Чи слід нам прийняти покликання?
Оскільки ми були батьками дитини, яка щойно почала ходити і новонародженої дитини, нам було важко виконувати церковні покликання. Тож коли чоловіка покликали служити єпископом студентського приходу неодруженої молоді, ми обоє дуже вагалися.
В голові роїлися запитання стосовно того, чи зможемо ми справлятися з усім, коли з’являться додаткові обов’язки. Через кілька днів після отримання покликання я дізналася, що вагітна третьою дитиною. З огляду на попередній досвід, обидві перші вагітності були важкими. Коли ми удвох міркували над тим, чого очікувати в найближчі кілька місяців за умови, що мій чоловік прийме покликання, ми не знали, що ж робити. Ми почали щиро молитися, щоб мати втішення і скерування.
В якусь мить чоловік подумав, що йому слід пояснити нашу ситуацію президентові колу й відмовитися від покликання. Це здавалося нам розумним, але коли ми молилися й постилися, то нам згадалися слова Президента Томаса С. Монсона (1927--2018): “Коли ми виконуємо Божу роботу, то маємо право на Господню допомогу” (“Duty Calls”, Ensign, May 1996, 44).
Це втішило наші серця й наші тривоги зменшилися. Ми отримали запевнення, що це не президент колу нас покликає. Це Господь нас покликає, і Він знав раніше, ніж ми, що я була вагітна, коли ми отримали це покликання. Він може робити для нашої сім’ї більше, ніж мій чоловік зробив би своїми силами, якби ми не прийняли це покликання.
З вірою в серцях ми з чоловіком прийняли покликання і приймали кожен день таким, яким він був. Моя третя вагітність була просто дивовижною, і наш син народився здоровим і сильним. Ті роки, які я відвідувала свій рідний приход з нашими дітьми, допомогли нам зблизитися не лише сім’єю, але і потоваришувати з членами приходу. Поки чоловік старанно працював у своєму покликанні, я навчилася звертатися до своєї приходської сім’ї по допомогу в догляді за дітьми.
Ми з чоловіком вдячні багатьом вірним святим і, насамперед, Небесному Батькові за те, що допомагали нам знайти баланс між роботою, сім’єю та служінням у Церкві.