Господь, твій Бог, буде міцно тримати тебе за руку

Старійшина В. Крейг Цвік

Сімдесятник

Якщо ми будемо … йти з Ним рука-об-руку Його стежками, то йтимемо з вірою і ніколи не будемо самі.

В серцях і очах багатьох людей у сучасному світі можна побачити сумніви, страх та безнадію. Мирський дух незахищеності просочився в наші домівки й особисте життя. Якими б не були наш вік та умови життя, всім нам треба розуміти, що у нас є сила зараз та надія на майбутнє.

Послухайте слова Мормона: «Хіба ви не знаєте, що ви в руках Бога? Хіба ви не знаєте, що в нього вся сила?» (Мормон 5:23)

Руки—частина тіла, яка оточена великим символізмом. Гебрейською «йад», найбільш уживане слово в значенні «рука», також алегорично означає силу, міць, могуть (див. William Wilson, Old Testament Word Studies [1978], 205). Отже, руки означають силу і міць.

Простягнута рука нашого сучасного пророка, Президента Гордона Б. Хінклі, зміцнює, духовно підносить і надихає людей по всьому світу.

Бути в руках Бога означає, що ми не тільки перебуваємо під пильним доглядом, а оберігаємося й захищаємося Його дивовижною силою.

Скрізь у Писаннях ми знаходимо згадування про руку Господа. Знов і знов читаємо свідчення про Його небесну допомогу. Його всесильні руки створили світ і при цьому є достатньо ніжними, щоб благословити малих дітей.

Подумайте над словами Івана, якими він описав воскреслого і прославленого Спасителя: «І коли я побачив Його, … поклав Він на мене правицю Свою та й промовив мені: «Не лякайся! Я … живий. І був Я мертвий, а ось Я живий на вічні віки» (Об’явлення 1:17–18). Коли Він кладе Свою руку на нас, ми, як і Іван, можемо бути живі в Ньому.

24 роки тому наш крихітний, щойно народжений син боровся за життя у відділенні інтенсивної терапії. Через дострокові пологи його легені не розвинулися до норми, і він відчайдушно боровся за кожен ковток повітря. Він був таким маленьким, але скільки волі до життя! Я і моя мужня й віддана дружина Джен, тоді недосвідчені батьки, молилися, щоб рука Господа простягнулась і якось допомогла нашому хлопчику продовжувати дихати. Коли я просунув тремтячі руки в маленький ізолятор, то почував себе безсилим і безпорадним. Я взяв у руку крихітну, але справжню ручку щойно народженого сина, і між нами встановився надзвичайний прекрасний духовний зв’язок, який я ніколи не забуду. Два моїх пальці закрили всю його голову, і я благословив його.

Ми бажали, щоб він залишився, але знали, що його земне існування в руках Господа, а не наших і не лікарів, які займалися ним. Тоді я в смиренні зрозумів, що в моїх тремтячих руках була сила і влада, що перевищувала мою власну. Мої пальці на його голові символізували руки Бога і силу, що впливає на сина. Після благословення, в моменти душевного спокою, ми з моєю вічною супутницею дивилися одне на одного поверх ізолятора, відчуваючи нову надію та втіху, принесену вірою в Господа Ісуса Христа та в індивідуальність Його спокути. То було могутнє свідчення про Його любов до немовляти, що тільки-но залишило Його присутність. Тоді ми були готові прийняти Його волю стосовно нашого сина. Ми дійсно відчували, що вклали свої руки в руки Спасителя. Наче власне руки Спасителя наповнювали легені повітрям, допомагаючи синові дихати і жити. З кожним подихом та з кожним кроком поліпшення ми підносили подяки. Сьогодні наш здоровий син і винні Богові батьки не припиняють дякувати за руки Спасителя.

Серед великих обіцянь постання в ранок першого воскресіння та успадкування тронів, царств, престолів та влад прекрасними є інші благословення всіх висот і глибин (див. УЗ 132:19). Величний план щастя припускає «американські гірки» життя— випробування, що чергуються з періодами радості. Так, у всіх нас є важкі часи і трагедії. Іноді вони бувають настільки нестерпними, що ми готові здатися. Бувають часи, коли ми крокуємо невпевнено, коли розчаровуємося і навіть впадаємо у відчай.

Старійшина Холланд нагадує нам, що «та чаша, що не може обминути, символізує чашу, яка з’являється в нашому житті, як і у житті [Спасителя]. Вона з’являється не в такий спосіб, вона не така страшна, але з’являється достатньо часто, щоб навчити нас слухняності» (Trusting Jesus [2003], 42).

Кожен з нас має знати, що ми можемо жити в силі Господній. Ми можемо дати Йому взяти нашу руку, і тоді ми відчуємо, як Його підтримка підносить нас до висот, що самим нам не під силу.

Коли засмучений батько приніс до Ісуса свого страшенно хворого сина, як каже Марк: «Ісус узяв за руку його та підвів його,—і той устав» (Марк 9:27).

Ми повинні вірити Господу. Якщо ми себе вільно віддаємо Йому, наші тягарі стануть легшими, а серце заспокоїться.

Нещодавно старійшина Скотт учив: «Довіряйте Богу незалежно від складності обставин. … Ваш душевний спокій, ваша впевненість у подоланні труднощів, ваша найбільша радість залежать від довіри Небесному Батькові і Його Сину, Ісусу Христу» («Підтримка сили віри у часи непевності і випробування, Ліягона, травень 2003 р., с. 76, 78).

Як навчитися довіряти? Як навчитися протягувати руку і приймати втішення, що надає Господь?

Господь дав чіткі настанови Джозефу Сміту: «Учись від Мене і слухай Мої слова; ходи в лагідності Мого Духа, і ти матимеш мир у Мені. … Молися завжди, і Я проллю Мій Дух на тебе» (див. УЗ 19:23, 38).

Ось, чотири ключові принципи:

• Учіться

• Слухайте

• Шукайте Духа

• Завжди моліться

Господь живитиме й підтримуватиме, якщо ми будемо готові відчинити двері та прийняти Його небесну допомогу.

Президент Томас С. Монсон нагадує нам, що Спаситель радий протягнути руку допомоги: «Яка прекрасна та рука, що рятує—сама рука Ісуса Христа, Сина Бога, Викупителя всього людства. Цією рукою Він стукає у двері нашого розуміння» («Hands,» Tambuli, Mar. 1991, 5).

Нещодавно наша донька із зятем готувалися до того, щоб разом провести час. Вони метушилися, збиралися і давали нянечці останні настанови. Вони не помічали сумного виразу обличчя однієї дитини та сліз на очах іншої, доки не підійшли до дверей, готові піти. Вони збагнули, що діти бояться залишатися без мами і тата. Тож батьки зібрали усіх чотирьох дітей навколо себе. Тато попросив їх протягнути свої ручки вперед. Усі вісім крихітних ручок витягнулися. Мама й тато поцілували кожну ручку і сказали дітям, що якщо вони засумують за ними, або якщо їм буде страшно і самотньо, вони можуть прикласти руки до щік і відчути, що мама чи тато поруч. Вони зраділи, і коли наша донька із зятем пішли, то побачили у вікні чотирьох дітлахів з посмішками на обличчі та руками біля щік.

Вони довіряли своїм батькам. Вони знали, що їх люблять.

Як довіряють малі діти, так і кожен з нас повинен мати таку дитячу, відверту довіру. Всі ми мусимо пам’ятати, що є синами й доньками Бога і що Він дуже любить кожного з нас… Якщо ми дійсно зрозуміємо, ким є, то матимемо невичерпне джерело надії та спокою.

Ми ніколи не досягнемо кінця «боротьби, яка перед нами» (Євреям 12:1), якщо не вкладемо свою руку в руку Господа.

Декілька років тому наша єдина донька вирішила взяти участь у марафоні. Вони з друзями багато тренувалися й старанно готувалися. Забіг був складний і були миті, коли вона вже хотіла зійти з дистанції. Але вона бігла далі, зосереджуючись на кожному окремому кроці. На середині дистанції вона почула голос за собою: «Сліпий зліва!»

Вона повернула голову і побачила, як її випереджає сліпий, що тримався за руку іншого чоловіка. Вони обидва брали участь в марафоні. Вони пробігли, і вона побачила, як міцно сліпий тримався за руку друга.

Образ тих двох, що бігли, тримаючись за руки, надихнув її, хоч біль почав був брати гору. Зрячий біг заради свого сліпого друга, а сліпий залежав від зв’язки з рукою друга. Донька розуміла, що сліпий сам ніколи б не добіг до фінішу. Її надихнула довіра сліпого та відданість його друга.

Подібно до цього Спаситель протягує Свою руку кожному з нас, щоб нам не доводилося бігти самим. «Він завжди поруч із тими [з нас], хто хитається і [спотикається], щоб підтримати і зміцнити» (Trusting Jesus, 43). По дорозі до фінішу Він буде поруч, щоб врятувати нас, і за все це Він віддав життя.

Уявіть собі рани на Його руках. Його обвітрені руки, так, Його руки, що символізують розірвану плоть і фізичну жертву, дають нашим рукам сили і напрямку дій.

Це—поранений Христос, Хто веде нас в годину випробування. Це Він підтримує, коли нам потрібно більше повітря, щоб дихати, вказати напрямок, щоб іти, або додати мужності, щоб витримати.

Якщо ми будемо виконувати заповіді Бога і йти з Ним рука-об-руку Його стежками, то йтимемо з вірою і ніколи не будемо самі.

Довіряйте Його обіцянню—дати вічне життя, і нехай спокій та надія проллються на вас.

Коли ми з’єднуємося з Творцем миру та Його досконалою, викупительною любов’ю, то можемо пізнати, наскільки реальним було обіцяння Господа: «Я—Господь, Бог твій, що держить тебе за правицю й говорить до тебе: Не бійся,—Я тобі поможу!» (Ісая 41:13).

Я свідчу про Ісуса Христа, Викупителя і живого Спасителя.

Я свідчу, що Він живе і протягує руку любові до кожного з нас. В ім’я Ісуса Христа, амінь.