Музика для покращення настрою
Ідучи ґрунтовою дорогою, Елізабет підкинула ногою шкаралупу від кокосового горіха. Вона нахмурилася, дивлячись, як шкаралупа покотилася. Сьогоднішній день був невдалим.
Зовсім невдалим.
У школі Лагі сказала їй щось неприємне. Пізніше інші діти сміялися, коли вона неправильно вирішила задачу з математики біля дошки. А потім зім’явся її виріб для творчого проекту.
“Це несправедливо!”— сказала Елізабет. І хто лишень придумав невдалі дні?
Елізабет зірвала красиву квітку гібіскуса. Принаймні це одне було чимось приємним цього дня. Навіть у невдалі дні на Самоа вона могла повсюди знаходити красиві квіти.
Дівчинка приколола рожеву квітку до волосся й пішла додому.
“Taлофа!— сказав тато.— Як минув день?”
Елізабет похнюпилася. “Не дуже добре”. Вона пройшла повз галасливих поросят у дворі й сіла поруч із татом на ґанку.
Тато сидів і слухав, як вона все розповідала йому про свій важкий день.
“Мені так шкода,—сказав тато, обіймаючи її.— У мене бували такі дні. Хочеш знати, що мені допомагало?”
Вона кивнула. “Так, звичайно!”
Він почав співати пісню, яку Елізабет добре знала. Тато співав мамі ту прекрасну пісню постійно.
Вона засміялася і притиснулася до його плеча. “Та-а-ату!”
Він широко усміхнувся. “Я серйозно. Хороша музика допомагає мені почуватися краще. І, якщо мова зайшла про музику …”
Елізабет знала, що він зараз скаже. Настав час займатися на піаніно.
Елізабет понад усе хотіла навчитися грі на піаніно, щоб грати пісні у церкві. Їй уже подобалося співати із сім’єю. Особливо з татом. Однак грати на піаніно було важче. Пальцям потрібно було працювати, щоб знаходити ноти.
“Не думаю, що у мне є настрій сьогодні займатися”,—сказала вона.
Тато підвівся. “Спробуй думати про те, що граєш. Гімни допомагають нам почуватися ближче до Бога”.
Потім він зняв сандалі й пішов у дім, щоб допомогти з обідом.
Елізабет зняла сандалі й також пішла в дім. Тато різав овочі, поки мама розмішувала рагу.
Ноти гімну “Fa‘afetai i Le Atua” стояли на піаніно. Елізабет подобався цей самоанський гімн. У ньому розповідалося про вдячність Богові.
Елізабет увімкнула електропіаніно й почала грати. “Думай про те, що граєш”,—сказав тато.
Тож вона думала. Вона думала про все, за що вона була вдячна. За сім’ю. За дім. Музику. Прекрасне Самоа.
Її пальці почали швидше знаходити ноти. Через якийсь час її почуття почали змінюватися. Вона відчула спокій. Елізабет усміхнулася. Вона відчувала Святого Духа!
Більше не було чути, як тато нарізає овочі. Він почав наспівувати. Тато став поруч і почав співати.
Вона продовжувала грати, і мама також приєдналася. Елізабет продовжувала думати про все те, чим Бог благословив її та її сім’ю.
У кінці тато нахилився і запитав: “Почуваєшся краще?”
“Так,—сказала вона.— Ти мав рацію. Хороша музика дійсно покращила мій день!”
Ілюстрації Ребекки Сордж