—Сімейна історія—я її досліджую
Розпочати—це легко і весело. Молоді люди по всьому світу досліджують сімейну історію і несуть зміни.
Де почати? Можливо, ви думаєте, що ваші родичі виконали уже всю роботу, яку можна було зробити. Або може ви новачок у сімейній історії й це завдання вас приголомшує. Чи то ви починаєте з ведення особистого щоденника, підготовки імен до храму чи намагаєтеся дізнатися інформацію від живих родичів, ви можете брати участь у сімейній історії та робити це радісно і вдумливо.
Ведення особистого щоденника: Пам’ятати про свої благословення
Вести щоденник непросто. Ми часто себе виправдовуємо, що надто зайняті або надто стомлені, або що наше життя недостатньо цікаве, щоб про нього писати. Кілька років тому я зрозуміла, що ведення щоденника не повинно бути складною справою і що я можу полюбити це робити.
Я почала записувати якусь одну подію, що сталася впродовж дня. Не мало значення, чи була вона довгою або цікавою, я просто записувала те, що спадало мені на думку або що сталося того дня. Це вже благословило моє життя.
Одного дня хтось із моєї сім’ї мав труднощі і я не знала, що їй сказати, але тоді я відчула спонукання прочитати для неї один із записів у своєму щоденнику. Я змогла поділитися часточкою себе, описаною мною у невеликому чорному щоденнику, і я побачила, що це допомогло втішити серце цієї людини.
Я запевняю, що у ваше життя прийдуть благословення, якщо ви почнете записувати одну подію на день. Яким би малим чи великим не було благословення у вашому житті, але якщо ви його запишете, то пам’ятатимете про нього.
Джентрі В., шт. Юта, США
Ведення сімейної історії приносить радість: пошук предків
Коли я охристився, то багато чув про сімейну історію, але не знав, як її досліджувати і чи я можу це робити. Я вирішив помолитися про це і відчув, що маю почати досліджувати її прямо зараз. Я відчував, що мої родичі з нетерпінням чекали, коли я почну, і що вони допомагатимуть мені знаходити інформацію, необхідну для виконання обрядів.
Я почав слухати курс із сімейної історії, і невдовзі мене покликали консультантом з сімейної історії. Я хвилювався, бо не дуже добре знав цю справу, однак прийняв покликання.
Одного дня я був у гостях у сестри моєї бабусі, яка мала документи про мою прабабусю. Вона не хотіла багато розповідати, бо в них була традиція не говорити про померлих родичів. Вона сказала, що наступного дня буде річниця смерті моєї прабабусі і що вона збиралася спалити документи. Я запитав, чи можу я спочатку пошукати в них певну інформацію, і вона дозволила. Я знав, що Небесний Батько допоможе мені продовжувати дослідження.
Поки я служив у центрі сімейної історії поблизу храму, я продовжував дізнаватися більше про свою сім’ю. Я дізнався, що дідусь і бабуся моєї прабабусі були італійськими іммігрантами, які мали ферму в Сан-Паулу, Бразилія. Моя сім’я втратила зв’язок з родичами, які жили на фермі, але я знайшов двоюрідного брата, який писав книгу про генеалогію нашої сім’ї. Він дав мені книгу, яку писав 9 років. Він сказав, що не знав, чому писав її, але відчував, що вона допоможе комусь у майбутньому. Я знав, що саме дух Іллі надихав його.
Зі свого досвіду я зрозумів, що ми виконуємо священну роботу. Наші предки чекають на допомогу і вони поруч з нами, щоб допомагати.
Габріель Д., Бразилія
Виконання храмової роботи: священні обряди
Я—новонавернений і єдиний член Церкви у моїй сім’ї. Я дізнався, що один зі священних обрядів—це хрищення за померлих. Я пішов на екскурсію по храму, і коли екскурсовод розповідав про обряди, я відчував тихий спокійний голос, який казав мені піти до центру сімейної історії і подати запит на виконання храмового обряду за маму, яка померла. Я був такий радий, коли на аккаунті FamilySearch пізніше знайшов підтвердження, що храмова робота за неї виконана. Це зміцнило моє свідчення, і я знаю, що одна з причин, чому ми є тут, на землі,—це допомагати нашим предкам отримати істинну євангелію Ісуса Христа.
Марвін С., Філіппіни
Діяти за спонуканнями: Навчатися від живих родичів
Коли я закінчила середню школу, то отримала спонукання відвідати всіх своїх дідусів і бабусь. У мене був вільний час, і я зрозуміла, що можу більше не мати такої нагоди, тож провела по тижню в домі кожної пари.
Весь свій час я перебирала вміст старих коробок, читала старі листи і дивилася старі фото. Я записала історію життя своїх дідусів та бабусь, ходила по цвинтарях і відвідувала місця, де жили і працювали мої дідусі й бабусі та їхні родичі. Це було так цікаво! Я так багато дізналася про своїх родичів, дідусів та бабусь, батьків і про себе! Я зрозуміла, що не мала б таке життя, якби не мої родичі.
Після поїздки я повернулася, маючи майже 1000 імен родичів, і я змогла виконати храмову роботу для багатьох з них. Діючи за спонуканнями Святого Духа і відвідавши дідусів та бабусь, я прийняла одне з найкращих рішень у своєму житті.
Шенлі П., шт. Каліфорнія, США
Почувати себе як вдома: приносити імена до храму
Коли я попросила тата підкинути ідеї стосовно сімейної історії для виконання проекту за програмою “Особистий розвиток”, він сказав, що кілька років тому знайшов кілька імен родичів, але не зміг підготувати їх для того, щоб віднести до храму, оскільки не мав часу. З моєю допомогою ці члени сім’ї могли б отримати храмові благословення.
Кілька наступних місяців я присвячувала післяобідній і вечірній час неділі, вводячи імена в комп’ютер і слухаючи розповіді тата про сімейні історії. Ми навіть замовляли мікрофільми, аби знайти більше інформації. Іноді було важко читати старі плівки, але я мовчки молилася, потім брала папір, щоб розібрати напис. Імена з’являлися з мороку.
Згодом я зібрала велику кількість імен родичів, і молодь нашого приходу допомогла виконати хрищення. Мої батьки та інші члени приходу згодом брали картки з іменами, щоб виконати інші храмові обряди.
Здавалося, що минуло зовсім мало часу, а я саме вже готувалася іти до храму для отримання особистого ендаументу. Я раділа, але й хвилювалася.
Коли ми їхали до храму, батько сказав, що знайшов кілька карток з іменами родичів, які я підготувала, виконуючи проект за програмою “Особистий розвиток”. Деякі з них загубилися, тож він приніс картки для моєї мами, мого нареченого і для себе, щоб завершити роботу. Він назвав мені імена, і я згадала про них завдяки своєму проекту.
Коли я укладала священні завіти у храмі, мене оточувало багато рідних людей по обидві сторони завіси. Я відчувала глибокий спокій, знаючи, що можу бути навіки поєднана зі своєю сім’єю.
Холлі П., шт. Айдахо, США