Роздуми
Остання вечеря Мелви
Автор живе в штаті Юта, США.
“Спробуєш прийняти причастя?”—запитала я у своєї мами, яка вже була при смерті.
Ілюстрація Крістофера Торнока
Моя мама дожила до 92 років і нещодавно померла. Вона була в лікарні, коли лікарі прийняли рішення, що вже неможливо нічого зробити, крім як створити їй зручні умови до того, як вона помре.
Коли ми готувалися, щоб забрати її додому, в палату зайшли двоє братів з місцевого приходу і запитали мене, чи не хоче моя мама причастися. Спочатку я сказала: “Ні, дякую”. Мама майже не могла ковтати. Потім я сказала: “Хоча зачекайте, я у неї запитаю”. Я нахилилася якомога ближче до її вуха і сказала: “Тут є два носії священства. Ти спробуєш прийняти причастя?” Слабким однак чітким голосом вона відповіла: “Так”.
Після благословення я взяла шматочок хліба з таці, відламала крихточку і обережно поклала до її рота. Вона певний час жувала, і я тихо вибачилася перед чоловіками за те, що їм доводиться чекати. Вони запевнили мене, що все гаразд. Після другої молитви я взяла маленьку пластикову скляночку з водою і піднесла до її губ. Вона трошки відпила, але я була здивована, як добре вона її проковтнула.
Я подякувала братам, і вони вийшли з палати. Приблизно через годину мама тихо пішла з життя.
У наступні дні я зрозуміла, який священний момент мені було дано розділити зі своєю мамою. Останнє, що вона зробила в цьому житті—прийняла причастя. Останнє слово, вимовлене нею, було “так” на запрошення причаститися, “так” на можливість принести в жертву “скрушене серце і упокорений дух” (3 Нефій 9:20), “так” на запрошення взяти на себе ім’я Ісуса Христа і обіцяння завжди пам’ятати Його, “так” на отримання Його Духа. Останнім, до чого доторкалися її вуста, були символи причастя.
Як чудово мала смакувати її остання вечеря! Хоча мама була надто слабкою, щоб говорити, та якою бадьорою в Христі вона мала себе почувати! Настільки вдячною вона мала відчувати себе за Його викупительну і уможливлюючу силу, яка провела її крізь ті останні хвилини земної подорожі і запропонувала їй надію на вічне життя.
Кожного тижня, коли ми приймаємо причастя, будьмо вдячними за можливість, яку ми маємо, поновлювати свої завіти і відчувати прощення і благодать, намагаючись ставати більш подібними до нашого Батька Небесного і Його Сина Ісуса Христа. Тоді хліб і вода можуть стати для нас, так само, як це було для моєї мами, “солодшим[и] над усе солодке, … і чистішим[и] над усе чисте” (Aлма 32:42).