“Чому Ісус Христос потрібен саме мені”, Заради зміцнення молоді, бер. 2024.
Сила у ваших з Ним стосунках
Чому Ісус Христос потрібен саме мені
Дуже важливо розуміти наші стосунки зі Спасителем.
Дотик Учителя, художники Келсі та Джессі Лайтвів
“Чому Ісус Христос потрібен саме мені?” Це дуже важливе запитання, яке слід поставити саме собі, а не колективному “всім”, або сімейному “нам”. Але дійсно, “мені”. Якою буде моя відповідь на це запитання?
Відповідь, яку я знайшла для себе, прийшла через особисті вчинки віри; щоденне намагання жити за завітами, включно із завітом хрищення; і коли я вчилася прислухатися до голосу Господа через Його Духа. І, що найважливіше, ця відповідь зосереджувалася на моїх стосунках з моїм Спасителем.
Стосунки зі Спасителем
Я можу впевнено назвати причини, з яких мені потрібні мої батьки чи найближчі друзі. Я регулярно підтримувала ці стосунки. Їхня цінність у моєму житті є такою ж видимою і міцною, як і час, і зусилля, які я докладаю, прагнучи бути поряд з ними у таких простих речах, як у регулярному спілкуванні, намаганні краще зрозуміти їх, і у тому, щоб дозволити їхній праведній мудрості впливати на моє життя.
Наші стосунки з Ісусом Христом можуть бути побудованими на подібній моделі. Необхідно щодня молитися Небесному Батькові в ім’я Ісуса Христа. Так само потрібно пізнавати Спасителя, досліджуючи Писання, читаючи слова пророків та апостолів і прислухаючись до Духа. Я поглиблюю ці стосунки, коли дозволяю тому, про що дізнаюся, впливати на моє життя і мій характер.
А також згадайте план спасіння. Ця назва, “план спасіння”, означає, що ви і я — усі люди — потребуємо спасіння, і що спасіння було складовою плану для цього життя. Нам була потрібна допомога, і ми не могли спасти себе самі.
Але Бог послав нас на землю із вічним обіцянням, що Він надасть Спасителя, Ісуса Христа, Який подолає перепони, що відділяють нас від присутності Бога1. І коли ми укладаємо з Богом завіт, Він обіцяє робити усе в Його силі, не забираючи нашої здатності вибирати, щоб допомогти нам дотримуватися священних обіцянь, які ми дали Йому2.
Фотографію люб’язно надала Трейсі Ю. Браунінг
Мені потрібно було знати, що Він розумів
Я охристилася у віці 16 років, коли жила у Нью-Йорку. Спочатку я відчувала, що дуже багато часу витрачала на балансування у моєму житті між новознайденою вірою, і пов’язаними з нею завітними стосунками з Богом, і стосунками з моїми друзями.
Я переживала, що у мене не буде у школі друзів, з якими я матиму щось спільне. Але я зрозуміла, що мої друзі звикли робити те, що шкодило моєму духові і не узгоджувалося з тим, що я взяла на себе ім’я Ісуса Христа. Я знала, що Ісус Христос хотів, щоб я робила кращий вибір.
Але я не знала, чи розумів Спаситель мої суперечливі почуття. З кожним днем ситуація ускладнювалася, коли мене запрошували робити те, що, як я знала, не було хорошим. Іноді я виправдовувала ці заняття як невинні, але я знала, що не мала занижати свої норми в тих обставинах.
Мені потрібно було знати, що Спаситель розумів, наскільки самотньою і винуватою я почувалася, коли навіть обдумувала можливість понизити євангельські норми, щоб відчути свою приналежність до своїх друзів. Я відчувала наче тонула. Мені потрібен був порятунок. Мені потрібен був Ісус Христос.
Коли мої стосунки з Ним поглибилися
Мої стосунки з Ісусом Христом поглибилися, коли я зрозуміла сама для себе, чому Він був потрібен саме мені. Це сталося тоді, коли я перейшла від усвідомлення, що я повинна жити за євангелією, до розуміння, чому я хотіла жити за євангелією, і попросила про допомогу у цьому. Я просто стала на коліна і вилила своє серце Богу з надією, що Він не був байдужим до мене і моєї проблеми, що план спасіння було задумано, щоб допомогти мені, що навіть моє щастя було складовою того плану.
Президент Рассел М. Нельсон навчав: “Як тільки ми з вами уклали завіт з Богом, наші стосунки з Ним стають набагато ближчими, ніж до завіту… Завдяки нашому завіту з Богом Він ніколи не стомлюється докладати зусиль, допомагаючи нам, і ніколи не вичерпається Його милостиве терпіння до нас”3.
Я розповідала Небесному Батьку про те, наскільки винуватою я почувалася, як я не знала, що робити, аби зберегти і свої норми, і своїх друзів. Я сказала Йому, що почувалася нещасною, і що мені дійсно потрібна була Його допомога.
Саме стоячи на колінах, я почала відчувати спокій. Це відчуття спокою допомогло мені зрозуміти, що Спаситель дійсно знав, що я відчувала, і що Він дійсно турбується — і насправді дуже сильно.
У дорослому віці, маючи краще розуміння євангелії, я бачу, що кожного разу, звертаючись до Бога із проханням про допомогу і прощення, я в уяві наче переміщаюсь у Гефсиманський сад, де наш Спаситель тремтів від болю і почав страждати і тілом, і духом за помилки і гріхи, які відокремлюють нас від Бога. Це нагадує мені про те, що Він розуміє, через що я проходжу, краще, ніж міг би будь-хто інший.
У покорі і смиренні, художник Джей Браянт Уорд
Не сама
Коли я встала з колін, Дух допоміг мені дещо усвідомити і надихнув діяти інакше. По-перше, я згадала, що одна з моїх подруг була мусульманкою, і її ніколи не просили понижувати її норми, оскільки ми поважали її віру і розуміли, що було таке, чого вона ніколи б не робила. Я відчула натхнення розповісти про свою нову віру своїм друзям, щоб вони також могли краще розуміти мене і чому мої нові норми були для мене важливими.
Я почала з малого. Я розповіла одній подрузі про свої труднощі. Вона виявила доброту і повагу. Вона допомогла мені, коли я розповіла все це решті своїх друзів. Не всі мене зрозуміли, але з часом я побачила, що вони складали плани робити те, у чому я могла би брати участь і що не порушувало моїх обіцянь Богу.
Я знала, що ми всі можемо використати більше сили, аби протистояти постійному впливу світу. Дотримання завітів допомагає нам у цьому, й Ісус Христос є у центрі наших завітів4. Ось як я змогла зрозуміти особисто — чому Ісус Христос потрібен саме мені.
Повернення додому до Бога це не те, що я можу зробити самотужки. І є багато щоденних маленьких кроків, і щоденних вчинків, які потрібно буде зробити мені — і всім нам — на нашому шляху додому. Але які ж ми благословенні тим, що ми уклали завіти і дотримуємося завітів, що Бог “не стомлюється докладати зусиль, допомагаючи нам”, доки ми туди не дістанемося.