Пожежа і уроки послуху

Президент Томас С. Монсон одного разу розповів про випадок, який допоміг йому навчитися послуху. Коли йому було вісім років, його сім’я відпочивала в літньому будиночку в горах. Разом з другом він вирішив розчистити від трави невеличке місце, щоб розвести багаття. Вони намагалися виривати траву руками, висмикуючи її з усіх сил, але в руках залишалися лише жмутки трави. Президент Монсон розповідав: “І тоді у мій восьмирічний розум прийшло, як я вважав, ідеальне рішення. Я сказав Денні: “Все, що нам треба—це підпалити траву. Ми просто випалимо коло в бур’янах!”

І хоча він знав, що йому не дозволяли користуватися сірниками, він побіг до будиночка, щоб узяти їх, а потім разом з Денні вони запалили невеличкий вогонь на тій порослій травою ділянці. Вони сподівалися, що вогонь загасне сам, але натомість він перетворився на велику й небезпечну пожежу. Разом з Денні вони побігли по допомогу, і невдовзі прибігли дорослі, щоб загасити полум’я перш, ніж воно дістанеться до дерев.

Президент Монсон продовжував: “Того дня ми з Денні засвоїли кілька важких, але важливих уроків—і не найменший з них стосувався важливості послуху”. (Див. “Послух приносить благословення”, Ліягона, трав. 2013, сс. 89–90.

Чи доводилося вам, як і Президенту Монсону, засвоювати урок послуху через нелегкий досвід? Які цілі ви можете поставити, щоб завдяки послуху ви почували себе в безпеці у майбутньому?