Як вона могла простити його?
Одного дня в 1961 р. ми зі старійшиною Слаговські постукали у двері у Вільгельмшавені, Західна Німеччина, і літня вдова люб’язно запросила нас зайти до її скромної оселі. Я був настільки здивований, що запитав, чи дійсно вона розуміє, ким ми є. Вона запевнила, що розуміє і що чекала на нас.
Далі вона сказала, що двоє старійшин-святих останніх днів стукали до неї у двері кілька десятиліть тому, коли вона була молодою матір’ю. Оскільки у той час вона була дуже зайнята, то не прийняла їх. Пізніше вона дуже жалкувала про це і молилася, щоб коли-небудь місіонери-святі останніх днів постукали знову і вона могла їх впустити.
Емма Хенке мала гострий розум і уважно слухала наше послання, але часто здавалося, що думками вона десь далеко. Вона була доброю до нас і завжди з радістю ділилася своїм скромним пригощенням, але ми сумнівалися, чи дійсно вона розуміє важливість нашого послання. Зрештою, ми вирішили занести її до списку тих, про кого слід пам’ятати, і просто заходили до неї час від часу, коли були неподалік.
За кілька тижнів ми знову відвідали її. Під час зустрічі Емма раптом, на наш подив, оголосила про своє рішення христитися!
Саме тоді вона почала розповідати подробиці свого важкого життя. В останні дні Першої світової війни померла її маленька донечка. У 1924 році від дифтерії померла її 9-річна дочка. Взимку 1941–1942 рр. вона отримала останнього листа від свого 21-річного сина, який воював на російському фронті під час Другої світової війни. Невдовзі після цього вона дізналася про його смерть.
Чоловік Емми, Уго, зневажливо ставився до політики нацистського уряду. Вона часто благала його бути більш обережним. На світанку одного дня в 1944 році урядовий локатор вказав, що сигнал Британської радіотрансляційної корпорації приймається в домі Хенків. Гестапівці увірвалися в дім і арештували чоловіка. Його послали в концтабір під Гамбургом, а Емма зі своїм останнім молодшим сином, який жив з нею, була залишена напризволяще.
Емма пішла до місцевого нацистського урядовця, відповідального за ув’язнення її чоловіка, і благала на колінах за його життя, але безрезультатно. Вона дізналася, що Уго помер у березні 1945 року. Цей урядовець згодом був засуджений до довічного ув’язнення, але невдовзі перед тим, як ми постукали у двері до Емми, його було звільнено. Вона казала, що часто бачила, як він роз’їжджає по вулицях міста на дорогому новому автомобілі. Емма сказала, що у день, коли вона попросила про хрищення, їй нарешті вистачило сил простити його за те, що він арештував її чоловіка і відхилив її благання про милосердя. Нарешті вона вирішила залишити суд у руках Господа.
Емма стала вірним членом Церкви, а істини відновленої євангелії принесли їй велику радість і втіху. У листопаді 1966 року, перетинаючи площу у Вільгельмшавені, щоб потрапити на збори Товариства допомоги, вона знепритомніла і померла від серцевого нападу.
Сестра Хенке не дозволила випробуванням життя озлобити її і померла вільною від бажання помститися. Немає сумнівів, що ця мила сестра з радістю возз’єдналася з тими, кого любила і втратила.