Голоси святих останніх днів
Благання про милість
Ілюстрація Стена Феллоуза
Під час подорожі до сусіднього міста в Естонії я побачив жебрака. Дивовижно, але я впізнав у ньому чоловіка, якого бачив 10 років тому, коли служив у тому місті місіонером. Він ніс велику сумку з пластиковими пляшками так само, як і раніше, щоб, здавши їх для вторинної переробки, отримати за них гроші. Я пам’ятаю, що він завжди просив копійки, які давали на здачу. А якщо ви йому їх давали, то він просив більше.
Я був надзвичайно здивований, побачивши його. Минуло 10 років, а він був такий самий—трохи більше сивини, але схоже, що він жив так само, випрошуючи гроші день за днем. Я думав про чудові 10 років, які прожив за цей час: я одружився в храмі, здобув освіту, знайшов хорошу роботу і мав хороше здоров’я.
Я подумав, що, мабуть, бачу його востаннє, і я відчув, що маю йому щось дати. Проблема в тому, що у мене була лише банкнота і її вартість була більшою, ніж я хотів дати. Я трохи збентежився, не знаючи, що робити—не дати йому нічого чи дати більше, ніж я був готовий. Я вирішив, що для мене це не буде мати великої різниці, а для нього це стане подією дня, тож я дав йому гроші.
Менше ніж через два дні я опинився у такій самій ситуації, але цього разу я просив про милість. Я переплутав день подачі важливих документів на стипендію. Я думав, що вже подав їх два тижні тому, але жахнувся, коли перевірив дату і побачив, що надіслав їх на день пізніше.
Сума стипендії була точно в 100 разів більшою від тієї, яку я дав жебракові, і важко було повірити, що це простий збіг обставин. Я благав про милість у молитві до Небесного Батька і в електронному посланні до співробітників університету. Вони відповіли, що зарахують мої документи, але зазначили, що вони надійшли із запізненням.
Господь відповів на мою молитву, і я мав благословення отримати стипендію, що стало для нас з дружиною суттєвою фінансовою підтримкою. Але більш важливо те, що завдяки цьому випадку я засвоїв цінний урок: хіба ми не всі жебраки перед Богом? (див. Мосія 4:19).