Ісус Христос скеровує Свою Церкву через пророків і апостолів.
Президент Даллін Х. Оукс
Перший радник у Першому Президентстві
Робота Господа вимагає того, щоб існувала організація, яку скеровує Господь через вибраних і вповноважених Ним провідників, яких Він скеровує для досягнення Його цілей. Упродовж усієї історії, відображеної в Писаннях, ми бачимо, що цими провідниками були або пророк, або пророки і апостоли. Такою була модель у часи, коли Ізраїль був завітним народом, у середині часів і продовжується у відновленій Церкві Ісуса Христа.
Господь скеровує Свій народ за допомогою організації
Мета Небесного Батька—“здійснювати безсмертя і вічне життя” Його синів і дочок (Moйсей 1:39). У цьому розподілі Він це здійснює за допомогою Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, мета якої—“допомогти окремим людям і сім’ям стати гідними піднесення”1.
“Велична і складна потрійна відповідальність, яка лежить на Церкві,—навчав Президент Гордон Б. Хінклі (1910–2008),—полягає в тому, щоб “по-перше, донести євангелію Ісуса Христа до всіх людей на землі; по-друге, зробити євангелію складовою життя членів Церкви і, по-третє, за допомогою вікарної роботи поширити її благословення на тих, хто вже пішов з життя”2.
Складається враження, що у наші дні багато людей прагнуть духовності або релігійності, але вважають, що можуть досягти цього без будь-якої релігійної організації. Ті, хто вважають, що можуть досягти цього без формальної релігійної організації, не беруть до уваги докладного історичного опису того, що Господь Ісус Христос встановив, аби забезпечити продовження і ефективність Його євангелії та вчень. Як нагадував нам старійшина Д. Тодд Крістофферсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, під час визначного виступу на генеральній конференції п’ять років тому, “у середину часів, Ісус організував Свою роботу таким чином, щоб євангелію можна було встановити одночасно у багатьох країнах і серед багатьох людей”3. Така організація включала апостолів та інші чини, описані в Новому Завіті.
Чому організація була необхідною для здійснення цілей Господа? Хоча Спаситель любить і допомагає кожному з нас, для досягнення Його цілей стосовно всіх Божих дітей—особливо його завітного народу,—Він діє через організацію, керовану пророками й апостолами.
Лише за допомогою організації окремі члени того, що апостол Павло називав “тіло Христове” (1 Коринтянам 12:27), отримують необхідну їм можливість сягнути духовного зростання, яке і є метою їхнього сотворіння. І лише організація, члени якої мають різні таланти і докладають розмаїття зусиль, може досягнути того, що є необхідним для виконання Господньої роботи.
Серед усього, що можна здійснити лише організованими групами віруючих—великі проекти з надання допомоги бідним, проголошення євангелії по всьому світу і будівництво та утримання храмів. Пророк Джозеф Сміт сказав, що мета Бога у збиранні Його людей за будь-яких часів—це “побудувати Господу дім, де Він міг би відкрити Своєму народу обряди Свого дому і слави Свого царства, і навчати людей шляху спасіння”4.
Організація є також необхідною для виконання цієї Господньої заповіді: “Будьте єдиними; а якщо ви не єдині, ви не Мої” (Учення і Завіти 38:27). Президент Генрі Б. Айрінг, з Першого Президентства, навчав, що ми не можемо досягнути тієї єдності як окремі особистості. “Разом з іншими ми маємо прагнути її і бути гідними цього. Тому не дивно,—зазначав він,—що Бог закликає нас зібратися, щоб благословити”5.
Окремі віруючі також мають потребу сповідувати релігію в релігійній організації, бо лише таким чином нам може бути вказано на гріх або помилку чи покарано за них. Таке покарання є важливим для нашого духовного зростання (див. Учення і Завіти 136:31; 101:4–5; див. також Moсія 23:21–22).
Старійшина Ніл А. Максвелл (1926--2004) дав ще одне пояснення того, чому релігійні або духовні люди мають бути об’єднані в організацію: “тому що поодинокі хороші люди не в змозі боротися зі злом”6.
Христос висвячує Дванадцятьох апостолів, художник Гаррі Андерсон
Відновлена Церква Ісуса Христа скеровується пророками і апостолами
Організація, якою є Церква Ісуса Христа, повинна мати провідників, яких Він обрав і наділив владою та повноваженнями проголошувати Його волю Його народові.
“Не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас, і вас настановив, щоб ішли ви й приносили плід” (Іван 15:16). В Біблії чітко вказано, хто обирає пророків і апостолів. У Старому Завіті ми це ясно бачимо в покликанні Мойсея і Самуїла, а в Новому Завіті ми це спостерігаємо в покликанні Дванадцятьох апостолів і апостола Павла (див. Вихід 3; 1 Самуїлова 3; Maрк 3; Дії 9). Ці провідники не були добровольцями, і їх не обирали віруючі.
У Біблії також показано, що релігійні провідники повинні мати повноваження Божого священства, яке надається тими, хто вже має ті повноваження. Біблійний опис того, як було покликано і вповноважено Аарона, Дванадцятьох апостолів і сімдесятників, ілюструє цей принцип (див. Вихід 28:1–4; Maрк 3:14–15; Лука 10:1, 17). Для отримання повноваження священства недостатньо читати Писання або мати бажання служити. Тож висвячення, яке надає повноваження священства, передається від провідників Церкви, і про це повідомляється широкому загалу (див. Учення і Завіти 42:11).
У Старому Завіті духовні провідники були пророками. Їм приписується три різні ролі. Одні з них були святими людьми, що виконували роль пророків для свого потомства, наприклад, Авраам. Деякі з них були провідниками, які мали не лише владу священства, але і політичну владу, наприклад, Мойсей та Ісус Навин. Більшість виконували свою пророчу роль незалежно від патріархального чи політичного укладу, наприклад, Самуїл або Ісая. У Книзі Мормона повідомляється про ці самі три ролі, наприклад, Легій (патріарх), цар Веніямин (політичний лідер) і Алма молодший (після того, як він відмовився від місця головного судді) (див. 1 Нефій 1–2; Moсія 1–6; Aлма 4–5). Однак зрозуміло, що всі пророки, які передували Ісусу Христу, закликали людей до покаяння і, понад усе, вони пророкували про пришестя Месії7.
Чин апостола вперше зустрічається в Новому Завіті, коли Спаситель покликав апостолів після того, як Він організував своє служіння з проголошення, хрищення і зцілення. Апостол Павло писав, що Церкву Ісуса Христа збудовано “на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос” (Eфесянам 2:20). Ісус також покликав сімдесятників і послав їх служити (див. Лука 10:1, 17), і Він уповноважив покликання інших чинів, таких як пастори та вчителі (див. Eфесянам 4:11).
Найголовніша функція апостолів у Церкві, встановленій Ісусом,—тримати ключі священства. Коли Спаситель пообіцяв апостолу Петру “ключі … від Царства Небесного”, то описав цю владу так: “і що на землі ти зв’яжеш, те зв’язане буде на небі, а що на землі ти розв’яжеш, те розв’язане буде на небі” (Maтвій 16:19). Іншими словами, ключі є гарантією небесного втручання в уповноважені дії, що виконуються на землі владою священства. Апостоли, які тримають ключі священства, мають право і відповідальність головувати і скеровувати діяльність священства Божого і Церкви Ісуса Христа на землі8. Це включає виконання важливих євангельських обрядів та нагляд за цим.
Серед обов’язків, які мають пророки і апостоли,—пророчий обов’язок і дар навчати євангельських істин і свідчити, будучи “особливими свідками імені Христа в усьому світі” (Учення і Завіти 107:23). Вони визначають істину та помилку і авторитетно заявляють: “Tак каже Господь”. Президент Дж. Рубен Кларк мол. (1871–1961), перший радник у Першому Президентстві, проголосив, що апостоли “мають право, владу й повноваження проголошувати думку й волю Бога Його народові, підкоряючись усій владі й повноваженням Президента Церкви”9.
Будучи служителями Батька і Сина, апостоли і пророки навчають і радять, як їм підказує Святий Дух, не маючи іншого бажання, крім як проголошувати істину та заохочувати всіх іти шляхом, що веде до Божих благословень, включаючи Його найвищу мету для всіх Його дітей: вічне життя, “найвеличніший з усіх дарів Бога” (Учення і Завіти 14:7). Їхньому голосу можна довіряти.
Президент М. Рассел Баллард, діючий президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів, сказав: “У сьогоденному світі, де 24 години на добу теле- і радіокоментатори поширюють суперечливі думки, де маркетологи борються за все—від ваших грошей до ваших голосів на виборах, є один чіткий, ясний, неупереджений голос, на який ви завжди можете розраховувати. Цей голос—голос живого пророка і апостолів. Вони керуються єдиним спонуканням, яким є “вічне благо ваших душ” (2 Нефій 2:30)”10.
Доступ до вчень апостолів і пророків є не лише благословенням, але і відповідальністю. Благословенням є вільний доступ до того, щоб почути волю Господа. Відповідальність полягає в тому, що цей доступ до Господніх учень покладає на нас обов’язок почути ті вчення і діяти відповідно. На жаль, деякі віруючі не виконують цього обов’язку. Не дивно, що багато людей у світі заперечують той факт, що Бог дає апостолам і пророкам повноваження і натхнення промовляти від Його імені. Ще більше людей не сприймають пророків і апостолів, бо вони заперечують існування Бога чи існування того, що є абсолютно правильним або абсолютно хибним.
На щастя, багато людей приймає рішення вірити вченням пророка і виконувати їх. Вони отримують обіцяні благословення. Президент Рассел М. Нельсон навчав ось чого: “Давно встановлена Богом модель навчання Його дітей через пророків є запевненням того, що Він благословить кожного пророка і що Він благословить тих, хто потребує пророчої поради”11.
Ілюстрація Джозефа і апостолів зроблена Деном Бурром
Пророки і апостоли діють через ради
Господь веде Свою Церкву через пророків (множина) і апостолів (множина), коли вони діють за допомогою рад. Є багато прикладів цього.
Господь покликає одного пророка розпочати новий розподіл. Після цього, коли поширюється і міцнішає це нове відновлення, учення і процедури для цієї групи даються через одкровення і викладаються за допомогою організації, яку скеровують апостоли і пророки. Таким чином, коли відновлена Церква зростала і міцніла в останньому розподілі, Господь дав одкровення, що її найважливіші справи і найскладніші випадки будуть розглядатися Першим Президентством і Кворумом Дванадцятьох Апостолів (див. Учення і Завіти 107:78–79). Отже, кожне рішення “має прийматися одностайним голосуванням” (Учення і Завіти 107:27). У протилежному випадку вони “не матимуть права на такі самі благословення, як в давнину мали рішення кворуму трьох президентів” (Учення і Завіти 107:29).
Усе це є виявом Господнього наказу про те, що Його Церква має скеровуватися радами апостолів і пророків. Це захищає єдність, яка є важливою для Господньої Церкви, і сприяє їй.
“На початку цієї роботи Господь відкрив, що над усією Церквою та її первосвященством мають головувати три первосвященики”,—навчав Президент Джозеф Ф. Сміт (1838–1918) на генеральній конференції, де його було підтримано Президентом Церкви12. Він підтверджував, як важливо мати трьох первосвящеників у президентстві, проголосивши, “що неправильно одному чоловікові застосовувати всі повноваження і владу президентства в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів”13. Він додав: “Господь ніколи не мав на меті, щоб один чоловік мав усю владу, і з цієї причини він установив у Своїй Церкві президентів, апостолів, первосвящеників, сімдесятників [тощо]”14.
Вживання множини у словах пророки і апостоли є також знаменним у цьому відомому вченні Президента Джозефа Філдінга Сміта (1876–1972): “Є одна річ, яку ми повинні дуже чітко зрозуміти. Ні Президент Церкви, ні Перше Президентство, ні об’єднаний голос Першого Президентства і Дванадцятьох ніколи не зведе святих на манівці і не виголосить поради світові, яка суперечитиме розуму та волі Господа”15.
Щоб стати офіційним вченням Церкви Ісуса Христа, вчення окремих апостолів і навіть пророків мають бути затвердженими під час процесу ухвалення іншими апостолами і пророками. Це ілюструє Біблія, коли апостоли ухвалили видіння, отримане Петром, щодо проповідування євангелії іновірцям (див. Дії 11:1, 18). Подібним чином, коли серед апостолів виникла суперечка щодо необхідності обрізання, Петро нагадав їм про важливість одкровення, яке він отримав, і тоді рада його ухвалила, а суперечку було припинено за допомогою листа-пояснення, надісланого до всієї Церкви (див. Дії 15).
Подібним же чином у відновленій Церкві не канонізується вчення, поки усі члени Церкви не отримають його за законом загальної згоди (див. Учення і Завіти 26:2, 28:13). Той принцип було дано через одкровення у 1830 році, і з того часу він застосовується16. Така практика, яка ніколи не застосовувалася церквами в період, який ми називаємо Відступництвом, захищає євангельські істини від змін або впливу особистих ідей та індивідуальної думки.
І, нарешті, така важлива єдність учення серед різних провідників зберігається завдяки давньому правилу, що запитання, адресовані окремим апостолам чи іншим керівникам стосовно вчення або політики Церкви, які чітко не визначені в Писаннях або довідниках, повинні передаватися до Першого Президентства (див. Учення і Завіти 124:126)17.
Пророки і апостоли свідчать про Ісуса Христа
Під час свого служіння пророк Джозеф Сміт навчав ось чого: “Як Бог керував Авраамом, Ісаком та Яковом як сім’ями, і дітьми Ізраїля як народом, так і ми як Церква мусимо бути під Його керівництвом, якщо бажаємо процвітання, збереження і підтримки”18.
У цій статті описується, як Господь здійснював свою роботу впродовж віків і як ця модель і процедура продовжує діяти в наші дні. Як навчав апостол Павло, “усі пророки свідкують” про Христа (Дії 10:43). У наш час Господь продовжує Свою роботу через пророків і апостолів, уповноважених діяти у Його ім’я, щоб виконувати Його роботу зі здійснення безсмертя й вічного життя людини.