усіх Його заповідей (див. Іван 14:15). Ми радіємо разом з апостолом Павлом: “Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав” (1 Коринтянам 15:57). У такому дусі, як казав один з пророків Книги Мормона, “ми говоримо про Христа, ми втішаємося у Христі, ми проповідуємо Христа, … щоб наші діти могли знати, до якого джерела їм звертатися за прощенням їхніх гріхів … [і] мо[гли] чекати на те життя, яке у Христа” (2 Нефій 25:26, 27).
Я сподіваюся, що свідчення, яке я склав вам і всьому світові, допоможе вам дещо зрозуміти невимовну любов, яку ми відчуваємо до Спасителя світу в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів.
Заклик до християнської свідомості
З огляду на нашу спільну відданість Господу Ісусу Христу і з огляду на випробування, з якими ми стикаємося в нашому суспільстві, ми безсумнівно можемо знайти спосіб об’єднатися на національному—або міжнародному рівні—і звернутися із закликом до християнської свідомості. Кілька років тому Тім Ла-Хайє писав:
“Якби релігійні американці докладали спільних зусиль заради вирішення наших спільних моральних проблем, ми б змогли знову успішно встановити громадянські моральні норми, які, як вважали наші батьки, були гарантовані Конституцією [Сполучених Штатів]. …
… Усім релігійним громадянам нашої країни необхідно розвивати шанобливе ставлення до людей інших релігій та їхніх вірувань. Нам не потрібно приймати їхні вірування, але ми можемо поважати цих людей і усвідомлювати, що між ними і нами є більше спільного, ніж між нами й атеїстами в цій країні. Настав час для всіх віруючих громадян об’єднатися проти нашого спільного ворога”4.
Безсумнівно, ризиковано дізнаватися щось нове про людину. Нові враження завжди впливають на старі погляди і, таким чином, неодмінно відбувається переосмислення, перевстановлення, перегрупування наших старих поглядів. Коли ми не звертаємо уваги на колір шкіри, етнічну приналежність, соціальний статус; коли для нас немає значення, куди ходять ці люди—до церкви, синагоги чи мечеті, якого вони віросповідання і які в них уложення віри, але якщо ми докладаємо всіх зусиль, щоб побачити в них, ким вони насправді є—дітьми того самого Бога—щось хороше і дійсно важливе відбувається в нас, і таким чином ми стаємо ближчими до Бога, Який є Батьком всіх нас.
Мало що у цьому напруженому й збентеженому світі має більшу цінність, ніж християнські переконання, християнське співчуття і християнське розуміння. Джозеф Сміт зазначав про це у 1843 році, менше ніж за рік до своєї смерті: “Якщо я вважаю, що люди помиляються, хіба я повинен принижувати їх? Ні. Я буду піднімати їх, і в їхній власний спосіб також, якщо не зможу переконати їх, що мій шлях кращий; я прагнутиму не примушувати будь-яку людину вірувати так, як вірую я, а розмірковуватиму з нею, щоб істина знайшла сама собі шлях. Чи вірите ви в Ісуса Христа і Євангелію спасіння, дану Ним? І я вірю. Християнам слід перестати сваритися і сперечатися один з одним, а натомість розвивати принципи єдності й дружби; і вони це зроблять ще до настання Тисячоліття й до того, як Христос почне царювати в Своєму царстві”5.
Я завершую словами любові до вас, що містяться в двох заключних уривках з Писань. Перший з Нового Завіту від автора Послання до євреїв:
“[Нехай] Бог же миру, що з мертвих підняв великого Пастиря вівцям кров’ю вічного заповіту, Господа нашого Ісуса,
…вас удосконалить у кожному доброму ділі, щоб волю чинити Його, чинячи в вас любе перед лицем Його через Ісуса Христа, Якому слава на віки вічні. Амінь” (Євреям 13:20–21).
А цей уривок з Книги Мормона, де батько пише синові:
“Будь вірним у Христі … [і] нехай [Він] підносить тебе і нехай Його страждання і смерть … і Його милість і довготерпіння, і надія на Його славу і вічне життя покоїться у свідомості твоїй завжди.
І нехай благодать Бога Батька, Чий престол високо на небесах, і наш Господь Ісус Христос, Який сидить праворуч Його сили, доки все не стане підлеглим Йому, існуватимуть і перебуватимуть з тобою завжди. Амінь” (Мороній 9:25–26).
Образ Христа, художник Генріх Гофман, з люб’язного дозволу C. Harrison Conroy Co.
Фотоілюстрація Говарда Коллетта © IRI and Ruth Sipus © IRI
Розп’яття, художник Гаррі Андерсон © IRI; Він воскрес! художник Дел Парсон