Він вас любить

Еліс Вікторія Вестон-Шервуд, шт. Арканзас, США

Я сиділа в куточку целестіальної кімнати біля органу під час сесії освячення храму в Мемфісі, шт. Теннесі. Президент Джеймс Е. Фауст (1920–2007), член Першого Президентства з 1995 по 2007 рік, приїхав освятити храм. Він разом з іншими провідниками сидів позаду мікрофону. Місцевий хор вишикувався і став за ними.

Одна молода жінка, яку я відвідувала як візитна вчителька, також співала в хорі. Упродовж зборів я молилася, щоб вона отримала те, за чим прийшла. Вона зізналася мені, що прийшла на освячення храму того дня, аби зрозуміти, як до неї ставиться Господь. Вона припустилася серйозних гріхів у минулому і думала, що покаялася в них, однак їй все ще було важко мати позитивне ставлення до себе і навіть позитивно ставитися до своєї участі в хорі.

Я дивилася на президента Фауста, відчуваючи, що він, як представник Господа в Першому Президентстві, мав змогу щось зробити. Але як я могла йому сказати, і як він міг щось зробити? Після зборів він вийде з кімнати так само, як і ввійшов, і не буде ніяких знайомств, потискання рук чи обміну словами. Я розуміла, що він був зайнятий і його графік подорожей був розписаний, однак я молилася.

Президент Фауст, глибоко замислившись,—якийсь час дивився на мене, зімкнувши брови на переніссі. Коли збори закінчилися, вираз його обличчя засяяв щастям.

Він знову подивився на мене, а потім раптом підвівся, обернувся і простягнув уперед руку так далеко, як тільки міг. Він вказував безпосередньо на мою подругу. Потім твердо і гучно промовив: “Господь вас любить!”

Жест президента Фауста був незначним, простим, однак настільки могутнім, що він міг скеровуватися лише Святим Духом, Який сказав йому те, чого я не могла. Ті кілька слів благословили мою подругу і надалі підтримували мою віру в те, що Господь знає подробиці нашого життя і “що через мале і просте відбувається велике” (Aлма 37:6).