Завзято займатися справою

Старійшина М. Рассел Баллард

З Кворуму Дванадцятьох Апостолів

Здійснення великих справ і полегшення тягарів відбувається завдяки зусиллям багатьох рук, які “завзято займа[ються] доброю справою”

Старійшино Перрі, я думаю, ви наймолодший 90-літній чоловік у всій Церкві. Ви помітили, як він жваво підвівся зі свого крісла.

Мої улюблені брати і сестри, щоразу, коли я куштую свіжий, зрілий томат або ласую соковитим персиком, щойно знятим з дерева, мої думки поринають у минуле, у ті часи, коли 60 років тому в мого батька був невеличкий персиковий сад у Холладей, шт. Юта. В ньому були вулики, щоб запилювати на персикових деревах квіти, з яких згодом виростуть великі, смачні персики.

Батько любив своїх благородних медоносних бджіл і не втомлювався дивуватися тому, як тисячі з них працюють разом, щоб перетворити нектар, зібраний з квітів персикових дерев, на солодкий, золотий мед—один з найкорисніших продуктів у природі. Дійсно, нутриціологи кажуть нам, що це один з продуктів харчування, у якому містяться всі речовини, необхідні для підтримання життя—ферменти, вітаміни, мінерали та вода.

Мій батько завжди намагався залучити мене до своєї роботи зі своїми вуликами, але я був дуже щасливий надати йому можливість самому піклуватися про своїх бджіл. Однак відтоді я багато дізнався про високоорганізований вулик—колонію з приблизно 60000 бджіл.

Медоносні бджоли відчувають спонукання запилювати квіти, збирати нектар і перетворювати нектар на мед. Це їхнє величне прагнення запрограмоване в їхніх генах нашим Творцем. Було підраховано, що для того, щоб зібрати близько півкілограма меду, бджоли з одного рою, у якому їх в середньому від 20000 до 60000, повинні сукупно відвідати мільйони квітів та пролетіти таку відстань, як двічі навколо земної кулі. Протягом короткого строку свого життя—від кількох тижнів до чотирьох місяців—одна медоносна бджола приносить у вулик приблизно одну дванадцяту частину чайної ложки меду.

Хоча цей обсяг здається незначним, якщо порівняти його з загальним обсягом, все ж одна дванадцята частина чайної ложки меду, зібраної кожною бджолою, є надзвичайно важливою для життя всього рою. Бджоли залежать одна від одної. Робота, яка буде непомірною для кількох бджіл, стає легшою, оскільки всі бджоли віддано виконують свою частину цієї роботи.

Вулик завжди був важливим символом в історії нашої Церкви. Ми дізнаємося з Книги Мормона, що яредійці взяли з собою медоносних бджіл (див. Етер 2:3), коли здійснювали подорож до Американського континенту тисячі років тому. Вулик був вибраний Бригамом Янгом в якості символу, щоб заохочувати і надихати піонерів на поєднання зусиль, яке було необхідним, щоб перетворити неродючу пустинну територію навколо Великого Солоного озера на родючі долини, які є у нас сьогодні. Ми отримуємо благословення їхнього колективного бачення і працьовитості.

Символ вулика представлений в інтер’єрі та екстер’єрі багатьох наших храмів. Цю кафедру, за якою я стою, виготовлено з деревини горіхового дерева, яке росло на задньому подвір’ї Президента Гордона Б. Хінклі, і її прикрашено вирізьбленими зображеннями вуликів.

Весь цей символізм свідчить про один факт: здійснення великих справ і полегшення тягарів відбувається завдяки зусиллям багатьох рук, які “завзято займа[ються] доброю справою” (УЗ 58:27). Уявіть, що могли б здійснити у світі мільйони святих останніх днів, якби ми діяли подібно до рою бджіл у нашій цілеспрямованій, зосередженій відданості вченням Господа Ісуса Христа.

Спаситель навчав, що найперша і найбільша заповідь, це:

“Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. …

А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе.

На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять” (Матвій 22:37, 39–40).

Слова Спасителя прості, але їхнє значення глибоке і дуже важливе. Ми маємо любити Бога та любити наших ближніх, як самих себе, і піклуватися про них. Уявіть, скільки добрих справ ми можемо зробити у світі, якщо всі об’єднаємося разом, спільно, як учні Христа, завзято та старанно реагуючи на потреби інших і служачи людям, що оточують нас—нашим сім’ям, друзям, сусідам, співгромадянам.

Як сказано в посланні Якова, служіння є невід’ємною характерною рисою чистої релігії (див. Якова 1:27).

Ми читаємо про служіння, яке члени Церкви здійснюють по всьому світу і, особливо, про гуманітарне служіння, яке здійснюється у важкі часи—для подолання наслідків пожеж і повеней, ураганів та торнадо. Це реагування на надзвичайні ситуації є дуже потрібним і високо цінується, і його безперечно слід здійснювати й надалі, як один зі способів нести тягарі одне одного. Але як щодо нашого повсякденного життя? Яким буде сумарний вплив мільйонів маленьких актів милосердного служіння, здійснюваних нами щодня, на які нас спонукає наша щиросердна християнська любов до інших? З часом це змінить життя всіх дітей нашого Небесного Батька, коли через нас виявлятиметься Його любов до них. Наш неспокійний світ потребує сьогодні цієї любові Христа більше, ніж будь-коли, і ця потреба стане ще більшою у майбутні роки.

Ці прості, повсякденні акти служіння самі по собі можуть здаватися незначними і незначущими, але якщо подивитися на них загалом, вони стануть дуже подібними до однієї дванадцятої частини чайної ложки меду, яку одна бджола приносить у вулик. Наша любов до Бога і Його дітей є силою, і коли ця любов відчутно виявляється у мільйонах актів християнської доброти, вона наповнить світ солодким і поживним життєдайним нектаром віри, надії і милосердя.

Що нам потрібно робити, щоб уподібнитися до відданих своїй справі медоносних бджіл і зробити цю відданість складовою свого єства? Багато з нас старанно відвідують наші церковні збори. Ми докладаємо значних зусиль, служачи у наших покликаннях і особливо в неділі. Це дійсно заслуговує на похвалу. Але чи зосереджені так само завзято наш розум і наше серце на добрих справах протягом решти днів тижня? Ми просто механічно виконуємо свої обов’язки чи ми щиро навернені до євангелії Ісуса Христа? Що ми робимо, щоб взяти насіння віри, зрощене у нашому розумі, і посадити його глибоко у родючий ґрунт нашої душі? Як нам досягти тієї могутньої зміни у серці, про яку Алма каже, що без неї неможливо досягти нашого вічного щастя і миру? (див. Алма 5:12–21).

Пам’ятайте, мед містить усі речовини, необхідні для підтримання земного життя. І вчення та євангелія Христа є єдиним шляхом до отримання вічного життя. Тільки тоді, коли наше свідчення піднесеться над нашими думками і глибоко укоріниться у нашому серці, наша мотивація любити і служити стане подібною до Спасителевої. Тоді, і лише тоді, ми станемо глибоко наверненими учнями Христа, наділеними силою Духа торкатися сердець наших ближніх.

Коли наші серця перестають зосереджуватися на речах цього світу, ми більше не жадаємо почестей людських або не прагнемо лише задовольняти свою гордість (див. УЗ 121:35–37). Натомість ми набуваємо якостей, подібних до Христових, яким навчав Ісус:

Нам притаманні м’якість, лагідність і довготерпіння (див. УЗ 121:41).
Нам притаманна доброта, без лицемірства чи підступності (див. УЗ 121:42).
Ми ставимося з милосердям до всіх людей (див. УЗ 121:45).
Наші думки завжди доброчесні (див. УЗ 121:45).
Ми більше не прагнемо чинити зло (див. Мосія 5:2).
Святий Дух є нашим постійним супутником, і вчення священства зрошують нашу душу, як роса з неба (див. УЗ 121:45–46).

Отже, брати і сестри, я не закликаю до релігійного фанатизму чи чогось подібного. Зовсім навпаки! Я просто рекомендую нам зробити наступний логічний крок у нашому повному наверненні до євангелії Христа шляхом засвоєння її вчень глибоко у нашому серці та нашій душі, щоб ми могли діяти і жити послідовно—і цілісно—відповідно до того, у що, за нашими словами, ми віримо.

Завдяки цій цілісності наше життя стає простішим і збільшується наша чутливість до Духа і потреб інших людей. Вона приносить радість в наші життя і мир в наші душі—таку радість і мир, які приходять до нас, коли ми каємося в наших гріхах і наслідуємо Спасителя, дотримуючись Його заповідей.

Як ми досягаємо цієї зміни? Як ми укорінюємо цю любов Христа у нашому серці? Є одне просте завдання на кожний день, виконання якого може змінити життя кожного члена Церкви, включаючи вас, хлопчики і дівчатка, вас, молоді чоловіки, і вас, молоді жінки, вас, неодружена молодь, і вас, батьки і матері.

Це просте завдання є таким: у вашій ранковій молитві щодня просіть Небесного Батька скеровувати вас, щоб ви змогли побачити можливість послужити одному з Його дорогоцінних дітей. Потім протягом дня, з серцем, сповненим віри й любові, шукайте людину, якій допомогти. Будьте зосередженими на цьому подібно до того, як бджоли зосереджують свою увагу на квітах, з яких збиратимуть нектар і пилок. Якщо ви робитимете так, ваша духовна чутливість зросте і ви будете знаходити можливості для служіння, про які ніколи раніше і не здогадувались.

Президент Томас С. Монсон навчав, що у багатьох випадках Небесний Батько дає відповіді на молитву іншої людини через нас—через вас і мене—через наші добрі слова і справи—через наші прості акти служіння й любові.

Президент Спенсер В. Кімбол сказав: “Бог помічає нас, Він пильнує за нами. Але зазвичай наші потреби Він задовольняє через інших людей. Отже, це життєво необхідно, щоб ми служили одне одному” (Учення Президентів Церкви: Спенсер В. Кімбол [2006], с. 88).

Я знаю, що якщо ви робитимете це—вдома, в школі, на роботі та в церкві—Дух буде скеровувати вас і ви зможете розпізнати людей, які потребують якогось конкретного служіння, яке можете здійснити тільки ви. Ви відчуєте спонукання Духа і могутнє прагнення допомогти запилити світ чистою любов’ю Христа і Його євангелією.

І пам’ятайте, подібно до однієї дванадцятої частини чайної ложки меду, яку маленька медоносна бджілка приносить у вулик, якщо ми помножимо наші зусилля на десятки тисяч, навіть мільйони молитовних зусиль, спрямованих на те, щоб поділитися Божою любов’ю до Його дітей шляхом християнського служіння, відбудеться сумарний вплив доброти, який принесе Світло Христа у цей дедалі темніший світ. Об’єднані разом, ми принесемо любов і співчуття у нашу власну сім’ю та до самотніх, бідних, ослаблих і тих дітей нашого Небесного Батька, які шукають істину та мир.

Про це моя смиренна молитва, брати і сестри, щоб ми просили у наших щоденних молитвах натхнення знайти когось, кому ми можемо послужити у якийсь важливий для цієї людини спосіб і, зокрема, поділитися євангельськими істинами і нашими свідченнями. Хай же ми будемо здатні наприкінці кожного дня сказати “так” у відповідь на запитання: “Чи зробив я сьогодні добро комусь? Чи від цього світ кращим став?” (Гімни, № 132).

Це Божа робота. Виконуймо ж її настільки ж віддано, як завзяті маленькі бджілки виконують свою роботу, про це я смиренно молюся, в ім’я Ісуса Христа, амінь.