Стати істинним учнем
Старійшина Деніел Л. Джонсон
Сімдесятник
Коли ми дотримуємося заповідей і служимо нашим ближнім, то стаємо кращими учнями Ісуса Христа.
Ті з нас, хто увійшов у води хрищення і отримав дар Святого Духа, склали завіт, що ми бажаємо взяти на себе ім’я Ісуса Христа, або, іншими словами, ми проголошуємо себе учнями Господа. Ми щотижня поновлюємо цей завіт, коли приймаємо причастя і демонструємо своє учнівство способом свого життя. Таке учнівство було чудово продемонстроване у нещодавніх подіях у Мексиці.
Для громад північної Мексики, які вирощують фрукти, та весна була прекрасною. Плодові дерева були рясно вкриті цвітом і всі очікували багатого врожаю. Люди вже планували, що виплатять кредити, замінять потрібне обладнання, омолодять фруктові сади та виконають особисті зобов’язання, наприклад, оплату за навчання членів сім’ї. Складалися плани навіть стосовно сімейного відпочинку. Скрізь відчувався дух оптимізму. Однак наприкінці березня, післяобідньої пори у понеділок, розігралась зимова хуртовина і почав іти сніг. Сніжило аж до третьої години ранку. Коли хмари відступили, температура різко впала. Протягом усієї ночі й ранку люди щосили намагалися врятувати принаймні частину майбутнього врожаю фруктів. Але все було даремно. Стало просто надто холодно і весь цвіт замерз. Врожаю, який можна було зібрати й продати цього року, не залишилося. Вівторок почався з болісного й приголомшливого відчуття, що всі чудові плани, очікування і мрії ще лише вчорашнього дня—зруйновані.
Я отримав листа електронною поштою стосовно подій того жахливого ранку вівторка від Сандри Хетч, дружини Джона Хетча, в той час першого радника в президентстві храму Колоніа Хуарес Чихуахуа. Я процитую уривки з того листа: “Джон прокинувся рано—близько 6:30 ранку,—щоб піти до храму і подивитися, чи не потрібно буде відмінити ранкові сесії. Він повернувся і сказав, що місця для паркування й дорога були чистими, тож ми вирішили не відміняти ранкові сесії. Ми розраховували, що, можливо, прийдуть храмові працівники, у яких немає фруктових садів, і ми запросимо всіх їх на сесію. … Ми з великим натхненням спостерігали, як один за одним люди приходили. Ось заходять ті, хто не спав усю ніч, розуміючи, що їхній врожай пропав. … Я дивилася на них під час наших підготовчих зборів і вони ледь не засинали. Але замість того, щоб скористатися гарним виправданням не прийти, вони були тут. І на сесії було 38 людей (повна кімната)! То був натхненний ранок для нас і ми дякували Небесному Батькові за хороших людей, які виконують свій обов’язок попри будь-які негаразди. Того ранку я особливим чином відчувала Святого Духа. Я впевнена, що Господу було приємно знати, що ми любимо Його дім і відчуваємо, що це добре місце, аби бути тут в такий нелегкий ранок”.
Але на цьому історія не завершується, а все ще триває.
У більшості тих людей, чий врожай пропав, було трохи землі, щоб вирощувати інші культури в цей сезон, такі як: чилійський перець або боби. Завдяки цим культурам вони могли заробити принаймні деякі гроші, яких було б достатньо, щоб вижити до врожаю фруктів наступного року. Однак серед них був один хороший брат, який недавно створив сім’ю і не мав вільної землі, та рік для якого обіцяв бути геть не прибутковим. Інші люди в громаді, бачачи жахливу ситуацію цього брата і діючи за власною ініціативою й за власні кошти, знайшли невелику ділянку і за допомогою власного обладнання підготували для нього землю й дали розсаду чилі, яку він міг вирощувати.
Я знаю людей, про яких я щойно говорила. Знаючи їх, я не здивувалася їхньому вчинку. Однак ті, хто не знає їх, можливо поставили б два запитання, обидва з яких починалися б зі слова чому. Чому вони прийшли в храм виконувати свої обов’язки і служити, не зімкнувши очей всю ніч лише для того, щоб побачити, що вони втратили більшість свого прибутку на цілий рік? Чому вони поділилися на той момент мізерними й дуже дорогоцінними ресурсами, щоб допомогти іншій людині, яка відчайдушно потребувала допомоги, коли вони й самі зараз переживали жахливі матеріальні труднощі?
Якщо ви розумієте, що означає бути учнем Ісуса Христа, тоді ви зможете відповісти на ці два запитання.
Укладання завіту бути учнем Христа—це початок процесу, який триває все життя, і цей шлях не завжди легкий. Коли ми каємося у своїх гріхах і намагаємося робити те, що Він хотів би, аби ми робили, та служимо нашим ближнім, як служив би їм Він, ми обов’язково станемо більш схожими на Нього. Стати такими, як Він, і бути єдиними з Ним—це кінцева ціль і мета, та, по суті, це і є справжнє визначення істинного учнівства.
Спаситель спитав Своїх учнів, коли відвідав Американський континент: “Отже, якими людьми повинні ви бути?” І потім, відповівши на Своє власне запитання, сказав: “Істинно Я кажу вам, такими самими, як Я є” (3 Нефій 27:27).
Стати такими, як Спаситель—завдання не з легких, особливо у світі, в якому ми живемо. Ми стикаємося з перешкодами й напастями чи не щодня в нашому житті. На це є причина і вона є одною з головних цілей смертного життя. Як ми читаємо в книзі Авраама 3:25: “І в цьому ми випробуємо їх, щоб подивитися, чи робитимуть вони все, що Господь Бог їхній накаже їм”.
Ці тести або випробування різняться за характером і силою. Але жодна людина не піде з цього смертного існування, не пройшовши через них. У більшості випадків ми уявляємо собі випробування, як втрату врожаю або роботи, смерть близької людини, хворобу, фізичні, розумові або емоційні проблеми, бідність або втрату друзів. Однак, навіть досягнення, здавалося б, вартих того цілей, може принести свою небезпеку і марну гординю, коли ми більше прагнемо почестей людських, ніж схвалення небес. Серед іншого це може бути мирська популярність, суспільне визнання, хороші фізичні дані, артистичні або атлетичні таланти, заможність та багатства. Стосовно цих останніх випробувань дехто з нас може мати почуття, схожі на висловлені Тев’є у мюзиклу Скрипаль на даху: “Якщо багатства—це прокляття, нехай [Бог] уразить мене ним. І нехай я ніколи не одужаю!”1
Втім, ці останні форми випробувань, можуть бути навіть більш страхаючими й більш важчими у подоланні, ніж інші. Розвиток і перевірка нашого учнівства залежатиме не від форми випробувань, з якими ми стикаємося, а від того, як ми через них проходимо. Як навчав нас президент Генрі Б. Айрінг: “Отже, велике випробування життя полягає в тому, щоб подивитися, чи ми будемо слухатися Божих заповідей серед життєвих бур. Справа не в тому, щоб пережити бурю, але в тому, щоб вибирати істину в той час, як буря вирує. А трагедія життя—це не пройти випробування і не бути гідним повернутися у славі в наш небесний дім” (“Духовна готовність: почніть заздалегідь і будьте твердими”, Ліягона, лист. 2005, с. 38).
Я гордий тим, що маю 23 внуки. Вони ніколи не припиняють дивувати мене своїм розумінням вічних істин, навіть в їхні ранні, дитячі роки. Готуючись до цього виступу, я попросив їх надіслати мені дуже стисле визначення того, що для них означає бути учнем або послідовником Ісуса Христа. Я отримав чудові відповіді від кожного з них. Але хочу поділитися з вами відповіддю, яку я отримав від восьмирічного Веніямина: “Бути учнем Ісуса Христа означає бути прикладом. Це означає бути місіонером і готуватися до того, щоб бути місіонером. Це означає служити іншим. Це означає читати Писання і молитися. Це означає, що ти зберігаєш Суботній день у святості. Це означає, що ти слухаєшся спонукань Святого Духа. Це означає ходити до Церкви і в храм”.
Я згоден з Веніямином. Учнівство—це те, що ти робиш, і ким стаєш. Коли ми дотримуємося заповідей і служимо нашим ближнім, то стаємо кращими учнями Ісуса Христа. Послух і покірність Його волі допомагають нам відчувати Святого Духа і приносять благословення миру, радості й безпеки, які завжди супроводжують Цього, третього, члена Божества. І вони не можуть прийти у жоден інший спосіб. Зрештою, саме абсолютна покірність Його волі допомагає нам стати такими, як наш Спаситель. Я повторю: стати такими, як Він, і бути єдиними з Ним—це кінцева ціль і мета, та, по суті, це і є справжнє визначення істинного учнівства.
Учнівство—це те, що відбувалося у храмі Колоніа Хуарес та на полях поблизу нього, коли брати і сестри у вірі підтвердили своє зобов’язання перед Богом та одне перед одним попри важкі напасті.
Я свідчу, що коли ми виконуватимемо Його заповіді, служитимемо іншим і підкорятимемо свою волю Його волі, ми справді станемо Його істинними учнями. Я свідчу про це в ім’я Ісуса Христа, амінь.