Надійтесь на Господа
Наша єдина певна надія---це надія на Господа і Його любов до Своїх дітей.
Мої дорогі брати і сестри, вступом до мого виступу послужить отриманий мною колись лист. Його авторка обдумувала укладання храмового шлюбу з чоловіком, чия вічна супутниця померла. Вона мала стати другою дружиною. Вона запитала: чи буде у неї власний будинок у наступному житті, чи їй потрібно буде жити з її чоловіком та його першою дружиною? Я просто сказав їй довіряти Господу.
Я продовжу, розповівши про випадок, почутий від дорогого мені приятеля і з його дозволу. Після смерті його улюбленої дружини і матері своїх дітей, один батько одружився вдруге. Деякі його дорослі діти були категорично проти повторного шлюбу і прагнули отримати пораду близького родича, шанованого провідника Церкви. Почувши причини їхньої незгоди, які стосувалися умов життя і стосунків у духовному світі або в царствах слави, які слідують за Останнім судом, провідник сказав: “Ви непокоїтеся не про те. Вам слід непокоїтися про те, чи ви потрапите до тих місць. Зосереджуйтеся на цьому. Якщо ви туди потрапите, все це буде набагато прекраснішим, ніж ви можете собі уявити”.
Яке втішаюче вчення! Надійтесь на Господа!
З отриманих мною листів я знаю, що й інших людей непокоять запитання про духовний світ, в якому ми будемо перебувати після смерті і до нашого воскресіння. Дехто вважає, що у духовному світі і надалі існуватимуть багато нинішніх обставин і проблем, пережитих нами у цьому смертному житті. Що нам дійсно відомо про умови існування у духовному світі? Вважаю, що професор релігії з УБЯ досить правильно пояснив це у своїй статті на цю тему: “Коли ми запитуємо себе, що нам відомо про духовний світ з Головних трудів, відповідь така: “Не так багато, як нам часто здається”1.
Звичайно ж, ми знаємо з Писань, що після того, як наші тіла помирають, ми продовжуємо жити як духи у духовному світі. Писання також навчають, що цей духовний світ поділено між тими, хто були “праведні” або “справедливі” у житті, і злочестивими. У них також описано, як деякі вірні духи навчають євангелії тих, хто були злочестиві чи бунтівні (див. 1 Петра 3:19; Учення і Завіти 138:19–20, 29, 32, 37). Що найважливіше, сучасне одкровення відкриває, що робота спасіння продовжується у духовному світі (див. Учення і Завіти 138:30–34, 58), і хоча нас заохочують не відкладати нашого покаяння у смертному житті (див. Aлма 13:27), нас навчають, що певне покаяння можливе і там (див. Учення і Завіти 138:58).
Робота спасіння у духовному світі полягає у звільненні духів з того, що в Писаннях часто описується як “неволя”. Усі в духовному світі знаходяться у певній неволі. У великому одкровенні Президенту Джозефу Ф. Сміту, канонізованому в 138 розділі Учення і Завітів, сказано, що праведні мертві, які перебували у стані “миpу” (див. Учення і Завіти 138:22), очікуючи на Воскресіння (див. Учення і Завіти 138:16), “дивилися на довгу відділеність їхніх духів від їхніх тіл, як на неволю” (Учення і Завіти 138:50).
Злочестиві також страждають від ще однієї неволі. Через гріхи, в яких вони не покаялися, вони знаходяться у тому місці, про яке апостол Петро говорив як про духовну “в’язницю” (див. 1 Петра 3:19; див. також Учення і Завіти 138:42). Ці духи описано як “полонених” або “в’язнів” (див. Учення і Завіти 138:31, 42) або як “викинут[их] у зовнішню темряву”, де є “плач і голосіння і скрегіт зубів” і де вони чекають на воскресіння і суд (Aлма 40:13–14).
Воскресіння усіх у духовному світі гарантовано Воскресінням Ісуса Христа (див. 1 Коринтянам 15:22), хоча для різних груп воно відбувається в різні часи. До того призначеного часу діяльність у духовному світі, про яку нам сказано в Писаннях, в основному стосується роботи спасіння. Про решту нам мало що відкрито. Євангелія проповідується тим, хто про неї не знає, хто не покаявся, і бунтівним, щоб їх можна було звільнити з їхньої неволі і вони могли рухатися у напрямку благословень, які підготував для них люблячий Небесний Батько.
Неволя в духовному світі, яку переживають праведні навернені душі, полягає в тому, що вони мають чекати—і вони, можливо, навіть мають дозвіл підказувати тим, хто на землі, що ті можуть виконати за них обряди, щоб вони могли бути охрищені і насолоджувалися благословеннями Святого Духа (див. Учення і Завіти 138:30–37, 57–58)2. Ці земні обряди за померлих також дають їм силу йти вперед під владою священства, щоб збільшити велику кількість праведних, які можуть проповідувати євангелію духам у в’язниці.
Попри ці основи, наші канонічні Писання містять дуже мало інформації про духовний світ, куди потрапляють після смерті і де перебувають певний час до Останнього суду3. То що ще нам відомо про духовний світ? Багатьом членам Церкви у видіннях або через натхнення повідомлялося про те, як працюють чи як організовані речі у духовному світі, але цей особистий духовний досвід не слід розуміти як офіційну доктрину Церкви або навчати йому як такій. І, звичайно ж, є багато домислів серед членів та не членів Церкви в опублікованих джерелах, наприклад, в книжках з розповідями людей, які були при смерті4.
Стосовно всіх них є мудрі застереження старійшин Д. Тодда Крістофферсона та Ніла Л. Андерсена у попередніх виступах на генеральних конференціях, які слід пам’ятати. Старійшина Крістофферсон навчав: “Слід пам’ятати, що не кожне твердження, зроблене провідником Церкви у минулому чи зараз, обов’язково є доктриною. Узагалі в Церкві прийнято розуміти, що твердження, зроблене одним провідником під час якогось виступу часто є особистою, нехай і виваженою думкою, й не претендує на те, щоб бути чимось офіційним або обов’язковим для всієї Церкви”5.
На наступній конференції старійшина Андерсен навчав цього принципу: “Доктрина викладається всіма 15-ма членами Першого Президентства і Кворуму дванадцятьох. Її не приховано у неясному висловлюванні з однієї промови”6. Документ “Проголошення про сім’ю”, підписаний всіма 15-ма пророками, провидцями та одкровителями є чудовою ілюстрацією цього принципу.
Окрім чогось такого офіційного, як проголошення про сім’ю, також хорошим прикладом цього є пророчі вчення Президентів Церкви, підтримані іншими пророками та апостолами. Стосовно умов життя у духовному світі, Пророк Джозеф Сміт доніс під кінець свого служіння два вчення, яких часто навчали його наступники. Одним з них є вчення з промови щодо смерті Кінга Фоллетта про те, що праведні члени сімей будуть разом у духовному світі7. Іншим є наступні слова на похоронах в останній рік його життя: “Духи праведних підносяться до все більшої і більш славетної роботи … [у] світі духів. … Вони недалеко від нас і знають, і розуміють наші думки, почуття і вчинки, і часто вони викликають у них біль”8.
То що стосовно запитання, яке я згадав раніше про те, де живуть духи? Якщо це запитання здається вам дивним або неважливим, подумайте про багато ваших власних запитань, або навіть про ті, відповідаючи на які ви спокушалися покладатися на почуте колись від когось. На всі запитання стосовно духовного світу я пропоную дві відповіді. Перша, пам’ятайте, що Бог любить Своїх дітей і певно зробить те, що є найкращим для кожного з нас. Друга, пам’ятайте це знайоме вчення з Біблії, яке дуже допомагало мені стосовно багатьох запитань, на які не було відповіді:
“Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся.
Пізнавай ти Його на всіх дорогах своїх, і Він випростує твої стежки” (Приповісті 3:5–6).
Подібним чином Нефій завершив свій величний псалом такими словами: “О Господи, я довірився Тобі, і довірятимусь Тобі навіки”. Я не покладу мою надію на рамено плоті” (2 Нефій 4:34).
Ми всі можемо запитувати себе на самоті про умови життя у духовному світі або навіть обговорювати їх чи інші запитання, на які немає відповідей, в сім’ях чи з іншими близькими людьми. Але давайте не навчати і не використовувати як офіційну доктрину те, що не відповідає нормам офіційної доктрини. Такі дії не просувають роботу Господа і можуть навіть завадити окремим особам прагнути отримати власне втішення чи натхнення через особисте одкровення, яке, згідно з планом Господа, надається кожному з нас. Надмірне покладання на власне вчення чи роздуми може навіть відвести нас від зосередженості на навчанні та зусиллях, які сприятимуть поглибленню нашого розуміння і допоможуть нам просуватися шляхом завітів.
Довіра до Господа є знайомим та істинним вченням Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Так навчав Джозеф Сміт, коли перші святі зустрілися із жорстоким переслідуванням і, здавалося б, нездоланними перепонами9. Це і досі є найкращим принципом, який ми можемо застосовувати, коли наші зусилля навчатися або наші спроби знайти втішення зустрічаються з перепонами у питаннях, які нам досі не відкриті або не прийняті в якості офіційної доктрини Церкви.
Той самий принцип стосується і запитань без відповідей стосовно запечатувань у наступному житті чи бажаних коригувань, пов’язаних з подіями або гріхами смертного життя. Є так багато того, чого ми не знаємо, що наша єдина певна надія---це надія на Господа і Його любов до Своїх дітей.
На завершення, що нам дійсно відомо про духовний світ, так це те, що робота Батька і Сина зі спасіння там продовжується. Наш Спаситель започаткував роботу провіщення свободи в’язням (див. 1 Петра 3:18–19; 4:6; Учення і Завіти 138:6–11, 18–21, 28–37), і та робота продовжується, у той час як гідні та підготовлені посланці продовжують проповідувати євангелію, разом із покаянням, тим, кому все ще потрібна її очищувальна дія (Учення і Завіти 138:57). Мету всього цього описано в офіційній доктрині Церкви, даній у сучасному одкровенні.
“Мертвих, які покаялися, буде викуплено через послушність обрядам дому Божого.
І після того, як вони розплатяться покаранням за свої провини, і їх буде омито начисто, вони отримають винагороду згідно з їхніми діяннями, бо вони є спадкоємцями спасіння” (Учення і Завіти 138:58–59).
Обов’язок кожного з нас---навчати вченню відновленої євангелії, виконувати заповіді, любити одне одного і допомагати одне одному та виконувати у святих храмах роботу спасіння.
Я свідчу про істинність того, про що я тут сказав, і про істини, яким навчали і будуть навчати на цій конференції. Це все стало можливим завдяки Спокуті Ісуса Христа. Як ми знаємо із сучасного одкровення, Він “прославляє Батька і спасає всі творіння Його рук” (Учення і Завіти 76:43; курсив додано). В ім’я Ісуса Христа, амінь.