Як дати нашим духам контроль над нашими тілами
Одним з найважливішого, чого ми можемо навчитися у цьому житті, це, як приділяти особливу увагу нашій вічній духовній природі й контролювати наші злочестиві бажання.
Мої дорогі брати і сестри, коли минулого року наближалася жовтнева генеральна конференція, я підготував свій виступ на ту конференцію з наголосом на 100-й річниці видіння про духовний світ, даного Президенту Джозефу Ф. Сміту 3 жовтня 1918 року.
Через кілька днів після того, як я відправив текст свого виступу на переклад, для моєї любої вічної напарниці, Барбари, закінчилося її випробування, яким є смертне життя, і вона перейшла в духовний світ.
Йшли дні, перетворюючись на тижні, потім на місяці, а нині вже минув рік з дня смерті Барбари, і я відчув, що набагато більше ціную цей вірш з Писань: “Живіть разом у любові так, щоб оплакувати втрату тих, хто помер”1. Ми з Барбарою були благословенні можливістю “прожити разом у любові” 67 років. Але мені довелося по-справжньому дізнатися, що означає “оплакувати втрату” тих, кого ми любимо. О, як я її люблю і сумую за нею!
Думаю, що більшість з нас не повною мірою цінують те, що роблять для нас інші, доки вони не підуть. Я знав, що Барбара завжди була заклопотана, але повністю не усвідомлював, як сімейні, церковні та громадські справи постійно забирають її час. Це були щоденні віддані зусилля, повторювані тисячі разів протягом років, завдяки яким функціонувала наша сім’я. І за весь цей час ніхто у нашій сім’ї ніколи не чув, щоб вона підвищила голос чи сказала якесь недобре слово.
Безліч спогадів спали мені на думку протягом цього останнього року. Я думав про зроблений нею вибір---бути матір’ю семи дітей, що вимагало значних фізичних зусиль. Бути домогосподаркою---це єдина кар’єра, якої вона завжди прагнула, і в цьому вона, в усіх відношеннях, була справжнім професіоналом.
Часто я дивувався, як їй вдавалось так добре дбати про наших дітей і про мене. Одне лише приготування їжі було зовсім нелегким завданням, не кажучи вже про такі справи, як прання великих куп одягу, які щотижня накопичувалися нашою сім’єю, та піклування про те, щоб у дітей були взуття і одяг відповідних розмірів. Ми всі зверталися до неї щодо безлічі інших питань, які були важливими для нас. А оскільки вони були важливими для нас, вони також були важливими й для неї. Вона була, одним словом, чудовою---як дружина, як мати, як друг, як сусідка, і як дочка Бога.
Тепер, коли її вже з нами немає, я радий, що вирішив сидіти біля неї, коли приходив додому з офісу в останні кілька місяців її життя, щоб тримати її за руку, коли ми дивилися заключні частини деяких з її улюблених мюзиклів---знову і знову, бо через хворобу Альтцгеймера вона не пам’ятала, що дивилася їх напередодні ввечері. Спогади про цей особливий час, коли я тримав її за руку, тепер дуже, дуже дорогоцінні для мене.
Брати і сестри, будь ласка, не втрачайте можливості дивитися з любов’ю в очі вашим рідним. Діти і батьки, станьте ближчими одне до одного та виражайте свою любов і вдячність. Подібно до мене, дехто з вас може прокинутися одного ранку і дізнатися, що час для такого важливого спілкування сплив. Проживайте разом кожен день з серцями, сповненими вдячності, з гарними спогадами, у служінні та з великою любов’ю.
Протягом цього останнього року я уважніше, ніж будь-коли, думав про план нашого Небесного Батька. Навчаючи свого сина Коріантона, Алма називав цей план “великим планом щастя”2.
Коли я обмірковую цей план, мені постійно спадає на думку слово “возз’єднання”. Це план, підготовлений нашим люблячим Небесним Батьком, зосереджений на величних і славетних можливостях возз’єднання сім’ї---вічного возз’єднання чоловіків і дружин, батьків і дітей, покоління за поколінням у сімействі Бога.
Така думка приносить мені втіху і впевненість, що я знову буду з Барбарою. Хоча вона фізично страждала наприкінці життя, її дух був сильним, благородним і чистим. Вона підготувалася в усьому, щоб, коли прийде той день, вона могла постати перед “приємним місцем суду Бога”3 цілковито впевненою та зі спокійним запевненням. Але ось я, і через два дні мені виповниться 91 рік, і я все ще гадаю: “Чи я готовий? Чи роблю я усе, що мені потрібно зробити, аби мати змогу знову тримати її за руку?”
Найпростішим основоположним і безперечним фактом у житті є такий: усі ми помремо. Чи помремо ми в літньому або молодому віці, легко чи важко, заможними або бідними, оточеними любов’ю чи самотніми, нікому не уникнути смерті.
Кілька років тому Президент Гордон Б. Хінклі сказав дещо дуже значуще з цього приводу: “Яким же чудовим є це запевнення, яким же втішаючим є цей мир, який приходить від знання, що якщо ми одружені належним чином і живемо правильно, то наші стосунки будуть тривати й далі, і це---незважаючи на невідворотність смерті й на плин часу”4.
Я, безперечно, був одружений належним чином. Про це не може бути й сумніву. Але, за словами Президента Хінклі, цього недостатньо. Я також маю жити правильно5.
Сьогодні поняття “жити правильно” може викликати велике збентеження, особливо якщо ви проводите багато часу в соціальних медіа, де будь-який голос може проголошувати справжні істини або хибні поняття про Бога і Його план для Своїх дітей. На щастя, у членів Церкви є вічно істинні євангельські принципи, щоб знати, як жити так, щоб ми могли бути краще підготовленими, коли настане час померти.
Лише за кілька місяців до мого народження мій дідусь, апостол, старійшина Мелвін Дж. Баллард, зробив виступ, у якому, для деяких людей, передав суть того, що означає жити правильно. Його виступ “Битва за душу” був зосереджений на постійній битві між нашими фізичними тілами і нашими вічними духами.
Він сказав: “Найбільшим конфліктом, у якому будь-які чоловік чи жінка коли-небудь братимуть участь … буде битва з собою”, пояснюючи, що Сатана, “ворог наших душ”, нападає на нас через “хтивість, пристрасті, прагнення плоті”6. Тож основна битва точиться між нашою божественною і духовною природою та плотською, тілесною людиною. Брати і сестри, пам’ятайте, ми можемо отримати духовну допомогу через вплив Святого Духа, Який може “навчит[и] вас усього”7. Допомога також може прийти через силу і благословення священства.
Тепер я запитую: “Як ця битва відбувається у кожного з вас?”
Президент Девід О. Мак-Кей сказав: “Життя людини на землі---це всього-на-всього іспит, який покаже, чи зосередить вона свої зусилля, розум, душу на тому, що принесе втіху й задоволення її тілесному єству, або ж на тому, щоб зробити [метою] життя … набуття духовних якостей”8.
Ця битва між нашою плотською і нашою духовною природою не є чимось новим. У своїй останній проповіді своєму народу цар Веніямин навчав, що “тілесна людина є ворогом для Бога, і була від падіння Адама, і буде на віки вічні, доки вона не піддасться натхненню Духа Святого, і не скине з себе оболонку тілесної людини, і не стане святою через спокуту Христа Господа”9.
Апостол Павло навчав, що “ті, хто ходить за тілом, думають про тілесне, а хто за духом---про духовне.
Бо думка тілесна---то смерть, а думка духовна---життя та мир”10.
Мені видається очевидним, що одним з найважливішого, чого ми можемо навчитися у цьому житті, це, як приділяти особливу увагу нашій вічній духовній природі й контролювати наші злочестиві бажання. Це не повинно бути надто складним. Зрештою наш дух, який існував набагато довше, ніж наше фізичне тіло, вже досяг успіху в доземному існуванні, вибравши праведність, а не злочестивість. До того, як було створено цю землю, ми жили в духовному світі як сини і дочки Небесних Батьків, які любили нас і продовжують любити нас зараз.
Так, у тому доземному існуванні нам доводилося приймати життєво важливі рішення та вибирати. Кожна людина, яка будь-коли жила або житиме на цій планеті, зробила дуже важливий вибір---прийняти план Небесного Батька для нашого спасіння. Тож усі ми прибули на землю з хорошим послужним списком, в якому йшлося про успішну духовну природу та вічну долю.
Подумайте про це якусь мить. Ось, ким ви і я дійсно є і ким ви завжди були: сином або дочкою Бога з духовним корінням у вічності та майбутнім, переповненим безмежними можливостями. Ви---насамперед, найголовніше і завжди---є духовною істотою. Отже, роблячи вибір поставити нашу тілесну природу вище нашої природи духовної, ми вибираємо те, що суперечить нашій справжній, істинній, автентичній, духовній сутності.
Втім, безперечно, плоть і земні схильності ускладнюють прийняття рішень. Оскільки між доземним духовним світом і цим смертним світом є завіса забуття, ми можемо втратити бачення наших стосунків з Богом і нашої духовної природи, а наша тілесна природа може надавати пріоритет тому, чого ми прагнемо прямо зараз. Навчитися вибирати те, що від Духа, а не те, що від плоті,---це одна з головних причин, чому цей досвід перебування на землі є частиною плану Небесного Батька. Також саме тому цей план ґрунтується на міцній, надійній основі Спокути Господа і Спасителя, Ісуса Христа, щоб наші гріхи, включно з помилками, яких ми припускаємося, коли піддаємося плоті, могли бути подолані через постійне покаяння, і ми могли жити зосередженими на духовному. Нині---це час контролювати пожадливості нашого тіла, щоб підкорятися духовному вченню Христа. Ось чому ми повинні не відкладати день свого покаяння11.
Адже покаяння стає незамінною зброєю у нашій битві з собою. Буквально на останній генеральній конференції Президент Рассел М. Нельсон згадував про цю битву і нагадував нам, що “коли ми вирішуємо покаятися, ми вирішуємо змінитися! Ми дозволяємо Спасителю перетворити нас на кращу версію самих себе. Ми вибираємо духовно зростати і мати радість---радість викуплення у Ньому. Коли ми вибираємо покаятися, ми вибираємо стати більше схожими на Ісуса Христа!”12
Щовечора, коли я пригадую свій день під час молитви до мого Небесного Батька, я прошу простити мене, якщо я зробив щось не так, і обіцяю, що завтра намагатимусь бути кращим. Я вірю, що це регулярне щоденне покаяння допомагає моєму духові нагадувати моєму тілу, хто відповідальний за мене.
Інший засіб---це щотижнева нагода, яка є у всіх нас, духовно оновлюватися через прийняття причастя на згадку про Спокуту і досконалу любов, яку виявляє до нас наш Господь і Спаситель, Ісус Христос.
Брати і сестри, я закликаю вас трохи сповільнити темп і подумати, наскільки вам зараз вдається підкорювати вашу тілесну природу та підсилювати вашу божественну, духовну природу, щоб, коли настане час, ви могли перейти в духовний світ, аби радісно возз’єднатися з вашими рідними, про це я свідчу і смиренно молюся у священне ім’я Господа Ісуса Христа, амінь.