Чому Ісус Христос потрібен саме мені

Трейсі Ю. Браунінг

Друга радниця у генеральному президентстві Початкового товариства

Дуже важливо розуміти наші стосунки зі Спасителем.

“Чому Ісус Христос потрібен саме мені?” Це дуже важливе запитання, яке слід поставити саме собі, а не колективному “всім”, або сімейному “нам”. Але дійсно, “мені”. Якою буде моя відповідь на це запитання?

Відповідь, яку я знайшла для себе, прийшла через особисті вчинки віри; щоденне намагання жити за завітами, включно із завітом хрищення; і коли я вчилася прислухатися до голосу Господа через Його Духа. І, що найважливіше, ця відповідь зосереджувалася на моїх стосунках з моїм Спасителем.

Стосунки зі Спасителем

Я можу впевнено назвати причини, з яких мені потрібні мої батьки чи найближчі друзі. Я регулярно підтримувала ці стосунки. Їхня цінність у моєму житті є такою ж видимою і міцною, як і час, і зусилля, які я докладаю, прагнучи бути поряд з ними у таких простих речах, як у регулярному спілкуванні, намаганні краще зрозуміти їх, і у тому, щоб дозволити їхній праведній мудрості впливати на моє життя.

Наші стосунки з Ісусом Христом можуть бути побудованими на подібній моделі. Необхідно щодня молитися Небесному Батькові в ім’я Ісуса Христа. Так само потрібно пізнавати Спасителя, досліджуючи Писання, читаючи слова пророків та апостолів і прислухаючись до Духа. Я поглиблюю ці стосунки, коли дозволяю тому, про що дізнаюся, впливати на моє життя і мій характер.

А також згадайте план спасіння. Ця назва, “план спасіння”, означає, що ви і я — усі люди — потребуємо спасіння, і що спасіння було складовою плану для цього життя. Нам була потрібна допомога, і ми не могли спасти себе самі.

Але Бог послав нас на землю із вічним обіцянням, що Він надасть Спасителя, Ісуса Христа, Який подолає перепони, що відділяють нас від присутності Бога¹. І коли ми укладаємо з Богом завіт, Він обіцяє робити усе в Його силі, не забираючи нашої здатності вибирати, щоб допомогти нам дотримуватися священних обіцянь, які ми дали Йому².

Мені потрібно було знати, що Він розумів

Я охристилася у віці 16 років, коли жила у Нью-Йорку. Спочатку я відчувала, що дуже багато часу витрачала на балансування у моєму житті між новознайденою вірою, і пов’язаними з нею завітними стосунками з Богом, і стосунками з моїми друзями.

Я переживала, що у мене не буде у школі друзів, з якими я матиму щось спільне. Але я зрозуміла, що мої друзі звикли робити те, що шкодило моєму духові і не узгоджувалося з тим, що я взяла на себе ім’я Ісуса Христа. Я знала, що Ісус Христос хотів, щоб я робила кращий вибір.

Але я не знала, чи розумів Спаситель мої суперечливі почуття. З кожним днем ситуація ускладнювалася, коли мене запрошували робити те, що, як я знала, не було хорошим. Іноді я виправдовувала ці заняття як невинні, але я знала, що не мала занижати свої норми в тих обставинах.

Мені потрібно було знати, що Спаситель розумів, наскільки самотньою і винуватою я почувалася, коли навіть обдумувала можливість понизити євангельські норми, щоб відчути свою приналежність до своїх друзів. Я відчувала наче тонула. Мені потрібен був порятунок. Мені потрібен був Ісус Христос.

Коли мої стосунки з Ним поглибилися

Мої стосунки з Ісусом Христом поглибилися, коли я зрозуміла сама для себе, чому Він був потрібен саме мені. Це сталося тоді, коли я перейшла від усвідомлення, що я повинна жити за євангелією, до розуміння, чому я хотіла жити за євангелією, і попросила про допомогу у цьому. Я просто стала на коліна і вилила своє серце Богу з надією, що Він не був байдужим до мене і моєї проблеми, що план спасіння було задумано, щоб допомогти мені, що навіть моє щастя було складовою того плану.

Президент Рассел М. Нельсон навчав: “Як тільки ми з вами уклали завіт з Богом, наші стосунки з Ним стають набагато ближчими, ніж до завіту… Завдяки нашому завіту з Богом Він ніколи не стомлюється докладати зусиль, допомагаючи нам, і ніколи не вичерпається Його милостиве терпіння до нас”³.

Я розповідала Небесному Батьку про те, наскільки винуватою я почувалася, як я не знала, що робити, аби зберегти і свої норми, і своїх друзів. Я сказала Йому, що почувалася нещасною, і що мені дійсно потрібна була Його допомога.

Саме стоячи на колінах, я почала відчувати спокій. Це відчуття спокою допомогло мені зрозуміти, що Спаситель дійсно знав, що я відчувала, і що Він дійсно турбується — і насправді дуже сильно.

У дорослому віці, маючи краще розуміння євангелії, я бачу, що кожного разу, звертаючись до Бога із проханням про допомогу і прощення, я в уяві наче переміщаюсь у Гефсиманський сад, де наш Спаситель тремтів від болю і почав страждати і тілом, і духом за помилки і гріхи, які відокремлюють нас від Бога. Це нагадує мені про те, що Він розуміє, через що я проходжу, краще, ніж міг би будь-хто інший.

Не сама

Коли я встала з колін, Дух допоміг мені дещо усвідомити і надихнув діяти інакше. По-перше, я згадала, що одна з моїх подруг була мусульманкою, і її ніколи не просили понижувати її норми, оскільки ми поважали її віру і розуміли, що було таке, чого вона ніколи б не робила. Я відчула натхнення розповісти про свою нову віру своїм друзям, щоб вони також могли краще розуміти мене і чому мої нові норми були для мене важливими.

Я почала з малого. Я розповіла одній подрузі про свої труднощі. Вона виявила доброту і повагу. Вона допомогла мені, коли я розповіла все це решті своїх друзів. Не всі мене зрозуміли, але з часом я побачила, що вони складали плани робити те, у чому я могла би брати участь і що не порушувало моїх обіцянь Богу.

Я знала, що ми всі можемо використати більше сили, аби протистояти постійному впливу світу. Дотримання завітів допомагає нам у цьому, й Ісус Христос є у центрі наших завітів⁴. Ось як я змогла зрозуміти особисто — чому Ісус Христос потрібен саме мені.

Повернення додому до Бога це не те, що я можу зробити самотужки. І є багато щоденних маленьких кроків, і щоденних вчинків, які потрібно буде зробити мені — і всім нам — на нашому шляху додому. Але які ж ми благословенні тим, що ми уклали завіти і дотримуємося завітів, що Бог “не стомлюється докладати зусиль, допомагаючи нам”, доки ми туди не дістанемося.