Томас С. Монсон
Виконувати обов’язок
Багато років тому Президент Томас С. Монсон прийняв рішення виконувати свій обов’язок—виконувати Господню роботу й наслідувати приклад Ісуса Христа.
Президент Томас С. Монсон багато разів казав: “Мені подобається слово обов’язок”. Він ставиться до нього, як до “чогось священного”1. Про виконання свого обов’язку 16-го Президента Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів він сказав: “Я присвячую своє життя, свої сили—все, що я можу запропонувати—служінню [Господу] і керуванню справами Його Церкви відповідно до Його волі і через натхнення від Нього”2.
Всім відомо, як Президент Монсон служить іншим—він віддає свої костюми і туфлі, коли виконує доручення за кордоном, і повертається додому в домашніх штанах і капцях. Його звичкою стало відвідування друзів і знайомих, яким необхідне підбадьорення. Він благословив незліченну кількість людей у лікарнях і будинках для літніх людей, відчуваючи натхнення зробити телефонний дзвінок, завжди робив це, і виступав на стількох похованнях, що їх важко злічити. Він привозив обіди, курчат, готових для запікання, і книги з сердечними присвятами. Його щоденний розклад Президента Церкви заповнений зборами і зустрічами, але він завжди знаходить час для людей—найчастіше для особистих зустрічей. У анналах історії Церкви він буде знаний за свою любов до людей і за те, як він виявляв ту любов—даруючи власний час.
Приклад виконання обов’язку, показаний Ісусом Христом
Вчинки Президента Монсона скеровані його свідченням про Господа Ісуса Христа. Він сказав: “Хоча Він зійшов на землю як Син Бога, Він смиренно служив тим, хто Його оточував. Він прийшов з небес, щоб жити на землі як смертна людина і щоб установити царство Боже. Його славетна євангелія змінила мислення світу”3. Спаситель висловив своє почуття обов’язку, проголосивши: “Я прийшов у світ виконати волю Мого Батька” (3 Нефій 27:13). Завдяки баченню вічної перспективи, рішуче і з ніжною добротою “ходив Він, добро чинячи, … бо Бог був із Ним” (Дії 10:38).
Президент Монсон зазначає, що коли Ісусу Христу довелося виконувати своє доручення у Гефсиманському саду, Він відповів: “Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене… Та проте,—не як Я хочу, а як Ти” (Матвій 26:39). Спаситель знав і кожного разу виконував свій обов’язок вести, зміцнювати і підбадьорювати всіх дітей Свого Батька. Президент Монсон сказав про це: “Спаситель був завжди активним і зайнятим: навчав, свідчив і спасав інших. Таким є й наш особистий обов’язок як членів [кворумів священства]”4.
Як він навчався виконувати свій обов’язок
Президент Монсон зростав у Шостому-сьомому приході в колі Темпл-В’ю у Юті. Там він дізнався про свій обов’язок виконувати доручення священства під керівним спрямуванням мудрих провідників священства і здобув знання та свідчення про євангелію Ісуса Христа від натхненних учителів.
У 1950 році, коли йому було 22 роки, Томас Спенсер Монсон був підтриманий єпископом Шостого-сьомого приходу. Він застосовував те, чого навчився про обов’язок, до тих, хто навчав його про значення обов’язку. Він був батьком приходу, президентом Ааронового священства, годувальником для бідних і нужденних, відповідальним за належне ведення записів і загальним суддею в Ізраїлі. У нього було багато обов’язків, однак він виконував їх з притаманним йому оптимізмом.
Одним із обов’язків єпископа було надсилати кожному військовослужбовцю підписку на газету Church News і журнал Improvement Era та писати їм кожного місяця особистого листа. Оскільки Президент Монсон служив у Військово-Морському флоті під час Другої світової війни, він знав, якими важливими є листи з дому. 23 члени його приходу служили в Збройних силах, тож він покликав сестру в приході, щоб вона займалася відправкою цих листів. Одного вечора він вручив їй щомісячні 23 листи.
“Єпископе, як вам вдається не занепадати духом?—запитала вона.— Ви знову написали листа брату Брайсону. Ви шлете йому вже 17 лист і не отримуєте жодної відповіді”.
“Ну що ж, може він відповість цього місяця”,—сказав він. Так і сталося. У листі від брата Брайсона було написано: “Дорогий єпископе! Я не дуже люблю писати листи. Дякую за Church News і за журнали, але більш за все дякую за особисті листи. Я перегорнув нову сторінку у своєму житті. Мене висвятили у священики в Аароновому священстві. Моє серце переповнює радість. Я—щаслива людина”.
Завдяки цьому листу Президент Монсон побачив практичне застосування старого висловлювання: “Виконуй свій обов’язок. Це–найголовніше. Решту залиши на Господа”. Через кілька років під час відвідування конференції колу він розповідав про те, як писав листи військовослужбовцям. Після зборів до нього підійшов юнак і запитав: “Єпископе, ви мене пам’ятаєте?”
Президент Монсон миттєво відповів: “Брате Брайсон! Як справи? Що ви робите у Церкві?”
Колишній військовослужбовець відповів з великою радістю, що в нього все гаразд і він служить у президентстві кворуму старійшин. “Ще раз дякую за вашу турботу про мене і за особисті листи, які ви надсилали і якими я дорожу”5.
Про такі події Президент Монсон казав: “Часто маленькі прояви служіння—це все, що потрібно, аби підтримати і благословити людину: запитання про сім’ю, кілька слів заохочення, щирий комплімент, записочка з подякою, короткий телефонний дзвінок. Якщо ми спостережливі та уважні й діємо за отриманими спонуканнями, то можемо звершити багато добра”6.
Як нам навчитися виконувати наш обов’язок
“Якщо ми йдемо слідами [Ісуса Христа] у наш час, то також будемо мати можливість благословити життя інших людей,—сказав Президент Монсон.— Ісус запрошує нас дарувати себе: “Ось, Господу потрібні серце і небайдужий розум”7.
На думку пророка, під час виконання обов’язку необхідно забути про особисті амбіції, успіх, зручності чи задоволення, щоб побачити і відчути в своєму житті більше добра. “У пошуках справжнього щастя,—казав Президент Монсон,—ми не повинні зосереджуватися на собі. Жодна людина не осягнула сенсу життя, поки не відмовилася від власного “я” заради служіння ближньому. Служіння іншим має багато спільного з обов’язком, виконання якого приносить справжню радість”8.
Він впевнений, що дружні стосунки полегшують служіння іншим. “Друг більше думає про те, щоб допомогти іншим, а не про те, щоб отримати похвалу,—казав він.— Друг піклується. Друг любить. Друг слухає. Друг простягає руку допомоги”9.
Багато років тому Президент Монсон був на конференції одного з колів у Стар-Веллі, шт. Вайомінг, США. Він мав доручення провести реорганізацію в президентстві колу. Однак він зробив більше, ніж просто виконав свій обов’язок. Він зворушив серця всіх присутніх простим виявом любові, коли відкликав президента колу Е. Френсіса Вінтерза, який служив упродовж 23 років.
У день конференції колу члени Церкви заповнили будівлю. Здавалося, що кожен хоче сказати “мовчазне дякую цьому благородному провідникові”, який безсумнівно виконував свій обов’язок найвідданіше. Коли Президент Монсон піднявся, щоб промовляти, він наголосив на тому, як довго президент Вінтерз керував колом і був “незмінною опорою для кожного мешканця долини”. Потім він відчув спонукання зробити те, чого не робив раніше або після того. Він попросив піднятися кожного, хто відчув у своєму житті вплив президента Вінтерза. Результат був надзвичайним. Кожний з присутніх в залі стояв.
Президент Монсон сказав присутнім, у багатьох з яких в очах стояли сльози: “Усі ці люди віддзеркалюють не лише особисті почуття, але і вдячність Богу за добре прожите життя”10.
Свідчення нашого пророка про обов’язок
Президент Монсон навчає нас обов’язку такими підбадьорюючими словами:
“Яким би не було наше покликання, як би ми не боялися і не хвилювалися, давайте молитися, а потім іти й працювати, пам’ятаючи слова Учителя, Самого Господа Ісуса Христа, Який пообіцяв: “Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку”11.
“Ми можемо зміцнювати один одного; ми можемо помічати тих, кого досі не було помічено. Коли наші очі бачать, вуха чують, а серця знають і відчувають, ми можемо простягнути руку допомоги і врятувати тих, за кого несемо відповідальність”12.
“Ніхто з нас не живе відокремлено—у нашому місті, в країні, у світі. Немає лінії поділу між нашим процвітанням і бідністю нашого ближнього”13.
“Є коліна, щоб зміцнювати, руки, щоб потискати, розум, щоб підбадьорювати, серця, щоб надихати і душі, щоб рятувати”14.
“Можливо, коли ми постанемо лицем до лиця перед нашим Творцем, нас не будуть питати: “Скільки посад ви обіймали”, а натомість: “Скільком людям ви допомогли?”15
“У нашому повсякденному житті ми знаходимо безмежні можливості наслідувати приклад Спасителя. Коли наші серця в гармонії з Його вченнями, ми безпомилково відчуваємо, що Його божественна допомога знаходиться поруч. Це можна порівняти з тим, коли ми виконуємо Його доручення; а потім розуміємо, що, виконуючи Господнє доручення, ми маємо право на Господню допомогу”16.
“Навчаючись від Нього, віруючи в Нього, йдучи за Ним, ми здобудемо здатність стати таким, як Він. Вираз [нашого] обличчя може змінитися, серце—пом’якшитися, хода—прискоритися, бачення—розширитися. Життя стає таким, яким має стати17.
Як і наш пророк, Президент Томас С. Монсон, ми можемо взяти зобов’язання виконувати свій обов’язок: вершити Господню роботу і наслідувати приклад Ісуса Христа.
Зверху вниз: Президент Монсон випромінює любов до людей, коли потискує руки бойскаутам, приймає подарунок (зі своєю дружиною Френсіс), допомагає маленькій дівчинці на церемонії початку будівництва храму і вітає помахом руки присутніх на генеральній конференції (разом з дружиною).
Ісус Христос навчав у синагозі й біля колодязя. Він благословляв малих дітей і повернув життя дочці Яіра.
Коли Президент Монсон попросив кожного, хто відчув у своєму житті вплив президента колу, підвестися, присутні почали підніматися, поки не піднялися всі.
Зліва: фотографія Крейга Дімонда; справа, зверху вниз: фотографії Джеда А. Кларка © IRI, Jeffrey Allred © Deseret News, © Deseret News і Крістіни Сміт
Зліва, зверху вниз: Світло та істина, художник Саймон Дьюї; Вода життя, художник Саймон Дьюї; Встань і ходи, художник Саймон Дьюї; малюнок Дена Бурра; справа: ілюстрація ПОЛА МАННА