Ким ви насправді є
Через глибоке вивчення життя своїх предків шукати знання того, ким ви насправді є.
Любі мої брати, носії священства Бога в усьому світі, ми передаємо кожному з вас, де б ви не були, наші любов і вітання.
Уявіть, що тут разом зі мною маленька шестирічна дівчинка-сирота, яка подорожує американськими рівнинами. Її звуть Елсі Енн. Її мати померла, коли їй було два роки. Її батько одружився знову, отже, деякий час вона жила з мачухою. Потім, коли їй виповнилося п’ять років, у Вінтер-Квотерз помер її батько. Її мачуха знову вийшла заміж і від’їхала, покинувши цю маленьку сироту з Пітером і Селіною Робінсон, які були родичами мачухи. У липні 1849 року Елсі Енн разом з Робінсонами залишила Вінтер-Квотерз, щоб їхати на захід. Коли вона спостерігала, як Селіна піклується про свою 10-місячну дівчинку-немовля, вона без сумніву тужила за любов’ю своєї власної мами. Іноді вона навіть запитувала: «Де моя мама?»
Коли я уявляю, як ця дівчинка, не маючи кровних родичів, які б заспокоїли і допомогли їй, зустрічається з непевним майбутнім, моє серце сповнюється любов’ю до неї. Елсі Енн була моєю прабабусею, і лише нещодавно ми дізналися, хто її справжня матір. Роками ми думали, що Елсі Енн була донькою Джейн Робінсон. Старанне дослідження визначило її справжнє походження, і після всіх цих років Елсі Енн тепер запечатана зі своїм батьком Джоном Екерлі і своєю матір’ю Мері Мур.
Мої дідусі й бабусі мали великий вплив на моє життя. Навіть якщо вони померли багато років тому, я і досі відчуваю їхню підтримуючу любов. Один дідусь, Джеймс Екерлі Фауст, помер до мого народження. Я знав про нього тільки з оповідань, що розповідали бабуся і батьки. Однак я відчуваю з ним сильну спорідненість, бо я частково є тим, чим був він. Крім іншого, він був ковбоєм, хазяїном ранчо, листоношею в невеличкому містечку центральної Юти. Якось дідусь узимку поїхав до Айдахо, де зустрів одного свого знайомого, який потрапив у скрутне становище. Було холодно, а друг дідуся не мав пальто. Дідусь зняв своє і віддав йому.
Цього вечора я заохочую вас, молоді чоловіки, через глибоке вивчення життя своїх предків шукати знання того, ким ви насправді є. Алекс Хейлі, автор книги Roots, сказав: «У глибині кожного з нас причаївся голод, що пронизує нас до мозку кісток, голод до знання свого спадку, знання ким ми є і звідкіля ми прийшли. Без цього збагачуючого знання лишається спустошуюча туга. Не мають значення наші життєві знання, є лише безмовний вакуум, пустота і найтривожніша самотність»1. Дізнаючись про своїх енергійних, активних предків, ми можемо отримати хвилюючий досвід. Вони були дуже реальними, живими людьми з проблемами, сподіваннями і мріями, такими самими, як у нас сьогодні.
У багатьох відношеннях, кожен з нас є повною сумою того, чим були наші предки. Чесноти, які були у них, можуть бути нашими чеснотами, їхня міць—нашою міццю, і до певної міри, їхні випробування можуть бути нашими випробуваннями. Деякі з їхніх рис можуть бути нашими рисами. Певний час тому я помітив, що один із моїх правнуків, який тільки починав ходити, здавалося, мав дуже цікаву ходу. Моя дружина сказала: «Він ходить так само, як ти!» Тепер я цікавлюся, від кого я успадкував цю рису.
Це радість—знайомитися з нашими предками, які давно померли. Кожен з нас має чарівну сімейну історію. Пошуки ваших предків можуть стати однією з найцікавіших головоломок, над якою працюватимете ви, молоді чоловіки.
Кожен з нас має колись розпочати цю роботу, незалежно від того, молоді ми чи старі. Цього літа 170 дітей колу Лартебіокорше в Аккрі, Гана, працювали над 4 поколіннями сімейного родоводу упродовж двогодинної програми, і понад 74 з них склали свої родоводи і продемонстрували їх.
Як сказав президент Бойд К. Пекер: «Якщо не знаєте, з чого почати, почніть із себе. Якщо не знаєте, які записи шукати і де їх шукати, почніть з тих, які маєте»2. Ви дізнаєтесь, ким ви насправді є. Це може бути цікавішим за будь-який фільм, що ви могли б подивитися, або за будь-яку комп’ютерну гру, в яку ви могли б погратися. Вам треба буде визначати, ким були ваші діди і прадіди, і яку храмову роботу було зроблено за них. Якщо ви не знаєте, як отримати цю інформацію, запитайте у своєму приході людей, які знають це.
Запитайте живих членів своєї сім’ї, що їм відомо про всіх родичів. Щоб знайти більше деталей про своїх предків, загляньте у сімейні Біблії, що завжди під рукою. Потім ви можете шукати в інших джерелах: у життєвих записах, церковних записах, даних переписів та військових записах. Якщо ви маєте доступ до комп’ютера, то можете застосувати свої комп’ютерні навички, щоб працювати і знаходити записи на веб-сайті FamilySearch.org. Сімейна історія перетворилася на складну діяльність, у якій комп’ютери надають безмежні можливості для вашого пошуку. Ви можете легко працювати з великою колекцією сімейно-історичних записів, працюючи в Інтернет зі свого домашнього комп’ютера чи з найближчого центру сімейної історії.
Центри сімейної історії зараз доступні у 88 країнах. Вони є частиною унікальної системи збереження записів, що допомагає зберігати сімейний спадок в усьому світі. У Бібліотеці сімейної історії в Солт-Лейк-Сіті відвідувачі постійно переписують і вносять інформацію щодо своєї сімейної історії. Одна людина написала: «Окремим конвертом ми висилаємо вам п’ятьох дітей».
Велика робота з виконання спасительних обрядів за наших померлих рідних є життєво важливою частиною триєдиної місії Церкви. Ми виконуємо цю роботу з метою, яка полягає у викупленні наших померлих предків. Храмова робота є суттєвою як для нас, так і для наших померлих рідних, які чекають, щоб для них були виконані ці спасительні обряди. Це суттєво, бо «без них ми не можемо стати досконалими; вони також не можуть стати досконалими без нас»3. Вони потребують спасительних обрядів, а ми потребуємо бути припечатаними до них. З цієї причини важливо, щоб ми прослідкували всі сімейні лінії, жодної не залишивши поза увагою.
Розшук наших померлих рідних—це не просто хоббі. Це є основною відповідальністю для всіх членів Церкви. Ми віримо, що життя продовжується після смерті, і що всі воскреснуть4. Ми віримо, що сім’ї можуть існувати в наступному житті, якщо в одному із священних храмів, уповноважені Богом, вони укладуть спеціальні завіти. Ми віримо, що наші померлі предки також можуть назавжди поєднатися зі своїми сім’ями, якщо ми укладемо за них завіти в храмі. Наші померлі предки зможуть у духовному світі прийняти ці завіти, якщо забажають5.
Велика вікарна робота в наших храмах за наших померлих демонструє правильність і справедливість євангелії Ісуса Христа. Пророк Джозеф Сміт пояснював жахливу дилему, перед якою могли б стати діти Бога без храмової роботи за наших померлих. Він сказав: «Одна людина вмирає, її хоронять і вона ніколи не чула про євангелію відновлення; іншій відправлено послання спасіння, вона чує і приймає його, і стає спадкоємцем вічного життя. Чи має одна людина стати співучасником слави, а інша—бути приреченою на безнадійну погибель? Чи не має вона шансу на своє спасіння?»6. На щастя, наші предки матимуть нагоду отримати і прийняти спасительні обряди, коли ми їх знайдемо і виконаємо ці священні обряди від їхнього імені. Ми робимо для них те, чого вони не можуть зробити для себе. Це дуже приємний досвід.
У великому видінні в Кертлендському храмі пророк Ілля явився пророкові Джозефу Сміту і Оліверу Каудері і вручив ключі храмової роботи і владу запечатування в руки Джозефа Сміта7. Це справдило пророцтво Малахії, що Іллю буде послано, щоб «повернути серця батьків до дітей, а дітей до батьків, щоб всю землю не було покарано прокляттям»8.
Отже, що це означає? Повернути наші серця до наших батьків означає шукати імена наших померлих предків і здійснювати для них у храмах спасительні обряди. Це врешті-решт створить безперервний зв’язок між нами і нашими предками аж до батька Адама і матері Єви.
Серце 11-річного хлопця повернулося до його батьків під час домашнього сімейного вечора, коли діти збирали особисті книжки спогадів. Янг Джефф побажав супроводжувати свою матір до Державного архіву. Вона боялася, що може потурбувати там інших дослідників. Але він наполягав і вона погодилася, взявши його із собою. Після чотирьох годин їхніх досліджень він вигукнув: «Мама, я знайшов дідуся!» Насправді він знайшов прапрапрадіда9. Однак це не завжди відбувається таким чином. У листі до Відділу сімейної історії одна людина написала: «Ми загубили свою бабусю. Будь ласка, чи не могли б ви вислати нам ще одного примірника?».
Євангелія Ісуса Христа навчає нас, що целестіальна сімейна організація буде «тим, що завершене», тобто «організація зі зв’язком від батька, матері і дітей одного покоління, до батька, матері і дітей наступного покоління, що простягається таким чином аж до кінця часів»10.
Шукаючи свої сімейні імена, ми часто виявляємо, що вони написані іншим чином, у залежності від джерела. Саме так сталося з одним студентом з університету в Прово, штат Юта, який побачив цей зв’язок поколінь. Одного вечора він ішов бібліотекою і пригадав, що чув як хтось у сім’ї Сірингів розповідав про місто в штаті Нью-Йорк, назване на честь одного предка. Тож він вирішив знайти це місто. Він випадково знайшов один дуже старий примірник географічного довідника Нью-Йорка і прочитав про одного чоловіка на ім’я Саймон Сіринг, який у середині 1600-х років допомагав закладати Лонг-Айленд. Чи міг Саймон бути його предком? Він мав дізнатися. Він розпочав серйозний пошук і прослідкував свій родовід назад на декілька поколінь. Але йому потрібно ще було зв’язати проміжок часу між 1800-ми і 1600-ми роками. І тоді сталося чудо. Він несподівано знайшов історію сім’ї Сайрінгів. У книзі Сайрінгів сім’ї закінчувалися на тому самому поколінні, якого він досяг у своєму власному дослідженні. Він не тільки спромігся з’єднати багато поколінь, але також зв’язав себе з першим поселенцем Саймоном Сірингом11.
Деякі, хто цікавиться сімейною історією, намагаються звеличити свій власний образ шляхом зв’язку з видатними людьми. У моєму власному житті було дещо інакше. Я був зачарований, дізнаючись про деяких досі невідомих, звичайних людей, чиї записи розповідали про героїчне життя. Артур Р. Бассетт якось сказав: «Хто серед нас захоче жбурнути каменя у своїх предків? По-перше, я захоплений їхньою боротьбою–їхніми перемогами і їхніми поразками… Я зачарований тим, що може здатися в житті надто звичайним, бо прийшов до розуміння хвилюючих моментів, що приховані у звичайному»12.
Навряд чи ви знайдете у своєму родоводі викрадачів коней. Але якщо все ж таки знайдете, то важливо, щоб храмова робота за них була виконана, бо ми також віримо у покаяння померлих:
«Мертвих, які покаялися, буде викуплено через послушність таїнствам дому Божого.
І після того, як вони розплатяться покаранням за свої провини, і їх буде омито начисто, вони отримають винагороду згідно з їхніми діяннями, бо вони є спадкоємцями спасіння»13.
Процес знаходження своїх предків одного за одним може бути складним, але також хвилюючим і корисним. Приходячи до джерел, що ідентифікують їх, ми часто відчуваємо духовне провідництво. Ми можемо очікувати допомоги з іншого боку завіси, бо це дуже духовна робота. Ми відчуваємо вплив своїх рідних, які очікують, що ми знайдемо їх, аби виконати для них обрядову роботу. Це служіння, подібне до служіння Христа, бо ми робимо для них щось, чого вони не можуть зробити для себе самі.
Багато з вас, молоді люди, вже спробували храмової роботи, коли брали участь у хрищенні за мертвих. Коли ми рано йдемо до храму, ми часто бачимо молодих людей, одягнутих у біле, готових взяти участь у цій радісній події перед тим, як іти до школи. Ваша відданість у виконанні цієї життєво важливої роботи гідна похвали. Роблячи так, ви вже відчули мир і спокій, що знаходяться у стінах храмів.
Я свідчу, що Бог є справедливим Богом, і Він не дасть нам привілеїв, забравши їх у наших предків. Але нам потрібно тут на землі виконувати за них хрищення, ендаументи і запечатування, щоб ми разом з ними були зв’язані на вічність, щоб «стати частиною Першого воскресіння»14.
Я свідчу також, що Господь направляє і надихає Президента Хінклі, коли він керує нами в цій важливій роботі. Нехай мир, що приходить при вірному виконанні наших обов’язків священства, завжди буде з нами, в ім’я Ісуса Христа, амінь.