Піонери в кожній країні
Навернення і зміни в Чилі
Перше хрищення відбулося в 1956 році. Зараз Церква має 1 храм, 9 місій, 74 коли і майже 600 тис. членів Церкви у Чилі.
Протягом 58 років своєї історії члени Церкви в Чилі показували свою здатність змінювати курс, скеровуючи своє життя у тому напрямку, який вказували пророки. Цей дух сприяв надзвичайному зростанню Церкви в цій країні впродовж останньої половини століття. На сьогодні у Чилі майже 600 тис. членів Церкви, таким чином 1 з кожних 30 чилійців—це член Церкви1.
Апостол відвідує Чилі
У 1851 році старійшина Парлі П. Пратт (1807–1857), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, прибув в Вальпараісо з наміром встановити Церкву. Однак ні він, ні його напарник не розмовляли іспанською, мали дуже обмежені фінансові ресурси, країна була позбавлена релігійної свободи, тож Церкву встановити там вони не змогли.
Старійшина Пратт рекомендував Президентові Бригаму Янгу (1801–1877): “Книгу Мормона та деякі недорогі публікації необхідно перекласти і надрукувати іспанською, і тоді ключ для тих народів буде повернуто, коли носії священства матимуть при собі друковані матеріали для читання—а саме: матеріали, що містять обіцяння Бога, молитви і віру віків, а також силу і Дух Бога працювати з ними заради відновлення дому Ізраїля”2.
Церкву встановлено
Незважаючи на всі зусилля старійшини Пратта, минуло понад 100 років, перш ніж Церкву було надійно встановлено в Чилі. У 1956 році старійшин Джозефа Бентлі і Верла Оллреда послали проповідувати євангелію з Аргентинської місії до Чилі, де на той час була більша релігійна свобода. У Сантьяго ці місіонери відчували підтримку сім’ї Фотерінгемів, члени якої переїхали з Панами і сподівалися на приїзд місіонерів.
Перші хрищення відбулися в Чилі 25 листопада 1956 року, у басейні заміського клубу в Сантьяго. Старійшина Оллред згадує: “Ми пішли до заміського клубу до схід сонця і провели службу з молитвою та короткими промовами. Я увійшов у воду з братом Гарсією. Спочатку я охристив його, а потім ще вісьмох людей. То була особлива подія. Те що ми відчували—важко збути. … Ці члени Церкви будуть піонерами Церкви в Чилі, і я вірю, що кожен з них залишиться вірним до смерті: сім’я Гарсія, сім’я Сальданьйос і сестра Ланцаротті”3.
Покликання провідників
У лютому 1959 року Спенсер В. Кімбол (1895–1985), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, відвідав Чилі і наголосив на необхідності виховувати місцевих провідників. Одним з перших місцевих провідників був Карлос Сіфуентес, який був радником президента місії Роберта Бартона. Старійшина Хуліо Хамарільйо, який пізніше став територіальним сімдесятником, згадав про цю подію: “Я отримав своє перше враження про брата Сіфуентеса, коли мене запросили на збори священства після мого хрищення. Коли збори почалися, він вийшов до кафедри і єдине, що я бачив—це його брудні чорні нігті. Я подумав: “Як цей чоловік може вести збори поруч з президентом місії, якщо у нього брудні руки?” Я так думав доти, доки він не почав говорити, а потім забув абсолютно про все, коли відчув його духа. Простими словами він виклав нам глибокі принципи. Він був механіком з обслуговування великої техніки, і кожної суботи працював допізна, потім відмивав руки, але немає таких миючих засобів у його майстерні, які б відмили все мастило. Тоді і там я навчився не судити людей за їхньою зовнішністю, але оцінювати їх відповідно до того, ким вони дійсно є”4.
Зміцнення підростаючого покоління
Упродовж 1960-х і 1970-х років Церква у Чилі зміцнювалася не лише за рахунок місцевих провідників, які ставали все більш досвідченими, але і за рахунок зведення нових будівель та встановлення освітніх програм. Це включало будівництво каплиць, а також заснування церковних шкіл, семінарій та інститутів.
У березні 1964 року було засновано дві перші початкові школи, керовані Церквою. Згодом було відкрито кілька шкіл, і в них навчалося більше 2600 учнів. У кінці 1970-х на початку 1980-х років з’явилося більше громадських шкіл з належним рівнем викладання, тож Церква оголосила про закриття шкіл у Чилі.
Коментуючи освітню програму, старійшина Едуардо А. Ламартін, колишній територіальний сімдесятник і нинішній консультант з історії Церкви у Чилі, зазначив: “Школи у Чилі справляли глибокий вплив на академічну і духовну підготовку тисяч молодих людей, і вони зробили великий вклад у підготовку провідників та місіонерів у наступні роки”5.
Програма семінарій та інститутів релігії розпочалася в Чилі в 1972 році. Спочатку студенти брали участь у програмі домашнього навчання з проведенням уроку раз на тиждень. Пізніше заняття почали проводитися частіше. Ці програми благословили молодь країни і допомогли їй підготуватися до служіння на місії повного дня. Старійшина Едуардо Аяла, колишній член кворуму сімдесятників, був одним з перших учителів семінарії, а пізніше працював у Церковній системі освіти в Чилі. Він сказав: “Господь обрав молодих людей, які були там на той час, і багато з них відслужили місію та стали чудовими провідниками, які мають прекрасні сім’ї. … Як на мене, семінарія та інститут були засобами спасіння людей у часи великого неспокою в нашій країні, і я вдячний, що мене було покликано служити в системі освіти”6.
Перший кіл
19 листопада 1972 року старійшина Гордон Б. Хінклі (1910–2008), у той час з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, організував Чилійській кіл у Сантьяго, президентом якого став Карлос Сіфуентес.
Підготовка до колу показувала характер святих у Чилі та їхню готовність іти за пророками. Старійшина Хінклі приїжджав до Чилі за кілька місяців до того, щоб організувати кіл. Але після проведення співбесід це було відкладено. У той час багато людей мали фінансові проблеми і деяким членам Церкви було важко дотримуватися закону десятини.
Старійшина Хінклі розповідав: “Я приїхав через шість місяців і під час проведення співбесід побачив розквіт віри. Члени Церкви знову виявляли чесність перед Господом, кіл було організовано, і з того часу вони зростали і процвітали”7.
Піонери на кордонах
Сьогодні є два коли в місті Аріка—найпівнічнішому місті Чилі. Історія Глейдіс і Хуана Бенавідес, перших навернених у Аріці, є прикладом піонерського духу і божественного впливу у встановленні Церкви по всій території Чилі.
Брат Бенавідес познайомився з Церквою в 1961 році, коли вітром йому занесло кілька аркушів: “То виявилися сторінки Огляду преси з великою статтею про мормонів, де описувалися їхнє життя та вірування”,—розповідає він.
Невдовзі після цього брат Бенавідес серйозно захворів, а лікування вимагало поїздки до Сантьяго. “Поки я там був, то відвідав свою сестру і дізнався, що вона стала членом Церкви,—розповів він.—Вона запросила мене на особливу конференцію. Коли я слухав вступну молитву і задумувався над словами, то відчув велику радість в усьому тілі й розпізнав вплив Святого Духа. У кінці конференції місіонери підвели мене, щоб потиснути руку присутньому там провіднику Церкви—старійшині Езрі Тефту Бенсону (1899–1994), у той час з Кворуму дванадцятьох”.
Брат Бенавідес повернувся до Аріки і розповів про те, що з ним сталося, своїй дівчині—Глейдіс Агілар, яка зараз є його дружиною. Минуло кілька днів, і Глейдіс побачила двох місіонерів, які проходили повз її будинок. “Ми швидко пішли їх шукати,—сказав брат Бенавідес.—1 липня 1961 року ми охристилися разом із сім’єю моєї дружини. Сьогодні у нас є діти й онуки в Церкві. Я такий вдячний Господу за той порив вітру, який приніс інформацію про Церкву мені в руки”8.
Період випробувань
На виборах 1970 року доктор Сальвадор Альєнде став президентом і встановив марксистський уряд. Члени Церкви переживали труднощі через нестачу їжі та медикаментів, часті утиски місіонерів та негативні відгуки в пресі.
У 1973 році фінансова та соціальна криза спричинила воєнний переворот і до 1990 року в країні існувала військова диктатура. Хоча в Чилі сьогодні процвітає демократія, ті два десятиліття були важким періодом для членів Церкви. Групи, які протидіяли військовій диктатурі, нападали на каплиці і членів Церкви, оскільки думали, що Церква представляє інтереси уряду Сполучених Штатів. Старійшина Аяла, який у той час був президентом колу, розповідав: “Ми зустрічалися з генеральними авторитетами і вони нам казали: “Будь ласка, будьте мудрими, багато моліться, робіть те, що правильно, аби члени Церкви могли підтримувати порядок на своїх зібраннях”9.
Незважаючи на фінансові труднощі країни та політичний антагонізм, який розділив чилійське суспільство на початку 1980-х років, Церква швидко зростала. Між 1970 і 1985 роками кількість членів Церкви у Чилі збільшилася з 15 728 до 169 361.
Храм у Сантьяго
У 1980 році святі мали благословення почути оголошення про те, що в Сантьяго, Чилі, буде побудовано храм.
Коли Президент Спенсер В. Кімбол освятив храмову ділянку, він був дуже слабкий, але його присутність там виявляла його любов до святих у Південній Америці, з якими він працював з 1959 року. Сестра Адріана Герра де Сепульведа, яка перекладала для сестри Кімбол на тій події, сказала: “Коли я побачила пророка, невелику людину з ангельським обличчям, то почала плакати і не змогла знайти слів, щоб з ним заговорити. То був перший раз, коли я знаходилася в присутності живого пророка. Бачити Господнього речника тут, на землі, у своїй країні—було чимось надзвичайним”10.
Храм було освячено в 1983 році, і він став другим у Південній Америці й першим у іспаномовній країні.
Старійшина Джеффрі Р. Холланд у Чилі
У серпні 2002 року Перше Президентство призначило двох членів Кворуму Дванадцятьох Апостолів головувати над двома територіями Церкви: старійшину Далліна Х. Оукса призначили на Філіппіни, а старійшину Джеффрі Р. Холланда до Чилі. Служіння старійшини Холланда і його вплив на Чилі—незмірний, і він буде відчуватися упродовж поколінь.
Головну увагу старійшина Холланд приділяв тому, щоб показувати приклад керівництва за Господнім зразком. Він допомагав навчати нових провідників і наглядав за реорганізацією, припиненням існування і виникненням сотень приходів та десятків колів. Ця реорганізація і навчання були необхідні через швидке зростання Церкви у країні. Його скерування допомагало зміцнювати підрозділи і готувати Церкву в Чилі до майбутнього.
Крім того, старійшина Холланд зав’язав важливі стосунки у Чилі. Старійшина Карл Б. Пратт, сімдесятник, радник у президентстві тієї території, розповідав про деякі з цих важливих відносин: “Старійшина Холланд встановив близькі стосунки з Рікардо Лагосом [президентом Чилі] та його дружиною. Разом вони здійснили кілька проектів з надання гуманітарної допомоги. Старійшина Холланд познайомився з Апостольським нунцієм [представником високого рангу католицької церкви] та іншими важливими людьми у Чилі”11.
Віра в майбутнє
Зусилля старійшин Парлі П. Пратта і Джеффрі Р. Холланда, жертви перших місіонерів, які приїхали до Сантьяго, відданість таких провідників, як Карлоса Сіфуентеса та інших піонерів Чилі у поєднанні з вірою і відданістю сотень тисяч людей, які приєдналися до Церкви впродовж більше ніж півстоліття, збудували міцний фундамент для Церкви в Чилі. Сьогодні в країні є храм (і про будівництво ще одного оголошено), центр підготовки місіонерів, 9 місій і 74 коли. Майбутнє—не має меж, бо духовна робота полягає в тому, щоб запросити всіх прийти до Христа.
Багато фотографій у цій статті люб’язно надано Нестором Курбело; зліва верхня: фотографія filipefrazao/iStock/Thinkstock; внизу: фотографія kavram/iStock/Thinkstock
Вчителі та їхні учні четвертого класу в фінансованій Церквою школі Colegio A. D. Palmer, приблизно 1966.
Інститут релігії в Темуко—один з 50 таких інститутів у Чилі
Зліва: фотографія Флори Декер Дональдсон; фотографія старійшини Мелвіна Дж. Балларда S. W. Ecker © IRI
Президент Гордон Б. Хінклі звертається до 48 тис. чилійських святих останніх днів на конференції в Сантьяго у 1996 році.
З метою подолати наслідки землетрусу 2010 року чилійська молодь і дорослі в рамках програми “Руки допомоги мормонів” складають гігієнічні набори.
графіка Marcelo Silva/iStock/Thinkstock