Голоси святих останніх днів
Полководець Мороній допоміг мені навчати підлітків
Ілюстрація Аллена Гарнса
Була середина важкого навчального року, коли я викладав у 13-14-річних дітей. Я щойно прийшов додому після важкої розмови із заступником директора, де ми обговорювали результати моєї роботи. Я щойно розпочав вчителювання, і оскільки мені треба було готувати з нуля майже всі мої уроки, я побачив, що мені важко зосереджувати увагу учнів на завданні і підтримувати їхню зацікавленість. Головним чином розмова йшла про необхідність спонукати учнів робити вибір—або виконувати завдання, або мати проблеми—і приводити в дію свої застереження.
Я пішов з тієї зустрічі в поганому настрої, зовсім приголомшений. Я поставив за мету зосередитися на цій розмові в питанні дня, з яким я звернуся під час вивчення Писань завтра. Неймовірно, але відповідь надійшла до мене, коли я читав Книгу Мормона.
Я молився того ранку, аби дізнатися з Писань, як мені бути кращим учителем. Святий Дух навчав мене, коли я читав про полководця Моронія в Алма 44. У тій частині історії полководець Мороній та нефійці оточили ламанійців на річці Сидон і налякали їх настільки, що ламанійці покидали свою зброю. Я продовжував читати, думаючи, як мені бути таким, як полководець Мороній, у класі: вміти давати накази, бути впевненим і досягати успіху.
Я читав діалог і звернув увагу, що Мороній каже Зарагемні та ламанійцям, що їм доведеться зробити вибір: “Віддайте нам вашу зброю війни, і ми … пощадимо ваші життя, якщо ви підете своїм шляхом і не прийдете більше воювати проти нас”, бо “якщо ви не зробите цього, … я накажу моїм людям, щоб вони напали на вас” (Aлма 44:6, 7). Я зрозумів, що він робив те, що мій керівник наказав мені робити! “Дайте їм вибрати одне з двох і дійте відповідно”,—сказав він. Пам’ятаючи про це, я прийняв девіз Моронія: “Ну що ж, ми закінчимо боротьбу” (Aлма 44:10).
Озброєний цим принципом, який я засвоїв з історії про одного з моїх героїв з Писань, я повернувся до класу, маючи впевненість у моєму плані битви. Я випадково знайшов фігурку полководця Моронія, і вона залишалася в кишені моєї сорочки до кінця навчального року, будучи нагадуванням про те, як полководець Мороній навчив мене справлятися з класом підлітків. Коли я дав своїм учням можливість вибрати одне з двох, їхня поведінка покращилася, вони виконували свої завдання і у нас покращилися стосунки. Рік закінчився, і хоча все ще було важко, але завдяки відповіді на молитву та силі Писань я зміг “закінчити боротьбу”.