Дивіться вгору

Старійшина Адріан Очоа

Сімдесятник

Зі статті “Дивіться вгору”, Ліягона, лист. 2013, с. 102.

“Тож пильнуйте і кожного часу моліться” (Лука 21:36).

Коли мені було 8 років, мене з двома двоюрідними братами послали в сусіднє містечко за продуктами. Згадуючи це, я дивуюся тому, наскільки сильно довіряли нам моя бабуся, тітонька й дядечко. Ранкове небо було ясним і світлим, коли ми вирушили нашим маленьким караваном з трьох коней.

Посеред прерій у нас виникла блискуча ідея спішитися й пограти в “кульки”. Гра так захопила нас, що ми не помітили, як темні хмари вкрили небо. Коли ми усвідомили, що наближається буря, то не встигли навіть сісти на коней. Проливний дощ з градом були настільки сильними, що все, що ми змогли зробити—це розгнуздати коней і вкритися попонами для сідел. Потім наші коні втекли.

Піші, мокрі й холодні ми почали якомога швидше йти у найближче місто. Уже було пізно, коли ми знайшли якийсь дім і постукали в двері. Сім’я з цього дому допомогла нам обсохнути, нагодувала смачними бобовими буррітос, а потім нас положили у ліжко в окремій кімнаті з земляною підлогою.

Я й мої двоюрідні брати прокинулися вранці, коли яскраво світило сонце, а небо було прекрасним. У двері будинку постукав чоловік, який шукав трьох хлопців, що загубилися. Я ніколи не забуду те, що ми побачили дорогою додому—безліч людей, які шукали нас протягом усієї ночі. Попереду всіх них були мої дорогі бабуся, дядечко й тітонька. Вони обнімали нас і плакали у нестямі від радощів, що знайшли своїх загублених дітей.

Наш люблячий Небесний Батько пам’ятає про нас. Він з нетерпінням чекає на наше повернення додому. Скрізь навколо нас формуються ознаки духовних ураганів. Давайте дивитися вгору й готуватися, зміцнюючи своє свідчення щодня.

Ілюстровано Шоною Дж. С. Тенні