Навчати, як навчав Спаситель
Радість від навчання
Тед Р. Каллістер
Генеральний президент Недільної школи
Якщо ми навчатимемося з більшим заповзяттям, то будемо відчувати божественну радість від вивчення євангелії Ісуса Христа та живучи за нею.
В одній історії розповідається про чоловіка, про якого все місто знало, що він нероба. Він не хотів працювати, не хотів шукати роботу. Він просто жив за рахунок інших людей. Зрештою городяни вирішили, що з них досить. Вони прийняли рішення вивезти його за околицю і прогнати. Коли один з городян їхав разом з ним на возі до околиці міста, їздового огорнула хвиля співчуття до того чоловіка. Може дати цьому бідолашному ще один шанс? Тож він запитав: “Хочеш, я дам тобі бушель кукурудзи, щоб ти міг розпочати нове життя?”
Той бідолага сказав у відповідь: “А вона вже лущена?”1
Вчителі та учні: однакова відповідальність брати активну участь
Іноді люди хочуть розуміти Писання, не докладаючи до цього жодних зусиль—вони хочуть, щоб їм пояснили Писання ще до того, як вони їх прочитають. Вони хочуть отримувати євангелію у вигляді ланцюжка цікавих цитат або відеофрагментів. Вони хочуть, щоб вчитель недільної школи був готовий і розжовував їм урок, при цьому не очікуючи від них ні підготовки, ні участі.
На відміну від цього Спаситель якось запропонував своїм слухачам піти додому, бо вони не могли зрозуміти Його слів. Він наказав їм молитися, розмірковувати і “підготувати свій розум до завтра”, коли Він “прийд[е] до [них] знову” (див. 3 Нефій 17:2–3).
Урок полягав ось у чому: не лише вчитель має приходити підготовленим, але і учень також. Так само як учитель має відповідальність навчати Духом, так само і учень має відповідальність навчатися через Духа (див. УЗ 50:13–21).
У Книзі Мормона написано: “Проповідник не був кращим за слухача, і також учитель не був ні в чому кращим за учня; і таким чином вони всі були рівні” (Aлма 1:26; курсив додано).
Далі подано кілька ідей стосовно того, що ми можемо робити, аби відчувати радість, яка приходить, коли ми виконуємо свою частину під час вивчення євангелії Ісуса Христа та живучи за нею.
Навчання вдома
Вивчайте Писання
Вивчення євангелії—це особиста відповідальність кожного члена Церкви, ми не можемо передати цей обовʼязок. Це навчання переважно відбувається шляхом регулярного вивчення Писань. Президент Гарольд Б. Лі (1899–1973) заявив: “Якщо ми не читаємо Писання щодня, наше свідчення слабшає”2. Апостол Павло зазначав, що юдеї у Вереї “були шляхетніші за солунян, і слова прийняли з повним запалом”, а потім він пояснив причину такої сприйнятливості: “[Вони] Писання досліджували день-у-день” (Дії 17:11; курсив додано).
Щоденне вивчення Писань—це важлива складова нашої духовності. Нічим неможливо повною мірою замінити відсутність цієї складової у нашому повсякденному житті. З цієї причини вивченню Писань має відводитися спеціально призначений час, а не залишковий час.
Хтось може сказати: “Але у мене немає часу на щоденне вивчення Писань, бо я маю так багато інших обов’язків у житті”. Цю заяву можна проілюструвати історією про двох лісорубів, які вирішили влаштувати змагання, хто більше дерев зрубає за день. Змагання почалося на світанку. У кінці кожної години менший на зріст чоловік заглиблювався в ліс приблизно на 10 хвилин. Кожного разу, коли він так робив, його суперник посміхався і кивав головою, впевнений, що він виривається вперед. Сильніший чоловік нікуди не відходив від робочого місця, ніколи не припиняв рубати, ніколи не брав перерви.
Коли день закінчився, більший на зріст чоловік був здивований, коли дізнався, що його суперник, який вочевидь змарнував так багато часу, зрубав набагато більше дерев. “Як тобі це вдалося, незважаючи на таку кількість перерв?”—запитав він.
Переможець відповів: “О, я гострив свою сокиру”.
Кожного разу, коли ми вивчаємо Писання, ми гостримо свою духовну сокиру. І дивовижно те, що коли ми так робимо, ми здатні мудріше використовувати решту свого часу.
Готуйтеся заздалегідь
Дослідження показали, що лише невелика частина членів Церкви заздалегідь читає уривки з Писань, які будуть обговорюватися на уроках Недільної школи. Кожний з нас може змінити цю ситуацію. Ми можемо взяти відповідальність за свою частину в навчальному процесі, якщо будемо приходити в клас краще підготовленими, прочитаємо уривки з Писань і будемо готові ділитися думками. Наша підготовка може бути тим духовним даром, який ми дамо всім присутнім у класі.
Навчання у класі
Участь в уроці
Заповідь відкривати уста (див. УЗ 60:2–3) стосується не лише місіонерської роботи, але і навчання у класі. Коли ми беремо участь, то запрошуємо Духа, Який потім може нести свідчення про істинність наших зауважень і просвітляти наш розум натхненними думками в майбутньому. Крім того, наша участь може надихати іншу людину на отримання думок, спонукаючи її зробити свій внесок в урок.
Таким чином ми виконуємо навчальний принцип, викладений Господом: “Нехай усі говорять по черзі, і нехай усі слухають його висловлювання, щоб коли всі висловляться, усі могли бути наставленими всіма” (УЗ 88:122; курсив додано). Іноді нелегко брати участь в уроці; для цього потрібно виходити із зони комфорту. Але якщо ви так зробите, це сприятиме зростанню всіх присутніх на уроці.
Записуйте враження
Певний час я приходив до церкви з картками для нотаток і прагнув здобути розуміння доктрини або духовні враження, які міг би записати. Я чесно можу сказати, що зібрав щедрий врожай. Такий підхід змінив моє бачення перспективи; я став більш зосередженим у навчанні й навчався швидше; я з більшим нетерпінням чекав, коли знову піду до церкви.
Чому так важливо записувати духовний досвід, який ми отримуємо в церкві або будь-де? Уявіть на мить, що мати розмовляє з сином-підлітком, і в якийсь момент він каже: “Мамо, це дійсно хороша порада”. Потім він бере записничок і починає записувати думку, яка прийшла до нього під час розмови. Як тільки мати оговтається від подиву, чи не захоче вона дати йому ще якусь пораду?
Безсумнівно цей самий принцип стосується поради, отриманої від Небесного Батька. Коли ми записуємо думку, яку Він нам послав, Він з більшою готовністю дає нам наступне одкровення. Крім того, багато вражень, отриманих нами, спочатку можуть здаватися маленькими жолудями думок, але якщо ми будемо плекати їх і розмірковувати над ними, вони можуть вирости у великі духовні дуби.
Пророк Джозеф Сміт казав про важливість записування думок та вражень: “Якщо ви … будете обговорювати важливі питання, … але не будете їх занотовувати, … можливо, забуваючи записувати ті думки, коли Бог дає їх через одкровення, не вважаючи їх достатньо цінними, то Дух може віддалятися … і дуже важливе знання вічної цінності, яке є чи було, тепер буде втрачено”3.
Радість від навчання
Навчання—це більше ніж божественний обов’язок. Воно також призначається для того, щоб приносити надзвичайну радість.
Якось у давнину математик на ім’я Архімед отримав від свого царя завдання: визначити чи нова корона царя була виготовлена з чистого золота, чи ювелір додав до золота трохи срібла. Архімед розмірковував над рішенням і нарешті прийшла відповідь. Він був настільки переповнений радістю, що, як каже легенда, він бігав по місту, вигукуючи: “Еврика! Еврика!”—що означало: “Я знайшов! Я знайшов!”
Якою б великою не була його радість від відкриття наукового принципу, є набагато більша радість від відкриття істин євангелії Ісуса Христа: тих істин, які не лише несуть інформацію, але також і спасають. З цієї причини Спаситель сказав: “Це Я вам говорив, … щоб повна була ваша радість!” (Іван 15:11). І з цієї причини “радісний окрик здіймали всі Божі сини” (Йов 38:7). Так само як насіння має в собі силу рости, так і євангельські істини мають в собі силу приносити радість.
Це не просто божественний наказ—“прагніть знання” (УЗ 88:118), але це також божественна справа. Кожного разу, коли ми вивчаємо Писання, приходимо на урок трохи краще підготовленими, беремо участь в обговоренні на уроці, ставимо запитання і записуємо священні думки, ми стаємо більше подібними до Бога, таким чином збільшуючи свою здатність відчувати ту радість, яку відчуває Він.
Тож намагаймося всі стати більш відданими учнями, більш божественними учнями—вдома, у класі і де б ми не були. Чинячи так, ми будемо відчувати надзвичайну радість від вивчення євангелії Ісуса Христа та життя за нею.