Сестри у завіті
Як послідовники Ісуса Христа усі ми маємо сестер, які люблять і підтримують нас незалежно від наших сімейних обставин.
Коли в першу неділю свого навчання в Парижі, Франція, я прийшла у приход, то була вражена його розмаїттям. Збори Товариства допомоги вела мила жінка зі Східної Європи. Деякі сестри із Західної Африки люб’язно запропонували мені свій збірник гімнів. Жінка з Азії, яка докладала величезних зусиль, аби перекласти свій урок французькою, проводила один з найчудовіших уроків у моєму житті. Хоча я була молодою американкою, яка жила за 8 тис. км від свого дому, я почувалася вдома серед добрих жінок Церкви. Ми були з різних країн: Франції, Камбоджі, Кот-Д’Івуара, України і Сполучених Штатів—але різниця у віці та культурах не мала значення. Дух сестринства об’єднував нас.
Під час перших років навчання у коледжі я вперше зрозуміла, до якої надзвичайної мережі сестер я належала все своє життя. Я зростала, не маючи біологічних сестер, тож мені часом було важко зрозуміти, що таке сестринство. І хоча я така вдячна за своїх чудових батьків і братів, мені хотілося мати сестер, з якими б я могла ділитися, сміятися і здобувати життєвий досвід. Натомість я навчилася покладатися на сестер, яких я знайшла у “з’єднанн[і] віри” (Eфесянам 4:13). Багато разів я пересвідчувалася, що можу покладатися на цих сестер—починаючи з провідників Товариства молодих жінок, які допомагали мені оволодівати життєвими навичками, до маленької дівчинки, яка писала мені листи, поки я служила на місії. Завдяки євангелії Ісуса Христа я дійсно маю сестер!
Світ навчає нас, що відмінності в сім’ях, поколіннях, культурі чи особистих якостях віддаляють нас. В дійсності сестри поєднані між собою—на якому б етапі життя не перебували—завдяки любові, служінню і нашому божественному спадку дітей Небесного Батька. Ця єдність допомагає нам виконувати завіти хрищення. Ми пообіцяли “прийти до кошари Бога і називатися Його народом, і … нести тягарі один одного, так, щоб вони були легшими;
Так, і … сумувати з тими, хто сумує; так, і співчувати тим, хто потребує співчуття, і бути свідками Бога в усі часи і в усьому, і в усіх місцях, де ви можете бути” (Moсія 18:8–9).
Прийти до кошари Бога
Сестри допомагають одна одній дотримуватися цих завітів хрищення багатьма способами. Тінг Чанг з Тайваню “[прийшла] до кошари Бога” ще в середніх класах школи. Оскільки її сім’я була у складній фінансовій ситуації, Тінг відмовлялася від обіду в школі, аби зменшити сімейні витрати, поки цього не помітила її однокласниця Джина. Мама Джини почала готувати кожного дня більше їжі, щоб ділитися нею з Тінг. Невдовзі Джина запросила свою подругу піти разом до церкви, хоча Джина сама ще не була членом Церкви. Її мама нещодавно охристилася, і Джину навчали місіонери. Приклад милосердя, виявленого цими жінками, сильно вплинув на Тінг, і вона також почала зустрічатися з місіонерами.
Тінг і Джина разом читали Писання і вели щоденник свого священного досвіду. Узи їхнього сестринства зміцніли, коли обидві дівчини охристилися в один день. Вони й досі читають щоденник їхнього навернення, щоб укріпити своє свідчення. Сьогодні обидві служать на місії повного дня, щоб поширювати радість євангелії Ісуса Христа. Джина, її мама і Тінг стали сестрами завдяки тому, що жили за Господніми нормами і взяли на себе Його ім’я.
Нести тягарі одне одного
Служіння з любов’ю—це ще одна ознака істинного сестринства. Співчутливе служіння і візитне вчителювання є двигуном такого служіння у Церкві. Жаклін Соарес Рібейро Ліма з Бразилії розповідала, як дві візитні вчительки благословили її життя і сім’ю після того як їй поставили діагноз: глибока депресія, і вона була неспроможна регулярно ходити до церкви. “Мій чоловік Владімір робив усе можливе, допомагаючи мені подолати найважчий етап хвороби, крім того, що він ходив на роботу і піклувався про нашу маленьку донечку. Найгірші моменти він долав на самоті—поки двох чудових жінок не покликали моїми візитними вчительками”.
Ті дві жінки—Рита і Фатіма—виявили свою любов, дізнавшись більше про хворобу і підтримуючи сім’ю Жаклін. Вона постійно відчувала щиру зацікавленість сестер її долею. Їхнє служіння включало також організацію невеликого свята для Жаклін і пошиття сукні для її донечки. Згодом сердечна турбота Рити і Фатіми допомогли Жаклін духовно, і вона знову почала регулярно відвідувати церкву завдяки їхній підтримці. Ці візитні вчительки допомогли нести тягарі однієї сестри, дійсно будучи для неї сторожем.
Якими б не були тягарі наших сестер—фізичними, чи емоційними, чи духовними—дивовижним є те, що ми з любов’ю допомагаємо стомленій молодій матері, сором’язливій дівчині класу Вулик, самотній літній жінці, перевантаженій президенту Товариства допомоги. Жінки завіту “отримують задоволення в служінні та в добрих справах”1 і таким чином шукають і надихають тих сестер, які стомилися і знесилилися.
Сумувати з тими, хто сумує
Жінки віри наслідують приклад Спасителя, коли з добротою піклуються про інших. Мабуть у Писаннях немає кращого прикладу безкорисливої любові, ніж та, що була між Ноомі з Віфлеєму та її невісткою Рут з Моаву. Рут вирішила служити своїй свекрусі після того, як чоловік і сини Ноомі померли. Огорнута смутком Ноомі вирішила повернутися на батьківщину. Хоча ці жінки мають різний культурний і релігійний спадок, вони подружилися, підтримуючи одна одну в бажанні жити праведно і в подоланні труднощів.
Приклад Рут і її служіння були настільки надзвичайними, що сум Ноомі перетворився на радість завдяки такій прекрасній невістці та сестрі в євангелії. Узи між ними були настільки міцними, що інші жінки, спостерігаючи їхню взаємну любов, казали: “Благословенний Господь, … [Який дав тобі] тво[ю] невістк[у], що любить тебе, що ліпша тобі за сімох синів” (Рут 4:14–15).
Співчувати тим, хто потребує співчуття
Записка від однієї сестри з її приходу втішила Раїхау Гарікі з Таїті, яку покликали вчителькою Товариства допомоги лише через місяць після того, як їй виповнилося 18 років. Вона переживала, як зможе навчати “мам і бабусь, жінок, які вже так багато знали, пройшли через велику кількість випробувань і пережили багато всього”. Після першого ж уроку від однієї жінки зі свого класу вона отримала “записку, сповнену любові”. Ця записка зміцнила впевненість Раїхау і вона приклеїла її у свій щоденник. Це буде допомагати їй у важкі часи.
Сестри в євангелії втішають і підтримують одна одну в нелегкі періоди. Дж. Скотт Фетерстоун, президент колу в Юті, згадує, як разом із дружиною ходив провідати жінку зі свого колу, у якої помер чоловік. “Моя дружина просто обняла її, разом з нею плакала і втішала жінку, поки та не відчула, що її люблять”. Іноді виявляти сестринство—це так просто.
Бути свідками Бога
Є велика сила в тому, коли жінки всіх поколінь стоять “за істину й праведність”2. Наше сестринство в євангелії Ісуса Христа може зміцнювати нас незалежно від ситуацій, у яких ми опиняємося у світі, що стає все більш злочестивим. Навіть наймолодші можуть бути свідками: Джессіку Восаньякона з Каліфорнії, США, навчали євангелії шестирічні дівчатка у її класі Початкового товариства, які нагадали їй про важливість сім’ї і свідчили про це.
Літні сестри також є великим прикладом. Кімм Фрост з Юти пригадує багато жінок, приклад яких допомагав їй залишатися сильною в євангелії. Серед них—Урсула Скваєрс. Кімм розповідає: “Сестра Скваєрс стала моєю напарницею з візитного вчителювання, коли їй було більше 90 років. Вона мала не дуже добрий зір чи слух, але була повністю відданою євангелії. Вона ніколи не пропускала Церкву і з вірою служила візитною вчителькою. … Вона була для мене натхненням”. Чи то завдяки прикладу, чи ділячись своїм свідченням, сестри здобувають відчуття єдності, наслідуючи Учителя.
Сестри в Божій Церкві
Я дійсно знайшла сестер, коли спостерігала за жінками, які є “свідками Бога в усі часи і в усьому, і в усіх місцях” (Moсія 18:9). Я мала можливість служити на місії повного дня. Коли мене покликали служити місію на Храмовій площі в Солт-Лейк-Сіті, Юта,—єдиній місії в Церкві, де служать лише дівчата, зізнаюся, що хвилювалася через те, що навколо мене буде стільки жінок. Але мені не слід було переживати. Моє свідчення про сестринство зросло надзвичайно під час спілкування з величезною кількістю жінок—як місіонерок повного дня, так і членів Церкви,—кожна з яких свідчила про Спасителя своїми щоденними вчинками.
У мій перший Різдвяний вечір на місії президент місії зібрав усіх сестер, щоб переглянути надихаючий фільм. В одному з фрагментів фільму було показано, як дві сестри допомагають одна одній долати важкі обставини. Мене зворушила їхня єдність. Коли під час перегляду фільму я озирнулася навколо і подивилася на сяючих сестер-місіонерок, Дух сильно свідчив мені, що сестринство—це вічні узи, призначені нашим Небесним Батьком, і вони поширюються на мене також. Яка чудова істина: ми ніколи не самотні, бо Господь усім нам дав сестер.
Автор живе в штаті Юта, США
Фотографія жінок з Демократичної республіки Конго зроблена Говардом Коллеттом