На поверхні вод
Автор живе в штаті Юта, США.
Я благав Небесного Батька забрати моє занепокоєння і розпач, але без цих випробувань я б не досягнув тієї “обіцяної землі”, до Якої Він мене скеровував.
Приблизно через шість місяців після закінчення коледжу я почав відчувати напади паніки, періодичні занепокоєння і хвилі депресії. Я не міг зрозуміти, що викликало ці почуття, але вони були сильними і зовсім мене виснажували.
Я з усіх сил намагався бути зосередженим. Кожне нове завдання на роботі викликало таке занепокоєння, що я не міг спокійно сидіти. В голові неслися думки, а серце калатало так, що ледве не вискакувало з грудей. Так могло тривати днями, і повертаючись кожного дня додому, я просто падав на диван. Я й не помічав, як закінчувався один день і починався наступний робочий день.
Ці почуття не залишали мене упродовж місяців, навіть після того як я знайшов нову роботу і шукав допомоги у лікарів.
По дорозі на роботу я молився кожного ранку, щоб мати силу просто пережити ще один день і повернутися додому до дружини й дочки. Я не бачив кінця своїм стражданням і мені часто хотілося здатися. Багато днів я благав небеса про допомогу, а мої очі наповнювалися сльозами. Я молився так гаряче, як ніколи раніше, благаючи Небесного Батька допомогти мені зрозуміти це випробування і забрати його від мене.
Я почувався загубленим у темряві та розпачі, коли не відчував Духа. Однак коли Дух піднімав мене над безнадією, я відчував впевненість, достатню, щоб продовжувати—хоча б до наступної молитви. Я навчився покладатися на Небесного Батька не лише тоді, коли молився перед їжею або звертався до Нього звичними словами перед сном. Зрештою я наблизився до Нього.
З хвилі на хвилю
Посеред цього мого занепокоєння і розпачу я ще раз прочитав розповідь про те, як яредійці перетинали “велику глибочинь” (Eтер 2:25). Можу лише уявити з яким хвилюванням вони сідали у свої барки. Їхня подорож могла бути небезпечною, але вони знали, що їх скеровано до “земл[і], обран[ої] з усіх інших земель” (Eтер 2:15).
Ось що ми читаємо про їхню подорож:
“Господь Бог учинив так, щоб шалений вітер дув на лиці вод у напрямі землі обіцяної; і, отже, їх шпурляло на хвилях моря під вітром.
І сталося, що їх багато разів було поховано в глибинах моря горами хвиль, які обрушувалися на них, і також великими і жахливими бурями, які було викликано шаленістю вітру.
… Коли їх було оточено багатьма водами, вони волали до Господа, і Він піднімав їх знову на поверхню вод.
І сталося, що вітер ніколи не припиняв дути у напрямі обіцяної землі, доки вони були на воді; і таким чином, вітром їх було гнано вперед” (Eтер 6:5–8).
Ці вірші набули для мене особистого значення. Я відчував, що перебуваю на своїй особистій барці, мене кидає вітрами занепокоєння, і води депресії накривають мене, занурюючи у глибини розпачу. Коли я був “оточений” і волав до Господа, то випливав на поверхню, але потім знову бував занурений у глибини.
Я ще раз прочитав вірш 8: “вітер ніколи не припиняв дути у напрямі обіцяної землі … і таким чином, вітром їх було гнано вперед” (курсив додано). Тоді мене вразила думка. Саме вітер, що піднімав величезні хвилі, які накочувалися на барки, в той же час благословляв яредійців на їхньому шляху. Я благав Небесного Батька заспокоїти вітри і хвилі, але без них я не міг би досягнути своєї “обіцяної землі”, до якої Він мене скеровував.
Ці вірші змінили мій погляд на життя. Моє занепокоєння і депресія поглибили мою здатність покладатися на Небесного Батька. Без вітру і хвиль я б міг ніколи не пізнати Бога настільки добре—а яредійці могли б ніколи не потрапити до обіцяної землі.
Зараз, коли минуло вже кілька років з того часу, мої вітри занепокоєння вже не лютують, а хвилі депресії більше не накочуються на мене. Але якщо і коли шторм знову почнеться, я буду волати до Господа і дякувати, знаючи, що спокійне море не штовхає барки до обіцяної землі—лише штормове.
Ілюстрації Джеррі Харстона