Лише в цифровому форматі: Дорослій молоді
Наші відмінності не мають нас розділяти
Мені було важко будувати стосунки з подругою, чиї вірування відрізнялися від моїх. Завдяки любові Бога я дізналася, як це зробити.
Щодо розбудови стосунків, то у цьому найкращим прикладом, який ми отримали, є Спаситель: “Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого” (Іван 3:16; курсив додано).
Коли виникає, як здається, суперечливе питання чи неприємна ситуація, то я звертаюся до Ісуса Христа, і до мене приходить мир і любов, які линуть від Нього. Для мене Його любов заповнює пустоту.
Любов Ісуса Христа стала для мене відповіддю, яку я отримала, коли моя близька подруга сказала мені, що йде з Церкви. Перед тим як прийняти це рішення, вона поділилися зі мною своїми щирими запитаннями, прагнучи дізнатися мою думку та відверто розповідаючи про біль, який вона відчувала. Її біль був справжнім, її запитання були щирими, і я мала за честь бути тією, хто слухав. Однак думки, які я висловлювала, часто, здавалося, її не задовольняли.
У кінці наших розмов я була невпевненою у тому, як я можу її підтримати. Під час однієї конкретної розмови вона поставила мені щире запитання про щось, у чому я особисто не була впевнена, і мені було важко знайти відповідь. Я пам’ятаю, що вона сказала: “Емілі, ти насправді не віриш у це. Я знаю, що не віриш”.
Вона була права.
Після цієї розмови, я відчула що віддаляюся від неї. Я відчувала себе незручно, обговорюючи з нею духовні питання, і сердилася через відмінності у наших віруваннях і через те, що у мене не було досконалих відповідей. Я відчувала безнадію. Поступово я припинила обговорювати її запитання стосовно євангелії через страх, що не матиму відповідей. Я почала думати, що ми надто різні, аби бути друзями.
Минуло кілька місяців, перш ніж я зрозуміла, що, шукаючи відповіді на її (і мої) запитання, я загубила з поля зору найгловнішу відповідь: Бог так полюбив світ—Бог так полюбив і мою подругу.
У своєму виступі на жовтневій конференції 2020 року президент Даллін Х. Оукс, перший радник у Першому Президентстві, нагадав нам: “Учення Спасителя—любити [одне одного], основане на тому факті, що всі смертні люди є улюбленими дітьми Бога”. Він закінчив своє послання нагадуванням про бачення, яке дає це знання: “Завдяки знанню про те, що всі ми є дітьми Бога, ми маємо божественне бачення цінності всіх інших людей”1.
Ці слова вразили мене. Звичайно, це вчення є фундаментальною істиною. Однак я зрозуміла, що у своїй реакції на відхід моєї подруги від Церкви, я забула про цю істину.
Знання про те, що моя подруга, незважаючи на наші відмінності у віруваннях, є улюбленою дитиною Бога, змінила все для мене.
Минуло вже кілька місяців дистанції між мною та подругою, але, після такого прозріння, я негайно зателефонувала їй і поділилася з нею любов’ю Бога. Я змогла пояснити їй, чому я віддалилася від неї. Я змогла сказати, чому мені боляче, коли я відчуваю, що до чогось цінного для мене ставляться без поваги. На щастя, вона зрозуміла, і ми обидві вибачилися. Ми говорили про те, наскільки важливою є наша дружба і наскільки сильнішим є те, у чому ми схожі, ніж те, у чому ми відрізняємося. Я сказала їй, що хочу спілкуватися з нею—з такою, якою вона є, але я буду дотримуватися своїх норм і своєї віри, і що я сподіваюся, що ми зможемо продовжувати підтримувати одна одну. Я була дуже вдячна, коли вона погодилася.
Так само, як Зорам був “справжн[ім] друг[ом]” Нефію (2 Нефій 1:30), я бажаю бути щирою подругою для неї, попри всі наші розбіжності.
Я вдячна за любов Бога—вдячна за те, що вона настільки чиста, настільки могутня і настільки проникаюча, що може бути з нами під час наших складних розмов. Я вдячна за те, що любов Бога доступна для кожної людської душі. Я вдячна, що любов Бога дає нам можливість любити одне одного без обмежень. Яка це божественна, невимовна любов!